Рішення № 71330879, 26.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2017 року № 826/6914/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомПриватного акціонерного товариства «Ініціатор +»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0127491203 від 08.12.2016 року

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі Приватного акціонерного товариства «Ініціатор +» (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08.12.2016 року №0127491203.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято безпідставно та підлягає скасуванню, оскільки Позивач сплачував за тимчасове користування землею відповідно до умов договору.

Відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час, дату і місце проведення судового розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, про причини неприбуття суд не повідомляв, однак будь - яких пояснень чи заперечень щодо заявленого позову до суду не надав.

Позивачем подано суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

В судовому засіданні 05.09.2017 р. Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини четвертої статті 122 КАС України (в редакції станом на вересень 2017 р.).

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В С Т А Н О В И В:

Співробітниками ДПІ у Голосіївському районі Головного управлінням ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку з питань дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати ПрАТ «Ініціатор+» (код ЄДРПОУ 32375528) за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року .

За результатами проведеної перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки №1368/26-50-15-03-17/24372433 від 28.11.2016 року (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено порушення пп.288.5.1 п. 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а саме заниження податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб.

Позивачем подано заперечення на Акт перевірки до Контролюючого органу, за результатом розгляду заперечень, листом від 12.12.2016 р. №17106/10/26-50-12-03-10 Контролюючим органом повідомив Позивача, що заперечення на Акт перевірки залишено без розгляду.

На підставі Акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.12.2016 року № 0127491203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на 295654,82 грн., з яких за податковим зобов'язанням - 193769,88 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 96884,94 грн.

Не погоджуючись з спірним податковим повідомленням-рішенням Позивачем подано скарги до ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України, рішенням ГУДФС у м. Києві від 20.02.2017 р. №3660/10/26-15-10-02-16, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу Позивача без задоволення та рішенням ДФС України від 26.04.2017 р. №8975/6/99-99-11-03-01-25, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу Позивача без задоволення.

Позивач не погоджуючись з спірним податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з даним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необгрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

З Акту перевірки вбачається, що збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на тому, що позивачем орендна плата з юридичних осіб сплачується за ставкою, що є меншою від 3% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, у той час як відповідно до пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Так, згідно пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначено в підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковим кодексом України визначено обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК України встановлено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

З Акту перевірки вбачається, що 14.03.2012 року між ПрАТ «Ініціатор +» та Київською міською радою укладено Договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис 20.03.2012 року №79-6-00848.

Відповідно до пп.2.1 п.2 Договору оренди, предметом договору оренди є земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:76:064:0008, загальною площею 1132 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського,34, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування житлового будинку).

Зазначена земельна ділянка передана в оренду (строкове платне користування строком на 5 років) на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №326/5713 та від 23.06.2011 року №302/5689.

Підпунктом 4.2 п. 4 договору від 14.03.2012 року встановлено, щорічна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 0,4% від його нормативно грошової оцінки.

Позивач стверджує, що вимоги пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України щодо мінімального розміру орендної плати стосуються узгодження розміру орендної плати при укладенні договору або ж при внесенні змін до нього, але ніяк не можуть вважатись зобов'язанням орендаря, встановленим ПК України, оскільки у самому ПК України (п. 288.1 ст. 288) вказано, що підставою для нарахування орендної плати є договір оренди, а не ПК України.

Проте, Суд не погоджується з твердженнями позивача виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, повинен відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати договором.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавством визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Аналогічні правові позиції міститься у постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року N 21-274а14 та від 21 квітня 2015 року №21-131а15.

Враховуючи наведене, Суд приходить до висновку, що Позивачем занижено податкові зобов'язання по сплаті орендної плати за землю, оскільки невідповідність договору на право тимчасового користування землею не звільняє позивача від сплати податкових зобов'язань по сплаті орендної плати за землю, яка встановлена Податковим кодексом України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Ініціатор +» (адреса: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 36-Б; код ЄДРПОУ 24372433) відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.Б. Федорчук