Рішення № 71330829, 26.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2017 року № 826/9790/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Кармазіна О.А., Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Комісії з реорганізації Держспоживінспекції України, Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві визнання незаконним звільнення, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати незаконним та зобов'язати голову комісії з реорганізації Держспоживінспекції України скасувати наказ від 01.06.2016 № 119-к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві;

- зобов'язати Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів поновити позивача на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві та здійснити відповідні записи до трудової книжки;

- у разі ліквідації Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та його територіальних органів, зобов'язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, як правонаступника, вчинити заходи з працевлаштування позивача на посаду рівнозначній посаді, яку він обіймав до звільнення;

- зобов'язати Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, а у разі її ліквідації - Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів або Головне управління Держпродспоживслужби у м. Києві, як правонаступників, сплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2016 по день поновлення на роботі;

- зобов'язати Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів сплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4086,00 грн;

- у разі ліквідації Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів зобов'язати зобов'язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів або Головне управління Держпродспоживслужби у м. Києві, як правонаступників, сплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4086,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.02.2016 отримав попередження про наступне вивільнення, підписане головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції України, яке було пов'язано з реорганізацією. Однак, всупереч вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) одночасно з попередженням про звільнення уповноважений орган не запропонував йому іншої роботи. Також, позивач переконаний, що голова комісії з реорганізації не має повноважень щодо прийняття, переведення, звільнення та надання попередження про можливе вивільнення. На переконання позивача, оскільки після спливу двомісячного терміну з моменту його ознайомлення з попередженням від 10.02.2016, його не було звільнено, трудові відносини вважаються продовженими. Разом з тим, 04.05.2016 позивач отримав від в.о. керівника Головного управління Держспоживпродслужби у м. Києві пропозицію з переведення на посаду головного спеціаліста відділу ринкового нагляду Управління захисту прав споживачів Головного управління Держспоживпродслужби у м. Києві та попередження, що у разі відмови його буде звільнено. Крім цього, до надання пропозиції його не ознайомили з наявними вакантними посадами, а сама пропозиція не була рівнозначна займаній ним посаді. З огляду на викладене, вважає, що його звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства. Крім того, наголошує, що відповідачем при звільненні його з займаної посади не було запитано згоди у первинної профспілкової організації. Оскільки його звільнення відбулось неочікувано, а саме через 28 днів після отримання пропозиції та без попередження про звільнення, він та його сім'я зазнали страждань.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2017 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/9790/16 та призначено справу до судового розгляду колегією у складі трьох суддів у судове засідання на 29 листопада 2017 року.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник Держспоживінспекції України та Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП відбулось з чітким дотриманням вимог трудового законодавства. Крім того, наголошував на тому, що оскільки позивач займав керівну посаду, питання щодо його звільнення не потребувало згоди первинної профспілкової організації.

Представник Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що позивачеві була запропонована посада у Головному управлінні Держпродспоживслужби у м. Києві. Разом з тим, останній відмовився від запропонованої посади, що стало наслідком законного звільнення позивача.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене та у зв'язку з неявкою представника Комісії з реорганізації Держспоживінспекції України, в судовому засіданні 29.11.2017 суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень пункту 10 частини першої статті 4, частин четвертої та п'ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Наказом в.о. голови Держспоживінспекції України від 28.04.2014 № 119-к ОСОБА_1 призначено з 5 травня 2014 року на посаду заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві як такого, що пройшов за конкурсом (а.с. 12).

Згідно з наказом голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України від 01.06.2016 № 119-к ОСОБА_1 звільнено 2 червня 2016 року з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП (а.с. 8).

На підставі зазначеного наказу головою Комісії з реорганізації Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві видано наказ від 02.06.2016 № 137-к "Про звільнення ОСОБА_1" (а.с. 9).

Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, підставами для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП можуть бути зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації підприємства, установи чи організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

При цьому, мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено: Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері охорони прав на сорти рослин, у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції із здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

Зазначеною постановою установлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Права та обов'язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері. Центральні органи виконавчої влади, що припиняються згідно з цією постановою, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах до завершення здійснення заходів з утворення центральних органів виконавчої влади, яким передаються повноваження та функції центральних органів виконавчої влади, що припиняються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1092 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (далі - Постанова КМУ № 1092) вирішено:

1. Утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 1;

2. Реорганізувати територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 2;

3. Установити, що територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Відповідно до додатку 1 Постанови № 1092 реорганізовано Інспекцію з питань захисту прав споживачів у м. Києві, Головне управління Держсанепідслужби у м. Києві, Головне управління Держсанепідслужби на водному транспорті, Головне управління Держсанепідслужби на залізничному транспорті, Головне управління Держсанепідслужби на повітряному транспорті, Головне управління ветеринарної медицини в м. Києві шляхом приєднання до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.

Встановлені обставини свідчать, що в Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві відбулась реорганізація структури юридичної особи шляхом перетворення і приєднання до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві з впровадження змін в організаційну структуру, яка потягла за собою скорочення чисельності або штату працівників. Посада заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві під час вказаної реорганізації скоротилася.

Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2016 року позивач ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення (а.с. 10).

Зі змісту вказаного попередження вбачається, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1092 позивача повідомлено про можливе наступне вивільнення, але не раніше ніж через два місяці з дня попередження у зв'язку з реорганізацією територіальних органів Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів. Одночасно повідомлено, що питання щодо пропозиції іншої роботи буде розглянуто після затвердження та введення в дію структури та штатного розпису територіальних органів Держпродспоживслужби у відповідній області.

Позивач переконаний, що вказане повідомлення не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки не містить пропозиції щодо іншої роботи та підписане особою, яка не має повноважень попереджувати позивача про майбутнє звільнення.

Проте, доводи позивача спростовуються наступним.

Згідно з пунктом 4 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі - Порядок № 1074) орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

Пунктами 18, 19 Порядку № 1074 передбачено, що до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов'язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.

Право підписувати документи щодо припинення органу виконавчої влади або територіального органу надається голові комісії з моменту його затвердження до дня внесення запису про державну реєстрацію припинення органу виконавчої влади або територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Для здійснення своїх повноважень голова комісії видає накази, використовуючи бланки органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється.

Голова комісії, зокрема, забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що правом підписувати документи щодо припинення органу виконавчої влади або його територіального органу, у тому числі видання відповідних наказів та підписання документів в частині забезпечення процедури вивільнення працівників, наділений саме голова ліквідаційної комісії.

Наведені положення чинного законодавства повністю спростовують доводи позивача, покладені в основу обґрунтувань протиправності його звільнення у цій частині.

Дійсно, у попередженні про наступне вивільнення відповідачем не було запропоновано позивачеві жодної вакантної посади у Головному управлінні Держпродспоживслужби у м. Києві, обґрунтовуючи відсутністю структури та штатного розпису територіального органу Держпродспоживслужби у відповідній області.

04.05.2016 позивач був ознайомлений з пропозицією про переведення на посаду головного спеціаліста відділу ринкового нагляду Управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві (а.с. 11).

Зазначена пропозиція не містить відмітки про прийняття позивачем рішення про згоду або відмову від переведення.

У судовому засіданні позивач пояснив, що не міг прийняти остаточного рішення, мотивуючи відсутністю достатнього часу для його прийняття.

Дійсно, у повідомленні міститься вказівка повідомити про прийняте рішення до 15:00 04.05.2016 у письмовій формі. Разом з тим, відповідачі наполягають на тому, що позивач відмовився від запропонованої роботи.

Суд не приймає до уваги наведені доводи відповідачів, оскільки відмова позивача від переведення на запропоновану посаду належним чином не засвідчена, а тому у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача у зв'язку з відмовою останнього від переведення на запропоновану посаду.

Також, суд враховує, що законодавством на роботодавця покладено обов'язок запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

Так, за визначенням статті 2 Закону України "Про державну службу" рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

З доданої до матеріалів справи довідки від 14.11.2017 № 13.0/15253 вбачається, що станом на 01.06.2016 в Головному управлінні Держпродспоживслужби в м. Києві існувало ряд вакантних посад (в загальному, за винятком лікарів, щонайменше 20 посад), які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати позивач, і лише одна з них була запропонована позивачеві.

Представниками відповідачів у судовому засіданні не надано жодних пояснень та обґрунтувань щодо наведеного.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи позивача, що вакантна посада заступника начальника Головного управління Держпроспоживслужби в м. Києві є рівнозначною посаді, яку обіймав позивач, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення Про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 465/2011 Держспоживінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів. Держспоживінспекція України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Пунктом 7 Положення установлено, що Держспоживінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно пункту 1 Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в області, в місті Києві, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 15.02.2016 № 45 (чинного, на момент виникнення спірних правовідносин) Головне управління Держпродспоживслужби в області, в місті Києві (далі - Головне управління Держпродспоживслужби) є територіальним органом Держпродспоживслужби вищого рівня та їй підпорядковане.

Головному управлінню Держпродспоживслужби підпорядковуються: Управління Держпродспоживслужби в місті, районі; установи та організації, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби та розташовані на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Голова відповідної місцевої державної адміністрації координує діяльність Головного управління Держпродспоживслужби і сприяє йому у виконанні покладених на цей орган завдань.

Повноваження Головного управління Держпродспоживслужби поширюються на територію відповідної області, міста Києва.

Таким чином, суд вважає, що посада заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві не може розглядатися, як рівноцінна (рівнозначна) посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів в м. Києві та, відповідно, не могла бути запропонована позивачеві.

Разом з цим, встановлені обставини не спростовують недотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільнення позивача в частині запропонування працівнику, який вивільнюється, всіх наявних вакансій, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всіх вакансій, які є в юридичній особі.

Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 17.10.2011 у справі № 21-237а11.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, що позбавило можливості позивача використати своє право на іншу роботу в реорганізованій установі, а відтак наказ голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України В. Лапи від 01.06.2016 № 119-к "Про звільнення ОСОБА_1" підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання наказу голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України В. Лапи від 01.06.2016 № 119-к "Про звільнення ОСОБА_1" головою Комісії з реорганізації Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві видано наказ від 02.06.2016 № 137-к "Про звільнення ОСОБА_1".

Враховуючи, що наказ голови комісії з реорганізації Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві є похідним і прийнятий на виконання протиправного наказу, суд дійшов висновку, що з метою повного захисту порушеного права позивача наказ від 02.06.2016 № 137-к "Про звільнення ОСОБА_1" також підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 235 КЗпП встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві з 3 червня 2016 року.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В даному випадку заява про поновлення на роботі, що підтверджується матеріалами справи, розглядається більше одного року не з вини працівника, а тому виплата середнього заробітку підлягає за весь час вимушеного прогулу.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченим Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

З пункту 5 Порядку вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Згідно довідки Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 30.11.2017 № 12.0/16220 у квітні 2016 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату в сумі 4086,25 грн, у травні 2016 року - 4086,25 грн.

Обраховуючи розмір середньоденної заробітної плати, суд виходив з наступного розрахунку: 8172,50 грн (заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні)/40 (фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні) = 204,31 грн.

Весь час вимушеного прогулу з 03.06.2016 по 26.12.2017 становить 392 робочих дня.

Таким чином, за весь час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню з відповідача - Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, як правонаступника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві, 80089,52 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (392х204,31=80089,52 грн).

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача в частині зобов'язання відповідачів внести відповідні зміни до трудової книжки, з огляду на наступне.

Пунктом 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.4 зазначеної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Крім того, пунктом 2.10 вказаної Інструкції встановлено порядок визнання недійсними записів про звільнення і переведення, відповідно до якого у графі 4 трудової книжки в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Враховуючи, що внесення змін до трудової книжки позивача можливо лише після видачі відповідачем наказу про поновлення останнього на роботі, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" зазначено, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди в сумі 4086,00 грн є необґрунтованою, так як розмір суми відшкодування моральної шкоди та характер моральних чи фізичних страждань, приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, або інших негативних явищ, заподіяних йому саме незаконними діями з боку відповідача позивачем жодним доказом не доведений.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві з 3червня 2016 року та в частині стягнення на його користь з Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця допустити до негайного виконання.

Керуючись статтями 9, 12, 72-77, 139, 205, 241, 242, 244, 245, 246, 257, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш ИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 04201) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України від 01.06.2016 № 119-к "Про звільнення ОСОБА_1".

Скасувати наказ голови комісії з реорганізації Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві від 02.06.2016 № 137-к "Про звільнення ОСОБА_1".

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві з 3 червня 2016 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) з Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві (ідентифікаційний код 40414833, вул. Волинська, 12, м. Київ, 03151) 80089,52 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві з 3 червня 2016 року та в частині стягнення на його користь з Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя В.П. Катющенко

Судді О.А. Кармазін

Т.О. Скочок