Постанова № 71328014, 27.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 454/1668/17 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/783/6546/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом Фермерського господарства «ОСОБА_2В.» до Генеральної прокуратури України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкодиза апеляційною скаргою представника Фермерського господарства «ОСОБА_2В.» - ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2017 року,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2017 року позивач звернувся в суд з позовом до Генеральної прокуратури України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Просив стягнути з Держави Україна в його користь 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями прокуратури.

Позовні вимоги мотивував тим, що в Генеральну прокуратуру України позивачем направлено заяву про кримінальне правопорушення. Надалі дана заява була направлена в Прокуратуру Львівської області. З Прокуратури Львівської області його заяву було скеровано в Львівську місцеву прокуратуру №1, а вже звідти в Личаківське ВП ГУНП у Львівській області, звідки він отримав відповідь про те, що в його заяві відсутні підстави для внесення відомостей до ЄРДР.

З огляду на зазначене, в Генеральну прокуратуру України він надіслав звернення про невнесення відомостей до ЄРДР, однак це звернення не будо розглянуто а скеровано в інші інстанції. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними і такими, що порушують його права та завдали моральної шкоди.

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «ОСОБА_2В.» до Генеральної прокуратури України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2017 року оскаржив представник Фермерського господарства «ОСОБА_2В.». - ОСОБА_2

В апеляційній скарзі посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та має місце порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого судом не виконано норми Конституції України,висновки суду не відповідають обставинам справи.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Учасники судового процесу в судове засідання не з’явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не подали. А відтак, колегія суддів приходить до висновку про розгляд справи у відсутності учасників судового процесу, що не з»явилися в судове засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

Встановлено, що представник ФГ «ОСОБА_2В.» звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою в якій просив вирішити питання про порушення кримінальної справи по ст. 382 КК України щодо посадових осіб Львівського обласного управління водних ресурсів.

Згідно листа від 23 грудня 2016 року, вищевказана заява скерована для розгляду в Прокуратуру Львівської області.

Прокуратурою Львівської області його заява направлена в Львівську місцеву прокуратуру №1, а звідти - в Личаківське ВП ГУНПУ у Львівській області, що вбачається з листів від 28.12.2016 року. та від 30.12.2016 року.

Із відповіді т.в.о. начальника Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області від 20.01.2017 року вбачається, що звернення ОСОБА_2 розглянуто та відповідно до ч.1 ст.214 КПУ України не вносилось до ЄРДР, оскільки в матеріалах були відсутні дані, які б вказували на наявність ознак кримінального правопорушення.

Встановлено й те, що надалі позивачем повторно направлено в Генеральну Прокуратуру України звернення, яке скерована в Прокуратуру Львівської області, Львівську місцеву прокуратуру №1, а звідти - в Личаківське ВП ГУНПУ у Львівській області, що вбачається із звернення та листів від 27.02.2017 року, 06.03.2017 року, 15.03.2017 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду.

Відповідно до вимог ст.1176 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, вказано, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Для настання відповідальності за ч.1 ст.1176 ЦК України необхідно щоб вищеперераховані дії правоохоронних органів та суду були незаконними.

Такий же порядок відшкодування шкоди встановлений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», в тому числі майнової та моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку ОСОБА_2 не притягувався до кримінальної або адміністративної відповідальності і вищевказані заходи до нього прокуратурою не застосовувались.

В п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із наступними змінами та доповненнями) роз»яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК).

Згідно із ст. 94 ЦК України юридична особа має особисте немайнове право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та на інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Цією ж статтею передбачено, що особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Таким чином, під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта.

Частиною першою ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України, за правилами якого розглядалсь судом першої інстанції дана справа, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що з представлених позивачем доказів не вбачається, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Відповідних доказів позивач не надав і суду апеляційної інстанції.

Крім того, судом першої інстанції наголошено і на те, що невнесення слідчим, прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань можуть бути оскаржені до слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом. Однак, цим правом позивач не скористався.

З огляду на зазначене, а також те, що відшкодування моральної шкоди не може слугувати позивачу джерелом для збагачення, суд першої інстанції не знайшов підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки суд ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на підставі повно з’ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За приписами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення суду першої інстанції. А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2017 рокунемає.

У відповідності до вимог ст.268 ч.5 абзацу 2 датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 27 грудня 2017 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Фермерського господарства «ОСОБА_2В.» - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2017 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 27 грудня 2017 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_3