Постанова № 71328738, 04.12.2017, Київський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2017 року № 810/3981/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом ТОВ "Енергокапитал" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "Енергокапитал" з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані правомірністю віднесення підприємством сум з податку на додану вартість, які виникли внаслідок оплати за послуги, придбані у ТОВ “Ін Еко”.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року позов задоволено.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення Київським апеляційним адміністративним судом 17 листопада 2015 року винесено постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2016 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергокапитал” задоволено частково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року у справі №810/3981/15 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 06.07.2016 колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки їх зроблено без перевірки посилань позивача на об'єктивну необхідність в укладенні спірного договору з метою виконання договорів, укладених позивачем з ТОВ "Роса-України", ТОВ "КСМ-Трейд", ТОВ "ЛЛК України" та ТОВ "Масло Трейд". Також судами не було перевірено відображення в бухгалтерському обліку позивача договірних відносин з ТОВ "Ін Еко", зокрема, відображення заборгованості останнього перед позивачем у зв'язку з невиконанням умов договору. У зв'язку з викладеним колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час нового розгляду справи судом першої інстанції слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт виконання господарських зобов'язань, з'ясувати їх економічний зміст та господарську мету, встановити рух активів при здійсненні господарських зобов'язань, а також використання отриманих благ у господарській діяльності позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивачем оскаржено його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2017, справу направлено до суду першої інстанцій для продовження розгляду.

Представник позивач до судового засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача до судового засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

На підставі ст. 126, 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Так, судом встановлено, що Ірпінською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергокапитал” з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ “Ін Еко” за період з 01.02.2014р. по 28.02.2014р., за результатами якої складено акт від 31.10.2014р. № 1170/22-01/37256969.

Згідно висновків акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.6, статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 430 003 грн. 00 коп.

Підставою для такого висновку стали матеріали акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ “Ін Еко” від 23.05.2014р. № 409/3-22-08-38454023 ДПІ в Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до якого один із контрагентів ТОВ “Ін Еко” є фіктивним підприємством, а здійснені між ними господарські операції являються безтоварними.

Наведені обставини, а також те, що ТОВ “Ін Еко” має стан “ 9” (направлено запит на встановлення місця знаходження), на думку податкового органу, свідчить про те, що всі правочини, укладені ТОВ “Ін Еко” не носять товарного характеру, а діяльність підприємства спрямована на надання податкової вигоди третіми особами.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2014 року № НОМЕР_1, відповідно до якого позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 430 003, 00 грн. основного платежу та нараховано штрафних санкцій в розмірі 215 001, 50 грн.

Не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість та податкового кредиту, врегульовано статтями 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071 (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) (далі за текстом - «Порядок») податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.3 пункту 6 цього Порядку визначено, що порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Частина 2 названої статті Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції є обов'язковими реквізитами первинних та зведених облікових документів.

За змістом наведених правових норм для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами господарські операції, що є підставою для формування податкового обліку платника.

При цьому, суд звертає увагу на те, що сам факт виконання робіт не є безумовним доказом реальності господарських операцій між сторонами, оскільки для податкового обліку значення має факт виконання робіт/послуг тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Як слідує з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Ін Еко» укладено договір від 18.09.2013р. № 18/09 про надання послуг з організації збирання, знешкодження, перевезення та утилізації відпрацьованих мастил (олив).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано до суду копії наступних документів: Договору від 18.09.2013р. № 18/09; заявки - розрахунки; податкові накладні.

Разом з тим, як сідує з матеріалів справи, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження дійсної реалізації умов договору від 18.09.2013 №18/09, а саме: докази на підтвердження руху таких мастил для подальшої утилізації (яким транспортом, на яке місцезнаходження, товарно-транспортних накладних); довіреностей або інших документів, на осіб, які приймали участь у прийомі-передачі мастил від позивача; доказів на підтвердження наявності складських приміщень та спеціалізованої техніки, устаткування у контрагента позивача; як і не було надано актів прийому-передачі наданих послуг (як то передбачено п.2.3 Договору).

Також матеріали справи не містять доказів безпосередньої оплати зазначених послуг.

Більш того, як зазначає позивач в своєму адміністративному позові, мета даної господарської операції не була досягнута.

Отже, позивачем не надано жодних допустимих доказів щодо дійсної реалізації виконання умов укладеного договору між ТОВ «Енергокапитал» та ТОВ «Ін Еко», у зв'язку з чим фактичність та реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, не підтверджується необхідними первинними документами.

Крім того, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 06.07.2016, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки їх зроблено без перевірки посилань позивача на об'єктивну необхідність в укладенні спірного договору з метою виконання договорів, укладених позивачем з ТОВ "Роса-України", ТОВ "КСМ-Трейд", ТОВ "ЛЛК України" та ТОВ "Масло Трейд". Також судами не було перевірено відображення в бухгалтерському обліку позивача договірних відносин з ТОВ "Ін Еко", зокрема, відображення заборгованості останнього перед позивачем у зв'язку з невиконанням умов договору. У зв'язку з викладеним колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт виконання господарських зобов'язань, з'ясувати їх економічних зміст та господарську мету, встановити рух активів при здійсненні господарських зобов'язань, а також використання отриманих благ у господарській діяльності позивача.

На виконання вимог зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України від 06.07.2016 року позивачем не надано суду жодного доказу на обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, враховуючи, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а також недоведеність ТОВ "Енергокапитал" реальності такої господарської операції по взаємовідносинах із спірним контрагентом, приймаючи до уваги доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру вказаної господарської операції, суд приходить до висновку про правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення.

Відтак, податкове повідомлення-рішення від 12.12.2014 року № НОМЕР_1 винесене відповідачем у межах повноважень, наданих відповідачу законодавством України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; обов'язковість судових рішень.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 126, 128, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.