Рішення № 71326843, 22.12.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 грудня 2017 року м. Ужгород№ 807/1023/17 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача 1: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, представник - ОСОБА_2;

відповідача 2: Головне управління Національної поліції у Закарпатській області, представник - ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - відповідач 1), Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (далі - відповідач 2) про визнання незаконним та скасування наказу № 164 о/с від 15.08.2017 року про звільнення позивача з посади заступника начальника районного відділу начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області на підставі п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, зобов'язання поновити позивача на службі та видати наказ про прийняття на службу до Тячівського ВП Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та стягнення коштів за час вимушеного прогулу з 15.08.2017 року по дату фактичного поновлення на посаді.

В судовому засіданні позивач підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, мотивуючи наступним. На виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного від 06.06.2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2016 року, відповідачем 1 було видано наказ від 14.08.2017 року за №163 о/с, згідно якого позивача поновлено на раніше займаній посаді. Однак, 15.08.2017 року відповідач 1 виніс наказ за №164 о/с про звільнення позивача з роботи за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Так, позивач вважає, що наказ від 15.08.2017 року за №164 о/с про його звільнення з роботи є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивач не відмовлявся від служби в поліції та жодних рапортів або заяв з цього приводу не надавав, про майбутнє вивільнення, у визначені законодавством строки, його не повідомляли, а також в оскаржуваному наказі немає жодних відомостей про неможливість його подальшого використання на службі. Таким чином, позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, з підстав викладених в наданому запереченні на позов, мотивуючи наступним. Так, згідно п.9, п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» передбачено вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року виключно, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Оскільки позивача було поновлено на міліцейській посаді, проходження служби та виконання обовязків, яких було передбачено Законом України «Про міліцію», який втратив чинність та з урахуванням п.п. 8, 10, 11 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію», наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Закарпатській області №164 о/с від 15.08.2017 року позивача було звільнено за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Представник відповідача 1 в судовому засіданні зазначав, що оскільки, позивач не проходив службу в органах Національної поліції, тому позовні вимоги стосовно оскарження рішення, дій чи бездіяльності відповідача 2 є безпідставними. Таким чином, представник відповідача 1 просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи тим, що відповідач 2, в спірних правовідносинах, діяв в межах наданих повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством України.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно зясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивача 20.10.1998 року було прийнято на службу в органи внутрішніх справ, згідно наказу відповідача 1 №699 від 16.10.1998 року. З серпня 2013 року по грудень 2014 року позивач керував навчальним центром підготовки працівників ОВС відповідача 1, а після реорганізації працював заступником начальника міського відділу - начальником міліції громадської безпеки Мукачівського міського відділу (з обслуговування міста Мукачева та Мукачівського району) відповідача 1. 25.09.2015 року наказом відповідача 1 № 200 о/с "По особовому складу" позивача було призначено на посаду заступника начальника районного відділу - начальником міліції громадської безпеки Рахівського РВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

Так, наказом відповідача 1 "По особовому складу" від 06.11.2015 року № 253 о/с, згідно із пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача було звільнено з 06.11.2015 року з посади начальника міліції громадської безпеки Рахівського РВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

Разом з тим, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.06.2016 року по справі №807/2403/15 позов позивача до відповідача 1, відповідача 2, Рахівського РВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, третьої особи без самостійних вимог: Тячівський РВ Головного управління Національної поліції у Закарпатській області було задоволено частково, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ відповідача 1 за №253 о/с від 06.11.2015 року про звільнення позивача у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), поновлено позивача на займаній на час звільнення посаді заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області або на рівнозначній посаді з 06.11.2015 року, зобов'язано виплатити позивачеві заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по 06.06.2016 року в сумі 7890,46 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2016 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.06.2016 року по справі №807/2403/15 було залишено без змін. Ухвала набула законної сили з моменту її проголошення.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.06.2016 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2016 року відповідачем 1 згідно наказу від 14.08.2017 року №163 о/с було скасовано наказ від 06.11.2015 року №253 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), відповідно до пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ і поновлено позивача на раніше займаній посаді з 06.11.2015 року (а.с. 11).

У звязку з винесенням наказу відповідача 1 від 14.08.2017 року за №163 о/с про поновлення позивача на роботі з 06.11.2015 року, останнім було подано Рапорт від 14.08.2017 року щодо вирішення питання про переведення його у законному порядку до відповідача 2 (а.с. 12).

Також, 14.08.2017 року позивач подав заяву до відповідача 2 щодо прийняття його до лав Національної поліції України ГУНП в Закарпатській області на посаду старшого начальницького складу в межах області (а.с. 15).

Однак, наказом відповідача 1 від 15.08.2017 року за №164 о/с, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача з 15.08.2017 року було звільнено у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) (а.с. 10).

Згідно ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У відповідності ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позицію Європейського суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Ноmе Оffice (Саsе 41/74 van Duyn v. Ноmе Оffice)принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Так, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Зокрема, такого висновку дотримується також й Європейський суд з прав людини у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014 року (Заява № 19336/04, рішення набуло статусу остаточного від 02.06.2014 року).

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного юридичного захисту механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, наказом відповідача 1 від 14.08.2017 року за №163 о/с, який видано на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.06.2016 року про поновлення на роботі, позивача було поновлено на займаній посаді, однак, наступного ж дня, згідно наказу відповідача 1 від 15.08.2017 року за №164 о/с позивача було звільнено із займаної посади за аналогічних підстав, а саме: згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Таким чином, суд приходить висновку, що наказ відповідачем 1 від 15.08.2017 року за №164 о/с було прийнято з порушенням принципу юридичної визначеності та принципу юридичного захисту.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, за результатами розгляду рапорту позивача від 14.08.2017 року щодо вирішення питання про переведення його у законному порядку до відповідача 2, відповідачем 1 було надано відповідь від 17.08.2017 року №1786/106/05/2-2017, згідно якої зазначено, що працівники міліції, які не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються з органів внутрішніх справ через скорочення штатів (а.с. 13-14).

За результатами розгляду заяви позивача від 14.08.2017 року щодо прийняття його до лав Національної поліції України ГУНП в Закарпатській області, відповідач 2 надав відповідь від 23.08.2017 року №А-194/106/01/2-2017, згідно якої також зазначив, що згідно вимог п.9, п. 10 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються з органів внутрішніх справ через скорочення штатів (а.с. 16-17).

Однак, суд констатує наступне.

Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів внутрішніх справ" було ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі відповідача 1.

У відповідності до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року №1388 "Про організаційно-штатні питання" було визначено такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС, що додається.

Відповідно до пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім, пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Відтак, у відповідності до вимог пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" вбачається, що п. 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" набирає чинність з дня наступного за днем його опублікування, а саме: 07.08.2015 року.

Згідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, згідно до п. 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Виходячи з вище викладеного, суд приходить висновку, що оскільки п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" набув чинності 07.08.2015 року, а відтак у відповідності до вимог ст. 58 Конституції України перебіг трьох місячного строку визначеного п. 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" розпочинається з 07.08.2015 року. Разом з тим, позивача було звільнено з органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року, згідно наказу за №253 о/с від 06.11.2015 року.

Також суд констатує, що чинне законодавство України, безпосередньо пов'язує виникнення права у відповідача 1 щодо звільнення працівників з органів внутрішніх справ, з моментом попередження таких про наступне вивільнення.

Пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на які йдеться посилання у оскаржуваному наказі за №253 о/с від 06.11.2015 року, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Разом з тим, п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначає те, що працівники вважаються попередженими саме про можливе наступне вивільнення, при цьому суд констатує, що даною нормою не передбачено обов'язкового вивільнення всіх працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інших працівників Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ після спливу трьох місячного терміну.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, відповідач 1 зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Однак, як було встановлено в судовому засіданні, відповідач 1, при прийнятті оскаржуваного наказу від 15.08.2015 року № 253 о/с яким було звільнено позивача із займаної посади, не тільки жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого його використання на службі, але й не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції.

Таким чином, під час розгляду справи відповідач 1 не обґрунтував неможливість подальшого використання позивача на службі, не врахував наявність рапорту та заяви позивача, згідно яких останній висловив бажання проходження служби в поліції та не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції.

Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У відповідності до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Основним законодавчим актом, що регулює трудові та пов'язані з ними відносини, є КЗпП України. Його роль як основоположного нормативного акта виявляється, насамперед, у тому, що КЗпП України відрізняється від інших нормативних актів, як акт кодифікований і відносно стабільний.

Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Зокрема, КЗпП України визначаються гарантії захисту прав працівників.

Отже, з вище викладених норм, вбачається, що Закон України "Про Національну поліцію" є спеціальним законодавчим актом. Суд приймає до уваги те, що після опублікування Закону України "Про Національну поліцію" всі працівники органів міліції вважаються попередженими про наступне вивільнення через три місяці, як загальновідомий факт. Разом з тим, у відповідності до вимог ст. 4 КЗпП України суд приходить до висновку, що застосування положень Закону України "Про Національну поліцію" не повинно суперечити основоположним засадам законодавства про працю України.

В Постанові Верховного Суду України №21-8а15 від 17.02.2015 року зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Зокрема, розділом IV Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (згідно якого позивача було звільнено з посади через скорочення штатів) визначено умови призначення на посади, переміщення та просування по службі осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі передбачена можливість переміщення цих осіб по службі при скороченні штатів. Разом з тим, враховуючи вище викладені висновки Верховного Суду України, вбачається, що оскільки Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Законом України "Про національну поліцію" (на які відповідач посилається в наказі "По особовому складу" від 06.11.2015 року №253 о/с) не розкрито значення терміну "скорочення штатів", відтак при встановленні наявності такого скорочення і правомірності його проведення необхідно керуватися нормами трудового законодавства, а саме: КЗпП України.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутнє жодне попередження відповідача 1 про наступне вивільнення позивача з роботи, яке було б видане після поновлення позивача на роботі згідно наказу від 14.08.2017 року № 163 о/с до дня його звільнення згідно наказу 15.08.2017 року №164 о/с.

Також, відповідачем 1 не було дотримано вимоги ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, а саме: після поновлення позивача на роботі згідно наказу від 14.08.2017 року № 163 о/с його було звільнено із займаної посади 15.08.2017 року, тобто з порушенням двох місячного терміну.

Також, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні посилання відповідача 1 про те, що оскільки, згідно п.9, п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» передбачено вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року виключно, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до наказу відповідача 1 від 14.08.2017 року № 163 о/с, виданого на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.06.2016 року, позивача було поновлено на роботі з 06.11.2015 року (а.с. 11).

На переконання суду, відповідачем 1, як суб'єктом владних повноважень не було надано до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу від 15.08.2017 року за № 164 о/с.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу відповідача 1 від 15.08.2017 року за №164 о/с.

У відповідності до абз. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи те, що станом на день винесення рішення по даній адміністративній справі, відповідач 1 перебуває в процесі припинення з 06.11.2015 року, однак, відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, відтак, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне поновити останнього на займаній на час звільнення посаді - заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області або на рівнозначній посаді з 15.08.2017 року.

Стосовно позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.08.2017 року по день ухвалення судового рішенням у цій справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч. 3 п. 2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до оскаржуваного наказу, позивача було звільнено із органів внутрішніх справ з 15.08.2017 року.

В матеріалах справи міститься довідка видана відповідачем 1 за №1021/106/5-2007 від 27.11.2017 року згідно якої заробітна плата позивача за вересень-жовтень 2015 року складала 13266,40 грн., а саме: за вересень 2015 року складало 6633,20 грн., а за жовтень 2015 року 6633,20 грн. (а.с. 102). Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складала 217,5 грн. (13266,40 грн. / 61 день), а середньомісячна заробітна плата позивача складала 6633,20 грн. (а.с. 102).

Період вимушеного прогулу позивача з 16.08.2017 року (15.08.2017 року - день звільнення позивача з роботи) по 21.12.2017 року (включно) (22.12.2017 року - день винесення судом рішення про поновлення позивача на посаді) складає 128 днів.

Відтак, загальний розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача складає 27840,00 грн., а саме: 128 (днів) х 217,5 грн. (розмір середньоденної заробітної плати).

Від розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу слід вирахувати виплати отримані позивачем перебуваючи на посаді Начальника ДУ «Закарпатська УВП (№9)» Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» у розмірі 22662,38 грн., у відповідності до Довідки № 12/4637 від 21.12.2017 року (а.с. 99).

Таким чином, сума необхідна для відшкодування позивачеві заробітної плати за час вимушеного прогулу за мінусом коштів виплачених йому Державною установою «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» складає: 5177,62 грн. (27840,00 грн. - 22662,38 грн.).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При цьому, відповідно до п.2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді або на рівнозначній посаді та виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - підлягає негайному виконанню.

Разом з тим, не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні вимога позивача щодо зобов'язання відповідача 2 поновити його на раніше займаній або на рівнозначній посаді.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 2 не вчинялися жодні дії чи бездіяльність щодо позивача, останній не перебував у трудових відносинах з відповідачем 2, а також, відсутні будь-які нормативно-правові акти якими було б визначено, що відповідач 2 є правонаступником відповідача 1 або якими було б покладено на відповідача 2 обов'язок працевлаштування працівників, які були звільнені відповідачем 1. Відтак, в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.

На підставі вище викладеного суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

На підставі наведеного та керуючись статтями 139, 241, 243, 244, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції у Закарпатській області - задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 164 о/с від 15.08.2017 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника районного відділу начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на підставі п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

3. Управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, 13) поновити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаціний номер НОМЕР_1) на займаній на час звільнення посаді заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області або на рівнозначній посаді з 15.08.2017 року.

4. Зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, 13, код ЄДРПОУ 40108913) виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаціний номер НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16.08.2017 року в сумі 5177,62 (п'ять тисяч сто сімдесят сім гривень шістдесят дві копійки) грн. з відрахуванням податків та зборів.

5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді заступника начальника районного відділу - начальника міліції громадської безпеки Рахівського районного відділу УМВС України в Закарпатській області або на рівнозначній посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 5177,62 (п'ять тисяч сто сімдесят сім гривень шістдесят дві копійки) грн. підлягає до негайного виконання.

6. В решті позовних вимог відмовити.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року).

СуддяОСОБА_3

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 28.12.2017 року.