Постанова № 71328442, 04.12.2017, Київський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2017 року № 810/3251/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи: Владиславська сільська рада Миронівського району Київської області, Миронівська районна державна адміністрація Київської області, про зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить зобов’язати ГУ Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо виділення йому земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території Владиславської сільської ради Миронівського району Київської області в розмірі середньої частки (паю) 2, 87 в умовних кадастрових гектарах члена акціонерного товариства пайовиків «Зоря» села Владиславка Миронівського району Київської області.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16.02.2016 за ним визнано право на земельний пай розміром 2, 87 в умовних кадастрових гектарах у акціонерному товаристві пайовиків «Зоря» села Владиславка Миронівського району Київської області у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2.

На виконання даного рішення суду він звернувся до Владиславської сільської ради Миронівського району з заявою про виділення йому в натурі зазначеного земельного паю, однак листом від 21.12.2016 Владиславська сільська рада Миронівського району йому повідомила, що на її території відсутні вільні землі сільськогосподарського призначення.

Миронівська районна державна адміністрація Київської області листом від 26.05.2017 повідомила, що для вирішення питання про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки позивачу необхідно звернутися до ГУ Держгеокадастру у Київській області.

ГУ Держгеокадастру в Київській області, розглянувши його заяву, листом від 12.07.2017 повідомило, що у ГУ Держгеокадастру відсутні правові підстави для вирішення даного питання.

Позивач не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки відповідно до ст. 122 ЗК України розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів належить виключно до компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Позивач та його представник надали суду заяви, в яких просили розглядати справу за їх відсутності.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи Миронівської районної державної адміністрації надав суду листа, в якому просив розглядати справу за його відсутності, проти позову не заперечує.

Представник третьої особи Владиславської сільської ради Миронівського району Київської області до судового засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Як слідує з матеріалів справи, Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 лютого 2016 року у цивільній справі № 371/1864/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Миронівської районної державної адміністрації, відділу Держземагенства у Миронівському районі Київської області, Владиславської сільської ради Миронівського району Київської області, СТОВ «Зоря» про визнання права на земельний пай у порядку спадкування за законом, за ОСОБА_1 визнано право на земельний пай розміром 2,87 в умовних кадастрових гектарах у акціонерному товаристві пайовиків «Зоря» села Владиславка Миронівського району Київської області у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, яка померла 01.06.1997 року.

На підставі рішення суду від 16.02.2016, відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), позивач звернувся з заявою до Владиславської сільської ради Миронівського району Київської області про виділення йому в натурі (на місцевості) земельного паю розміром 2,87 в умовних кадастрових гектарах на території Владиславської сільської ради Миронівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Владиславська сільська рада Миронівського району Київської області листом від 21 грудня 2016 року № 02-42/786 повідомила позивача про те, що на території Владиславської сільської ради відсутні вільні землі сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).

У подальшому позивач звернувся до Миронівської районної державної адміністрації з заявою про виділення йому в натурі земельного паю.

Миронівська районна державна адміністрація Київської області листом від 26 травня 2017 року повідомила, що для вирішення питання про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки необхідно звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Позивач 14 червня 2017 року звернувся з заявою про виділення земельного паю в натурі (на місцевості) до Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області, розглянувши заяву, повідомило листом від 12.07.2017 року № М-20860/0-11728/6-17 про те, що сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Також Головне управління Держгеокадастру у Київській області зазначило, що у Головного управління відсутні правові підстави щодо прийняття рішення про виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом від 12.07.2017 року № М-20860/0-11728/6-17 фактично відмовило позивачу у прийнятті рішення щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), мотивуючи цю відмову відсутністю правових підстав.

Позивач, не погоджуючись з даною відмовою звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 1 Земельного кодексу України право власності на землю гарантується.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

При вирішенні даного спору по суті заявлених позовних вимог суд враховує, що предметом цього спору є право позивача на отримання земельної ділянки як власника земельної частки (паю). При цьому, позивач неодноразово звертався до різних органів влади, у тому числі і до відповідача, щодо вирішення даного питання по суті, проте, не отримав відповідного рішення.

Слід зазначити, що нормативно-правовим актом, який регулює організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками є Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий ) районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

свідоцтво про право на спадщину;

посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай).

Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):

розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;

приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);

уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);

укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за

рахунок місцевого бюджету;

сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за

рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;

надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом;

оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку;

приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право

власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Тобто, згідно даного Закону до повноважень районних державних адміністрацій віднесено прийняття рішення щодо виділення земельних ділянок в натурі власникам земельних часток (паїв), якщо ці земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів.

Відповідно до статті 25 Земельного кодексу України при приватизації земель державних комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки надаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи Місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебувати у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд).

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим значенням.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо підпорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Отже, громадяни, які не здійснили оформлення права на земельний пай, здійснюють приватизацію земельних ділянок відповідно до положень статей 25 та 118 Земельного Кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського значення державної власності за межами населених пунктів належить до виключної компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Посилання представника відповідача на ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» на те, що до повноважень районних державних адміністрацій віднесено прийняття рішення щодо виділення земельних ділянок в натурі власникам земельних часток (паїв), якщо ці земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів, суд не приймає до уваги та зазначає наступне.

Вище наведена редакція статті 122 Земельного Кодексу України була запроваджена Законом України від 06.09.2012 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» який набув чинності 01.01.2013 р.

Відповідно до ч.4, розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів.

Згідно з ч.6, розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами. За межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

За приписами п.11 ст. 25 Земельного кодексу України резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Таким чином, зі змісту вищенаведених законів випливає, що до повноважень відповідача належить питання розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населеного пункту, у тому числі і земельним ділянкам резервного фонду сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності.

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів ( ч.2 ст. 5 Закону України « Про порядок виділення в натурі ( на місцевості)).

Частиною 4 статті 122 Земельного Кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, в зазначених нормах законів по різному визначається повноваження органів виконавчої влади щодо розпоряджень землями державної власності сільськогосподарського призначення.

При цьому суд визначає, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної ради України.

Конституція не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний суд України в п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997р. у справі за №4-зп ( справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно - предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме затвердження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.»

Отже, суд звертає увагу, що виходячи з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997р. по справі за №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) до даних правовідносин підлягає застосуванню ст.122 Земельного Кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який був прийнятий пізніше Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Відповідно до ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Відповідно до приписів ч. 1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Як було встановлено судом, право позивача на земельний пай є законним, оскільки визнано у рішенні суду від 16.02.2016 у справі № 371/1864/15-ц, що набрало законної сили 14.03.2016.

Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач з клопотанням про відшкодування судових витрат до суду не звертався, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69-72, 86, 94, 97, 122, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов’язати ГУ Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо виділення гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території Владиславської сільської ради Миронівського району Київської області в розмірі середньої частки (паю) 2, 87 в умовних кадастрових гектарах як члена акціонерного товариства пайовиків «Зоря» села Владиславка Миронівського району Київської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.