Рішення № 71330809, 26.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2017 року № 826/12217/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Кармазіна О.А., Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа: про Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України Державна казначейська служба України визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати незаконними дії Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) щодо безпідставного звільнення її згідно наказу МВС № 2342 о/с від 06.11.2015 за пунктом «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) до Національної поліції України);

- зобов'язати відповідача скасувати наказ МВС № 2342 о/с від 06.11.2015 в частині, що стосується звільнення майора міліції ОСОБА_1;

- зобов'язати відповідача видати наказ по особовому складу МВС наступного змісту : «Згідно з п. 10 Розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і нальчицьким складом органів внутрішніх справ звільнити з 18 листопада 2015 року в запас Збройних Сил України: за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі): майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), старшого референта відділу забезпечення діяльності керівництва МВС управління документального забезпечення»;

- внести відповідний запис до її трудової книжки згідно нового наказу про звільнення;

- стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за період лікування з 6 листопада 2015 року по 17 листопада 2015 року в розмірі 1933,47 грн;

- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 189831,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у період з 28.10.2015 по 17.11.2015 перебувала на лікарняному. Разом з тим, 6 листопада 2015 року нею подано рапорт про переведення її для подальшого проходження служби в поліції. Однак, на відповідну посаду її не було призначено. Стверджує, що перебуваючи в процесі переходу на службу до поліції, позивач дізналась, що приймає участь у конкурсі на заміщення вакантної посади не як працівник МВС, а як сторонній претендент. Крім того, акцентує увагу на тому, що її було звільнено під час перебування у стані тимчасової непрацездатності, що додатково свідчить про протиправність оскаржуваного наказу. Враховуючи, що позивач не була працевлаштована у Національній поліції, як спосіб захисту свого порушеного права, остання просить зобов'язати відповідача видати наказ по особовому складу, яким звільнити ОСОБА_1 за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і нальчицьким складом органів внутрішніх справ з 18 листопада 2015 року. Вважає, що за період її перебування на лікарняному з відповідача необхідно стягнути на її користь заробітну плату за період лікування з 6 листопада 2015 року по 17 листопада 2015 року в розмірі 1933,47 грн. Також, просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 189831,96 грн. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди позивач зазначає, що через неправомірне звільнення з органів внутрішніх справ відповідач позбавив її всього соціального пакету пільг, позивач втратила можливість безкоштовно навчатись, пільгову чергу на житло, позбавлена можливості обслуговуватись і лікуватись в медичних закладах МВС. Стверджує, що протиправні дії відповідача завдали їй душевних страждань, позивач постійно перебуває у пригніченому стані, втратила спокій, її самопочуття значно погіршилось. Зазначає, що незважаючи на наявність очевидного порушення відповідачем чинного законодавства, останній відмовляється добровільно поновити порушені права позивача.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2017 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/12217/16, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та призначено справу до судового розгляду колегією у складі трьох суддів у судове засідання на 29 листопада 2017 року.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях. Наголошувала на тому, що немає жодних вимог до Національної поліції України, оскільки внесення змін до наказу про її звільнення відноситься до компетенції МВС.

Представник Міністерства внутрішніх справ України у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях та додаткових поясненнях. Пояснив, що оскаржуваний наказ є правомірним та прийнятий на підставі рапорту позивача. Також, вважає безпідставною вимогу позивача щодо стягнення на її користь заробітної плати за час перебування останньої на лікарняному, оскільки листки непрацездатності позивачки у період з 28.10.2015 по 17.11.2015 в Департаменті фінансово-облікової політики МВС відсутні. Крім того, з 06.11.2015 відсутні бюджетні видатки на фінансування скорочених посад.

Представник Національної поліції України у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні позову з підстав їх необґрунтованості.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, у судовому засіданні 29 листопада 2017 року судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Наказом МВС від 06.11.2015 № 2342 о/с ОСОБА_1 (НОМЕР_2), звільнено з посади старшого референта відділу забезпечення діяльності керівництва МВС управління документального забезпечення згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) до Національної поліції) (а.с. 19а).

Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням її прав, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 2 липня 2015 року N 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон N 580-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Згідно з пунктом 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що у зв'язку зі створенням Національної поліції працівники міліції, за бажанням, можуть продовжити проходження служби в поліції. У разі ж відмови від проходження служби в поліції, працівники міліції звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів або з підстав, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З матеріалів справи вбачається, що 6 листопада 2015 року позивач звернулась до заступника Міністра внутрішніх справ України з рапортом, у якому просила перевести її на службу до Національної поліції України в установленому порядку (а.с. 20).

Рапорт позивача став єдиною підставою для прийняття МВС оскаржуваного наказу.

Відповідно до пункту 42 Положення про проходження служби про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року N 114, (далі - Положення № 114) переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу провадиться:

а) на вищі посади - в порядку просування по службі;

б) на рівнозначні посади - у разі службової необхідності, проведення планової заміни в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для доцільнішого використання з урахуванням їх ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю;

в) у зв'язку з початком навчання у закладах Міністерства внутрішніх справ - при звільненні зі штатної посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання;

г) на нижчі посади - за підставами, передбаченими пунктом 45 цього Положення.

Рішення про переміщення по службі осіб середнього, старшого або вищого начальницького складу приймається відповідним начальником з урахуванням думки їх прямих начальників і колективу працівників.

Пунктом 62 Положення № 114 встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Підпунктом «з» пункту 64 вказаного Положення (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації).

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для звільнення у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства і відомства є не тільки згода працівника міліції, а й погодження між керівниками відповідних міністерств та відомств про переведення конкретного працівника.

У ході судового розгляду справи представник МВС не надав жодного доказу та не пояснив, яким чином відбулось переведення ОСОБА_1 на службу в поліцію без згоди на таке переведення від Національної поліції України та в якому саме установленому порядку було звільнено позивача, про що зазначено у наказі № 2342 о/с від 06.11.2015.

Матеріали справи також не містять жодного доказу на підтвердження дотримання відповідачем процедури звільнення працівника поліції у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства і відомства.

Також, суд акцентує увагу, що у наказі від 06.11.2015 № 2342 о/с пункт 64 «з» викладено у редакції Положення, яка почала діяти лише з 07.11.2015.

Враховуючи наведене та з огляду на встановлені обставини, суд констатує, що у МВС не було правових підстав для звільнення позивача за пунктом 64 «з» Положення про проходження служби про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Разом з тим, визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Загальновідомими є обставини, що 06.11.2015 Міністерством внутрішніх справ України» було прийнято наказ № 1388 «Про організаційно-штатні питання», згідно якого втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України.

Таким чином, з 07.11.2015 в Міністерстві внутрішніх справ України було скорочено всі штатні посади.

Беручи до уваги вищенаведене та те, що звільнення позивача відбулось на підставі положень нормативно-правового акту, які на день звільнення не набрали законної сили та за відсутності погодження Національної поліції України на переведення позивача, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 зі служби повинно було відбуватися через скорочення штатів.

Суд враховує приписи частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На переконання суду, у даному випадку оскаржувані дії відповідача не створюють для позивача жодних правових наслідків, оскільки позивач оскаржує виключно підстави звільнення.

Виходячи з заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України внести зміни до наказу від 06.11.2015 № 2342 о/с в частині підстав звільнення ОСОБА_1, а саме: заміни пункту 64 «з» на пункт 64 «г» Положення про проходження рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, відповідно до якого особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині скасування спірного наказу та зобов'язання відповідача прийняти новий наказ про звільнення позивача.

При цьому суд враховує, що вносячи зміни у підстави звільнення позивача, саме МВС, як суб'єкт владних повноважень, повинен зазначити у такому наказі вислугу років позивача та інші, необхідні для прийняття такого наказу, відомості.

Також суд не вбачає підстав для зміни дати, з якої позивач вважається звільненою, з огляду на наступне.

Згідно довідок про тимчасову непрацездатність (а.с. 27, 29) ОСОБА_1 у період з 28.10.2015 по 06.11.2015 та з 07.11.2015 по 17.11.2015 перебувала у стані тимчасової непрацездатності.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що її звільнення повинно датуватись наступним днем після закінчення стану непрацездатності.

Суд не приймає до уваги наведені доводи позивача, оскільки пунктом 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII визначено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

З урахуванням наведеного вище та враховуючи, що посада позивача з 07.11.2015 скорочена, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни дати звільнення позивача.

Також, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення з МВС на її користь заробітної плати за час перебування на лікарняному, оскільки з долучених до матеріалів справи розрахункових листків вбачається, що за листопад 2015 року МВС провів з останньою повний розрахунок.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що листки непрацездатності позивача обліковувались в МВС, позаяк заробітна плата нарахована за повні відпрацьовані дні з 1 по 6 листопада 2015 року (а.с. 26).

Враховуючи викладене та те, що судом не встановлено підстав для зміни дати звільнення позивача, суд не вбачає підстав для стягнення з МВС заробітної плати за період з 7 по 17 листопада 2015 року.

Також суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки, з огляду на наступне.

Пунктом 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.4 зазначеної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Крім того, пунктом 2.10 вказаної Інструкції встановлено порядок визнання недійсними записів про звільнення і переведення, відповідно до якого у графі 4 трудової книжки в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Враховуючи, що внесення змін до трудової книжки позивача можливо лише після видачі МВС наказу про внесення змін до наказу про звільнення позивача в частині підстав звільнення, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до стаття 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» зазначено, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди в сумі 189831,96 грн є необґрунтованою, так як розмір суми відшкодування моральної шкоди та характер моральних чи фізичних страждань, приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, або інших негативних явищ, заподіяних їй саме незаконними діями з боку відповідача позивачем жодним доказом не доведений.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш ИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) задовольнити частково.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684, вул. Богомольця, 10, м. Київ) внести зміни до наказу від 06.11.2015 № 2342 о/с в частині підстав звільнення ОСОБА_1 шляхом заміни пункту 64 «з» на пункт 64 «г» Положення про проходження рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя В.П. Катющенко

Судді О.А. Кармазін

Т.О. Скочок