Рішення № 71324960, 19.12.2017, Приазовський районний суд Запорізької області

2/325/291/2017

325/798/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2017 року Приазовський районний суд Запорізької області

у складі:

головуючого судді : Апалькової О.М.,

при секретарі : Цукановій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Запорізької області,ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах ОСОБА_1 обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Запорізької області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування як наказу ОСОБА_2 управління Держземагенства у Запорізькій області від 04.03.2015 № 8-452/15-15-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» так і наказу ОСОБА_2 управління Держземагенства у Запорізькій області від 31.03.2015 № 8-699/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду»,визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2324580300:06:001:0004 від 31.03.2015 року,укладений між ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастра у Запорізької області та ОСОБА_3 та зобов’язання повернути земельну ділянку, посилаючись, зокрема на те,що земельна ділянка площею 18,2228 га,кадастровий номер 2324580300:06:001:0004 розташована на узбережжі Азовського моря. Відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки складає менше 100м,а саме:мінімальна відстань-83 метри,максимальна-86 метрів,що суперечить правовим вимогам Земельного кодексу, Водного кодексу України,яка надана в оренду відповідачу ОСОБА_3 і перебуває в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а відтак, відноситься до земель водного фонду.

Тому, в судовому засіданні прокурор покликав суд задовольнити вимоги, пославшись на ті обставини,які викладені в позовній заяві.

Крім того,16.11.2017 року прокурором надані додаткові письмові пояснення в яких він зазначив,що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.Спірна земельна ділянка розташована в межах двох кілометрів від урізу води Азовського моря і цей факт підтверджено викопіюванням з кадастрової карти,зроблено Приазовським районним виробничим відділом ДП Центр державного земельного кадастру. З позицією відповідача1 про те,що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення обґрунтовується тільки витягом із Державного земельного кадастру та довідкою з державної статистичної звітності,однак дані документи видавалися структурним підрозділом відповідача1 та ґрунтується лише на даних статистичної звітності,які зараз оскаржуються. Будь-які рішення відповідного органу про віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення або зміни її цільового призначення відповідачем 1 не надано. Вказані документи не є належними і допустимими доказами.

Отже, незалежно як земельна ділянка обліковується відповідачем1,без відповідного рішення компетентного органу про зміну цільового призначення,вона продовжує бути землями водного фонду,оскільки її категорія визначена законом.

Тому вважає,що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду,та органом,уповноваженим нею розпоряджатись відповідно до вимог ч.4,ч.5ст.122 ЗК України є ОСОБА_1 обласна державна адміністрація,а не центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Отже, відповідач1 розпорядився спірною земельною ділянкою з перевищенням повноважень та в порушення ч.4,ч.5 ст.122 ЗК України.

Відповідно до ч.4 ст.59 ЗК України та ч.1 ст.62 ЗК України , а також відповідно ч.2 ст.90 ВК України,земельні ділянки прибережних захисних смуг вздовж морів мають режим обмеженого господарського використання,та передаватись громадянам у оренду для ведення фермерського господарства не можуть.

Крім того,надання відповідачем 1 спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства не обмежує відповідача 2 у її використанні лише як пасовищ чи сінокосів,а дозволяє здійснення іншої господарської діяльності,щодо якої встановлено заборону ст.62 ЗК України.

Представник позивача ОСОБА_1 обласної державної адміністрації в судове засідання не прибув,будучи належним чином сповіщений про день та час розгляду справи,надавши письмові пояснення проти позову, пославшись на те,що прокуратурою Запорізької області встановлено,що спірна земельна ділянка площею 18,2228 га розташована на узбережжі Азовського морі,де відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки складає100м,а саме:мінімальна відстань-83 мерти,максимальна 86 метрів,що підтверджується викопіюванням з кадастрової книги,складаної Приазовським районним виробничим відділом ДП »Центр державного земельного кадастру».

У розумінні Земельного та Водного кодексів прибережні захисні смуги вздовж морів,річок та навколо водойм належить до земель водного фонду,стаття 58 та стаття 4 відповідно.

Відповідно до ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності,крім випадків,визначених частиною восьмою цієї статті,у власність або у користування для всіх потреб.

Тобто,обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності ,крім випадків,визначених частинами 3,4 і 8 цієї статті,у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів,а також земельні ділянки,що не входять до складу певного району,або у випадках,коли районна державна адміністрація не утворена,для всіх потреб.

Отже, відповідач 1 не мало повноважень на виділення земельної ділянки даної категорії,оскільки розпорядження земельної ділянки водного фонду належить до компетенції ОСОБА_1 обласної державної адміністрації відповідно до ч.5 статті 122 ЗК України.

Таким чином,накази від 04.03.2015 року 8-452/15-15-СГ та від 31.03.2015 року № 8-699/15-158-СГ прийняті ОСОБА_2 управлінням Держземагенства у Запорізькій області із перевищенням власних повноважень. Також відповідачем 1 не враховано розмірів та меж прибережної захисної смуги Азовського моря,а також особливостей її використання,чим порушено вимоги Земельного та Водного кодексів України.

Так як відповідачем 1 під час надання наказів перевищено надані законом повноваження та порушено вимоги земельного та водного законодавства,договір оренди землі підлягає визнанню недійсним у відповідності до ст.203,205 ЦК України,а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави ( а.с.10-104).

Представник відповідача1 ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Запорізької області проти позову заперечував,надавши письмові заперечення в яких зазначив,що з 01.01.2013 року повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності наділено Державне агентство земельних ресурсів України та його територіальні органи. Земельна ділянка,яка є предметом спору по справі належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності,повноваження щодо її передачі у власність або користування станом момент виданих спірних наказів та укладання договору оренди землі належить Головному управлінню Держземагенства у Запорізькій області. Земельні ділянки ,які перебувають в користуванні відповідача згідно укладеного договору належить до земель сільськогосподарського призначення,склад угідь-пасовища. Спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_3 в користування для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч.3ст.60 ЗК України розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою,а в межах населених пунктів з урахуванням містобудівної документації.

До ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області проект землеустрою щодо організації встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон,обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів по території вздовж Азовського моря та Молочного лиману на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області на погодження не надходили,що підтверджується листом ОСОБА_2 управління від 01.12.2016 №10-8-0,3-897/2-16.

Крім того,в додатках до позову не додано жодного доказу або відомостей,що зазначений проект землеустрою виготовлявся,тому на думку управління слід визначитись, що розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж моря на території Олександрівської сільської ради Приазовського району в порядку передбаченому ст.60 Земельного кодексу України,тобто за розробленим проектом землеустрою не встановлювалися,тому вважає,що позивач не довів обставини на підставі яких ґрунтується позов і позивачем не доведено,що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду.

Також відповідач послався,що відповідно до ч.1ст.62 ЗК України та ч.2 ст.90 ВК України наведений вичерпний перелік заборон,які пов’язані зі здійсненням господарської діяльності і самі ці норми мають бути застосовані при вирішенні даного позову. Правовий механізм визначення розмірів меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлений порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них,який затверджений постановою КМУ від 08.05.1996 року № 486 (п.12) Порядку визначено,що прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов’язково виконання вимог,передбачених статтями 89 та 90 Водного кодексу України. З цих підстав,представник відповідача вважає,що слід відмовити в задоволенні позову.

Відповідач 2 ОСОБА_3 в судове засідання не прибув,хоча належним чином був сповіщений про день та час розгляду справи,надавши клопотання про розгляд справи у його відсутність та у відсутність його представника, а також письмові пояснення проти позову в яких зазначив, що з 01.01.2013 року повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності наділене Державне агентство земельних ресурсів України та його територіальні органи, згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 року та ч.4 ст.122 Земельного кодексу України. Спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Повноваженнями щодо її передачі у користування станом на момент видання спірних наказів та укладення договору оренди землі було наділене ОСОБА_2 управління Держземагенства у Запорізькій області. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж моря на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, в порядку передбаченому ст.60 ЗК України не встановлювалися. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду. Вичерпний перелік обмежень господарської діяльності на землях прибережних захисних смуг уздовж морів передбачений в ч.1ст.62 ЗК України та ч.2 ст.90 ВК України, які слід застосовувати при вирішення даного спору,а не ст.89 ВК України,як зазначено в позові.

Суд,вислухавши пояснення,вивчивши матеріали цивільної справи,встановив наступні фактичні обставини.

Судом встановлено,що наказом від 04.03.2015 року 8-452/15-15-СГ ОСОБА_3 наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в оренду,розташованої на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області(за межами населених пунктів),за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності,Орієнтовний розмір земельної ділянки 20,0000га.Цілове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства(01.02)(а.с.7).

Наказом від 31.03.2015 року 8-699/15-15СГ затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,2228 га сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області. Надано в оренду ОСОБА_3 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 18,2228 га рілі (кадастровий номер: 2324580300:06:001:0004) строком на 49 років для ведення фермерського господарства, розташованої на території Олександрівського сільської ради Приазовського району Запорізької області,за межами населеного пункту з встановленням річної орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою в розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки. Громадянину ОСОБА_3 наказано укласти договір оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 18,2228 га пасовищ (а.с.8).

31.03.2015 року укладений договір оренди землі між ОСОБА_2 управлінням Держземагенства у Запорізькій області та ОСОБА_3 загальною площею 18,2228 га(кадастровий номер:2324580300:06:001:0004) строком на 49 років,яка знаходиться на території Олександвської сільської ради Приазовського району Запорізької області(за межами населеного пункту)( а.с.10-14).

Із акту прийому-передачі об’єкта оренди(земельної ділянки за договором оренди землі від 31.03.2015)видно,що ОСОБА_2 управління Дерземагенства у Запорізької області передало ОСОБА_3 в оренду земельну ділянку загальною площею 18,2228 га для ведення фермерського господарства(кадастровий номер: 2324580300:06:001:0004),яка знаходиться на території Олександвської сільської ради Приазовського району Запорізької області(за межами населеного пункту)( а.с.15).

Із відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно( а.с.16-17) видно,що власником земельної ділянки загальною площею 18,2228 га кадастровий номер: 2324580300:06:001:0004 є ОСОБА_2 управління Дерземагенства у Запорізької області, форма власності - державна.

Із копії викопіювання з кадастрової карти земельної ділянки кадастровий номер: 2324580300:06:001:0004 вбачається,що земельна ділянка,загальною площею 18,2228 га розташована на території Олександрівської сільської ради від берега Азовського моря на відстані мінімальна -83 метри,максимальна-86 метрів( а.с.18).

Олександрівська сільська рада на лист заступника прокурора Запорізької області від 16.11.2016 року за № 05/1-2404-16 повідомляє про те,що розмір прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря та Молочного лиману на території ради не затверджувався і не встановлювався( а.с.19).

ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області,на виконання листа прокуратури Запорізької області від 16.11.2016 року № 05/1-2404-16 надана інформація про те,що земельна ділянка ділянка кадастровий номер: 2324580300:06:001:0004 сформована на підставі проекту землеустрою щодо її відведення та на підставі наказу від 04.03.2015 року №8-452/15-15СГ,яка розташована на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області,де наказом ОСОБА_2 управління Держземагенства у Запорізькій області від 31.03.2015 №8-699/15-15 СГ передана в оренду на 49 років ОСОБА_3Право оренди на земельну ділянку за кадастровим номером зареєстровано в державному реєстрі речових прав за гр. ОСОБА_3Щодо встановлення прибережної захисної території вздовж Азовського моря та Молочного лиману та території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області повідомлено,що по даній території проектів землеустрою щодо організації встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон,обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів на погодження до територіального органу Держгеокадастру не надходило( а.с.20).

Із наданого відповідачем 1, ОСОБА_2 управлінням плану тахеометричної зйомки земельної ділянки для ведення фермерського господарства за адресою: Запорізька область,Приазовський район,Олександрівська сільська рада( а.с.64)видно,що відстань від урізу води спірної земельної ділянки складає - мінімальна 102,88м, максимальна 102,96м.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками або витребуваних судом у передбачених цим Кодексам випадках.

Підставою для скасування наказів прокурором вказане перевищення відповідачем 1 повноважень при їх виданні. Прокурором зазначено, що спірна земельна ділянка могла бути передана тільки ОСОБА_1 обласною державною адміністрацією.

Розглядаючи цю підставу суд повинен керуватися Земельним Кодексом України в редакції станом на день видання спірних наказів та укладення договору оренди.

Відповідно ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

На час спірних відносин центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів було Державне агентство земельних ресурсів України та його територіальні органи на містах, згідно Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”, Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №445, Положення про ОСОБА_2 управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 10.05.2012 року № 258 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2012 року за № 852/21164.

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, яка регулює порядок вилучення земельних ділянок, та земельні ділянки дна територіального моря (частина 8 ст.122 цього Кодексу).

Обласні державні адміністрації на їхній території, відповідно до ч.5 ст.122 ЗК України, передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частина 3 ст.122 ЗК України визначає повноваження районних державних адміністрацій, де вказано, що вони на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Отже, земельна ділянка сільськогосподарського призначення,яка знаходиться за межами населеного пункту, відноситься до земель державної власності, і нею має право розпоряджатися відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України, а саме - ОСОБА_2 управління Держземагентства у Запорізькій області.

В позові прокурор зазначає про те, що спірна земельна ділянка, яка передана у користування ОСОБА_3 відноситься до земель водного фонду.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що позивачем не доведено і в судовому засіданні не надано належних та допустимих доказів про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.

Згідно ст.19 Земельного кодексу України визначений вичерпний перелік категорій земель України, які за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій та серед них визначені: землі сільськогосподарського призначення; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі водного фонду.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії, згідно ст. 20 ЗК здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Земельним законодавством не передбачено визначення земельної ділянки за декількома категоріями.

ч.2 ст.20 ЗК України передбачено,що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Отже,виходячи з наведених норм закону категорія землі не визначається тільки обставиною щодо її розташування чи на підставі норми закону, а віднесення земель до певної категорії здійснюється на підставі рішень відповідних органів.

Таким чином,позивачем не наведені обставини та не надані будь-які докази про те,що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду чи про те, що відбулася зміна цільового призначення землі.

Прокурор послався про розташування земельної ділянки в двох кілометровій зоні від урізу води тільки припускає, посилаючись на норми законів щодо порядку визначення прибрежної захисної смуги, належність спірної земельної ділянки до водного фонду.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях( ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК).

Із документів,наданих відповідачем ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у ОСОБА_1 області-витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2301367742015 від 21.03.2015 року, агрохімічного паспорту поля, земельної ділянки, виданий директором ОСОБА_1 філії ДУ “Держгрунтоохорона” 039555, довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області від 20.03.2015 року №31-28-0.3-480/2-15 вбачається про те,що спірна земельна ділянка площею 18,2228 га є державною власністю, сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення: К 16.00 — землі запасу, вид угідь: пасовища (гр.12 по формі 6-зем)( а.с.59-64).

Відомості, що зазначені в даних документах жодним чином не спростовані ні прокурором, ні позивачем.

Докази, які б вказували на те, що вказаній особі передана у користування земельна ділянка з іншої категорії земель, суду не надані.

Згідно ч.3 ст.22 ЗК землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися у власність та надаються громадянам у користування - для ведення фермерського господарства. В даному випадку земля сільськогосподарського призначення передана для фермерського господарства, відповідно до вимог закону.

Вирішуючи питання щодо належності спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги слід зазначити наступне.

Згідно зі ст.58 ЗК до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема морями, іншими водними об'єктами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Статтею 60 ЗК визначено, що вздовж морів з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Відповідно до ст.88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг розробляються в порядку, передбаченому законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, яким визначено, що цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Верховний Суд України, переглядаючи справи про надання земельних ділянок у власність в межах прибережних захисних смуг, у своїх постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч.1 ст.355 цього Кодексу прийшов до наступного висновку: “Прибережна захисна смуга – це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене імперативними нормами (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 “Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них”. Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги”.

Зазначений висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі № 6-184цс15, від 21.05.2014р.у справі № 6-16цс14, від 05.11.2014р. у справі № 6-171цс14, від 24.12.2014р. у справі № 6-206цс14 та інших, який відповідно до ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковим для суду при застосуванні нормативно-правового акту, що містить відповідну норму права.

Виходячи з наведеного суд, незважаючи на відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря у Приазовському районі, приходить до висновку, що дійсно така прибережна зона існує шириною не менше двох кілометрів від урізу води Азовського моря.

Враховуючи, що відповідно до ст.88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, слід зробити висновок, що прибережна захисна смуга може бути встановлена також на земельній ділянці з категорією (ст.19 ЗК України) - сільськогосподарського призначення.

Визначаючи чи розташована спірна земельна ділянка в межах прибережної захисної смуги суд встановив наступне.

Згідно доданого до позову викопіювання з кадастрової карти спірна земельна ділянка,площею 18,2228 га з одного боку розташована від моря на відстані від 83 до 86 метра.

Судом встановлено,що дане викопіювання виготовлене без проведення геодезичних робіт.

Таким чином, висновок про розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги зроблено без виходу спеціаліста на місцевість для встановлення дійсного розміру захисної прибережної смуги в районі розташування спірної земельної ділянки.

При відсутності доведеності вказаних обставин, вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

До такого ж висновку прийшов Верховний Суд України у справі № 6-1590цс16, постанова від 29.03.2017 року, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов’язковою та має враховуватись судом.

Окрім того, слід зазначити, що наведені вище правові висновки щодо визначення наявності прибережної захисної смуги Верховним Судом України викладені у справах, предметом спору яких були правовідносини щодо виділення земельних ділянок у власність і відповідні рішення про надання землі у власність за результатами розгляду справ скасовувалися.

Але, в цих же постановах Суду зазначалося, що чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, положеннями статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Зокрема громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

За змістом зазначених норм права прибережні захисні смуги вздовж морів не могли передаватись у власність громадян, але могли передаватися в оренду за певних умов використання.

Згідно із ст.62 ЗК України та ст.90 ВК України визначені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів. А саме, забороняється: влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; застосування стійких та сильнодіючих пестицидів.

Відповідно до умов спірного договору оренди (п.30,а.с.13) орендар, користуючись предметом договору — 18,2228 га пасовища, зобов'язаний дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору оренди землі передбачена законами(п.37 договору).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що прокурор, посилаючись як на підставу недійсності правочину на частину 2 статті 203 ЦК, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, не довів невідповідність спірного договору оренди вимогам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 “Захист власності” Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод було гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У справі Меллахер та інші проти Австрії (1989) заявник стверджував, що право одержувати орендну плату за угодою про оренду є правом на власність, яке відрізняється від права на використання власності. Суд не погодився з цим, звернувши увагу на те, що право укладати угоди на оренду є складовою частиною права використання нерухомого майна і, таким чином, є аспектом права на володіння цією власністю.

Тобто, Європейський суд з прав людини в своїй практиці визнає право оренди нерухомого майна як складову власності особи.

Щодо захисту державних інтересів при вирішенні цього спору слід навести наступне.

Так, у п.п. 70,71 рішення Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року “Рисовський проти України” зазначено, що суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба виправити минулу “помилку” не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

В рішенні “Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії” від 24.06.2003 року №44277/98 Європейський суд з прав людини зазначив, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце “непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Протоколу до Конвенції” тому визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

З урахуванням викладеного, сукупності всіх документів доданих до справи та наведених норм законів і практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 4,7,12,13,263-265,268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Запорізької області,ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У повному обсязі рішення складено 28 грудня 2017 року.

Суддя О.М.Апалькова