Рішення № 71330000, 26.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2017 року № 826/25441/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Україна Лоджістікс»доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м.Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Україна Лоджістікс» звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.09.2015 р. № 0002452202, № 0002462202.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 21.08.2015 р. № 4351/26-52-22-02-11/38213161 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували та просили суд відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в запереченнях на позов.

В судовому засіданні 21.11.2017 р. суд за згодою сторін ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Мегаполіс Україна Лоджістікс» з питань дотримання вимог податкового за період з 04.05.2012 р. по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період з 04.05.2012 р. по 31.12.2014 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Мегаполіс Україна Лоджістікс»:

1. пп.14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на загальну суму 642 005,00 грн., в тому числі за 2013 рік в сумі 234375,00 грн. за 2014 рік в сумі 642005,00 грн. (зменшення рядка 06.5 Декларації з податку на прибуток за 2014 рік «від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року (від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за попередній звітний 2013 рік» в сумі 234 375,00 грн.).

2. п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету (р. 25 Декларації з ПДВ) всього у сумі 153 083,00 грн., а саме: за лютий 2014 р. в сумі 100 208,00 грн., за квітень 2014 р. в сумі 46626,00 грн., за листопад 2014 р. в сумі 6249,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 21.08.2015 р. № 4351/26-52-22-02-11/38213161 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 03.09.2015 р. № 0002452202, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 642005,00 грн.;

- від 03.09.2015 р. № 0002462202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 91 353,75 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 153 083,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 38 270,75 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 03.09.2015 р. № 0002452202, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 642005,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 названого Кодексу).

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Водночас податковий облік поворотної фінансової допомоги в її отримувача залежить від статусу її надавача. Так, сума поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишається неповернутою на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно з Податковим кодексом мають пільги зі сплати цього податку, у тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені п. 151.1 ст. 151 Податкового кодексу, вважається доходом (пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України).

Вважається доходом платника податку і сума отриманої безповоротної фінансової допомоги. Доходи у вигляді такої суми визнаються за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку (п. 137.10 ст. 137 цього Кодексу).

З урахуванням вимог п. 135.5.4 та п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України сума (частка суми) поворотної фінансової допомоги, не повернута платником податку на кінець звітного періоду особі, що надала таку допомогу, оподатковується таким чином: платник, який отримав таку допомогу від особи, що є платником податку на прибуток підприємств та сплачує податок на загальних підставах і не має пільг зі сплати цього податку, включає до складу доходів звітного періоду суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець такого звітного періоду, в розмірі облікової ставки Нацбанку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Такі умовні проценти відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу вважаються безповоротною фінансовою допомогою та включаються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток до складу інших доходів.

Платник податку, який отримав поворотну фінансову допомогу від осіб, котрі не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно з Податковим кодексом мають пільги зі сплати цього податку, у тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені п. 151.1 ст. 151 Податкового кодексу, включає до складу інших доходів звітного податкового періоду суми поворотної фінансової допомоги, що залишаються неповернутими на кінець такого звітного періоду.

Так, до осіб, які не є платниками податку на прибуток, належать фізичні особи, у тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, платники єдиного податку, фіксованого сільськогосподарського податку, інші особи.

Зазначений порядок оподаткування не застосовується до суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (у тому числі нерезидента) платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Тобто якщо поворотна фінансова допомога, внесена засновником/учасником (у тому числі нерезидентом), залишилась неповернутою після спливу 365 календарних днів з дня її отримання, така допомога підлягає оподаткуванню за загальновстановленими правилами оподаткування такої операції залежно від статусу її надавача.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Мегаполіс Україна Лоджістікс» було отримано поворотну фінансову допомогу на підставі договору № б/н від 27.02.2013 р. від ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» в сумі 10 805 000,00 грн., зокрема, 19.03.2013 р. - 200 000,00 грн., 18.04.2013 р. - 1 340 000,00 грн., 15.05.2013 р. - 2 500 000,00 грн., 27.05.2013 р. - 2 965 000,00 грн., 17.06.2013 р. - 2 800 000,00 грн., 17.07.2013 р. - 1 000 000,00 грн. з метою поповнення обігових коштів для здійснення господарської діяльності відповідно до статуту.

Станом на 31.12.2014 р. сума фінансової допомоги в розмірі 10 805 000,00 грн. повернута ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» не була.

Позивачем було віднесено до складу доходів умовно нарахованих відсотків на суму неповерненої на кінець звітного періоду фінансової допомоги в 2014 р. - 1105070,00 грн.

За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про заниження суми умовно нарахованих відсотків неповерненої на кінець звітного періоду фінансової допомоги за 2014 рік у сумі 407630,00 грн., що мотивовано тим, що базовим (звітним) періодом для позивача є календарний рік, а відтак розмір умовних відсотків повинен нараховуватися виходячи із облікової ставки НБУ, яка діяла на кінець звітного періоду в розмірі 14 %.

Базовим податковим (звітним) періодом для оподаткування податком на прибуток встановлено календарний квартал або календарний рік для платників, визначених у п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу.

Якщо поворотну фінансову допомогу було отримано та повернуто в одному й тому самому базовому податковому (звітному) періоді, то для платника податку - отримувача такої допомоги ця операція не тягне за собою податкових наслідків (незалежно від того, хто є надавачем такої допомоги).

Якщо поворотну фінансову допомогу отримано в одному базовому податковому (звітному) періоді, а повернуто в наступному, то оподаткування здійснюється таким чином:

платник податку - отримувач такої допомоги від неплатника податку на прибуток за базовою ставкою має на кінець звітного періоду, в якому не повернуто таку допомогу, включити до складу оподатковуваного доходу суму неповернутої фінансової допомоги, а у звітному періоді, в якому здійснено повернення, включити до складу витрат суму такого повернення. Умовні проценти в такому випадку не нараховуються;

платник податку - отримувач поворотної фінансової допомоги від платника податку на прибуток на загальних підставах має включити до оподатковуваних доходів суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, у розмірі облікової ставки Нацбанку України, розрахованої за кожен день фактичного використання такої допомоги, на кінець базового податкового (звітного) періоду, в якому її не повернуто.

Таким чином, умовні відсотки на повну суму отриманої фінансової допомоги повинні нараховуватись на кількість днів її використання в звітному кварталі, коли така допомога була отримана та неповернута, та не повинні нараховуватись в наступному звітному періоді (кварталі), до закінчення якого відбулось її повернення.

Алгоритм розрахунку цих відсотків є наступним: суму неповерненої на кінець звітного періоду поворотної фінансової допомоги помножити на кількість днів користування та на облікову ставку Нацбанку України і поділити на 365 днів.

Таким чином, ТОВ «Мегаполіс Україна Лоджістікс» повинно нарахувати умовні проценти на суму 10 805 000,00 грн. виходячи із кількості днів її використання в звітному кварталі.

Вищенаведена позиція узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України по справі К/800/45685/14.

Таким чином, ТОВ «Мегаполіс Україна Лоджістікс» повинно нарахувати умовні проценти на суму 10 805 000,00 грн., якою воно користувалося протягом 365 днів у 2014 році.

Облікова ставка Нацбанку України в січні 2014 р. становила в період:

січень - квітень до 14.04.14, квітень з 15.04.14 -30.04.14 - 6,5%,

травень - липень по 16.07.14 - 9,5%,

липень з 17.07.14-31.07.14, серпень - жовтень, листопад до 12.11.14 - 12,5%,

листопад 13.11.14-16.11.14-14,00%, листопад з 17.11.14 - грудень - 14%.

Таким чином, сума умовних процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповернутою станом на 31.12.2014 р., розраховується в наступному порядку:

10 805 000,00 х 31 (січень) х 6,5% : 365 :100% = 59 649,52 грн.;

10 805 000,00 х 28 (лютий) х 6,5% :365 : 100%=53 876,99 грн.;

10 805 000,00 х 31 (березень) х 6,5 % : 365 : 100 % =59 649,52 грн.;

10 805 000,00 х 14 (квітень з 01.04.14-14.04.14) х 6,5 % :365 : 100 % = 26 938,49 грн.;

10 805 000,00 х 16 (квітень з 15.04.14-30.04.14) х 9,5% : 365: 100%=44 996,16 грн.;

10 805 000,00 х 31 (травень) х 9,5 % : 365:100 % = 87 180,07 грн.;

10 805 000,00 х 30 (червень) х 9,5 % : 365 : 100 % = 84 367,81 грн.;

10 805 000,00 х 16 (липень з 01.07.14-16.07.14) х 9,5% : 365 : 100% = 44 996,16 грн.;

10 805 000,00 х 15 (липень з 17.07.14-31.07.14) х 12,5% : 365 : 100%=55 505,14 грн.;

10 805 000,00 х 31 (серпень ) х 12,5% : 365 : 100% = 114 710,62 грн.;

10 805 000,00 х 30 (вересень) х 12,5% : 365 : 100%= 111 010,27 грн.;

10 805 000,00 х 31 (жовтень) х 12,5% : 365 :100%=114 710,62 грн.;

10 805 000,00 х 12 (листопад з 01.11.14-12.11.14) х 12,5% : 365 : 100%=44 404,11 грн.;

10 805 000,00 х 4 (листопад 13.11.14-16.11.14) х 14,0 % :365 : 100%=16 577,53 грн.;

10 805 000,00 х 14 (листопад з 17.11.14-30.11.14) х 14,0% : 365 : 100%=58 021,37 грн.;

10 805 000,00 х 31 (грудень) х 14,0% : 365 : 100% =128 475,89 грн.

Згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України сума умовно нарахованих процентів підлягає включенню до доходу платника податку в період їх нарахування.

Отже, сума умовно нарахованих відсотків складає 1 105 070,00 грн., тоді як відповідачем визначено суму умовно нарахованих відсотків в розмірі 1 512 700,00 грн., тобто визначена відповідачем різниця в сумі 407 630,00 грн. є необґрунтованою, а податкове повідомлення-рішення від 03.09.2015 р. № 0002452202 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 03.09.2015 р. № 0002462202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 91 353,75 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 153 083,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 38 270,75 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної» затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 N 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається предметом перевірки податкового органу стала, зокрема, реальність господарських операцій щодо замовлення та отримання позивачем маркетингових послуг від ТОВ «АТБ-Маркет».

За висновками акту перевірки від 21.08.2015 р. № 4351/26-52-22-02-11/38213161 маркетингові послуги фактично не надавалися, що випливає з того, що маркетингові послуги не призвели до збільшення доходу, а тому не були доцільними та не були пов'язані з господарською діяльністю.

Судом встановлено, що між ТОВ «Мегаполіс Україна Лоджістікс» (замовник) та ТОВ «АТБ-Маркет» (виконавець) укладено договори про надання послуг № 47318 від 01.01.2013 р., № 47318 від 01.01.2014 р.

Предметом вищевказаних договорів є надання маркетингових послуг, що включають: визначення обсягів продаж товарів в торгових точках в кількісному виразі; визначення обсягів продажу товарів в торгових точках в грошовому виразі; визначення залишків продукції в магазинах; визначення відносної динаміки продажу продукції постачальника в торговій мережі; визначення середньоденних продажів продукції постачальника; визначення середньоденних продаж продукції через одну торгову точку; надання інформації по кожній окремій торговій точці: код, найменування магазина, адреса, розмір торгівельної площі, кількість кас, робочі дні та години; дати відкриття; всі зміни, пов'язані із закриттям магазинів; проведення кількісного маркетингового дослідження в форматі польового анкетування (закриті питання); проведення кількісного маркетингового опитування в форматі польового анкетування (відкритті питання); проведення телефонного опитування респондентів; проведення моніторингу по визначенню кількості фейсів товарної позиції в розрізі торгівельних точок; обробка результатів маркетингового дослідження та надання звіту; проведення фокус-груп; надання інформації відносно роздрібних цін в роздрібних торгових точках; дослідження відносно споживачів відносно видів реклами різних товарних груп; дослідження факторів вибору торгової точки для покупки різних товарних груп; дослідження відношення споживачів до найменування торгових марок, до упаковки товару; он-лайн опитування споживачів на підставі розроблених анкет з фіксованою кількістю питань.

На підтвердження реалізації товару, зокрема, чаю та кави в магазинах «АТБ-Маркет», позивачем надано суду договори поставки № 47317 від 01.01.2013 р., № 47317 від 01.01.2014 р., укладені між ТОВ «АТБ-Маркет» (покупець) та ТОВ «Мегаполіс Україна Лоджістікс».

На підтвердження отримання маркетингових послуг позивачем надано додатки до договору, акти здачі-прийняття робіт, списки міст та магазинів, де проводилися маркетингові роботи, звіти (а.с. 55-185 т.1), податкові накладні (а.с. 186-199 т.1), акти звірки, платіжні доручення (а.с. 41-52 т.2).

Як вбачається з наданих позивачем актів здачі-прийняття робіт позивачем було замовлено та отримано наступні послуги від ТОВ «АТБ-Маркет», зокрема: проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (закритті питання), визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні, маркетингові послуги, обробка результатів маркетингового дослідження та надання звіту, проведення телефонного опитування респондентів, визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні; обробка результатів маркетингового дослідження та надання звіту; проведення телефонного опитування респондентів; визнання об'єму продажу товарів у торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні; проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (відкриті питання); визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі; визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні тощо.

Відповідно до пп. 14.1.108 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Так, маркетингові послуги фактично спрямовані на вивчення ринку цін та забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельних мережах відповідного суб'єкта господарювання шляхом проведення опитування щодо продукції товариства серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача.

За своїм змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи із специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції, незважаючи на те, що проведення маркетингових досліджень у торговельних мережах названого контрагента передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника).

З наведеного вище, суд приходить до висновку, що у платника податку є законні підстави для формування податкового кредиту з отримання маркетингових послуг за наявності наступних умов:

1. Пов'язаність наданих платнику податку маркетингових послуг з його господарською діяльністю. Тобто наявність причинного зв'язку між придбанням таких послуг та отриманням економічної вигоди від цього придбання.

2. Підтвердження факту придбання маркетингових послуг належним чином оформленими первинними документами.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність реальності надання таких послуг з огляду на відсутність у позивача росту доходу від вказаних договірних взаємовідносин, що не є з точки зору відповідача доцільним та не пов'язане із господарською діяльністю.

В той же час норми чинного законодавства не містять жодних положень, які б давали повноваження контролюючому органу визначати питання доцільності будь-яких операцій суб'єкта господарювання.

З пояснень позивача вбачається, що необхідність замовлення маркетингових послуг обумовлено тим, що через мережу магазинів ТОВ «АТБ-Маркет» по всій Україні реалізовувався товар позивача - чай та кава. Потреба в послугах була зумовлена тим, що позивачу вкрай необхідна інформація про потенційних покупців його товару (вік, стать, соціальний статус тощо), передумови, якими керується покупець при виборі товару (ціна, бренд, смак, якість тощо), що є виправданим та безпосередньо пов'язаним із господарською діяльністю позивача.

Враховуючи основний вид діяльності позивача та наявність в матеріалах справи актів здачі-прийняття виконаних робіт щодо надання маркетингових послуг, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість, суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «АТБ-Маркет» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між ТОВ «Мегаполіс Україна Лоджістікс» та ТОВ «АТБ-Маркет» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що податкове повідомлення-рішення від 03.09.2015 р. № 0002462202 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що дає суду дійти висновку про його протиправність та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242-243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Україна Лоджістікс» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.09.2015 р. № 0002462202, винесене ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.09.2015 р. № 0002452202, винесене ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Україна Лоджістікс» судові витрати в сумі 12 500,38 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко