Постанова № 71319776, 07.12.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/37634/17

Провадження № 2-а/761/813/2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Осаулова А.А.

при секретарі Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов»язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2017 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява представника в інтересах ОСОБА_1 до Центрального об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за віком.

Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що громадяни України, що проживають за кордоном мають право на отримання ними пенсійних виплат у відповідності до рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року. Між тим, при зверненні до відповідача позивач отримала відмову у зв»язку з тим, що не підтверджено її місце проживання. Вказану відмову вона вважає протиправною, оскільки до виїзду на постійне місце проживання до країни Ізраєль, вона працювала 16 років та мешкала в м.Києві та станом на даний час вона досягла 62 років, що є передумовою для призначення їй пенсії за віком згідно ч.1 ст.26 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вважає відмову відповідача такою, що суперечить вимогам Конституції України, закону України «Про пенсійне забезпечення», вимог Конвенції про захист прав і свобод громадянина, рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року, згідно яких проживання за кордоном не є перешкодою для виплати пенсії в Україні.

В судовому засіданні представник заяву підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, оскільки пенсія лише громадянам України, а позивач такий статус не отримала, оскільки виїхала до Ізраєлю в статусі громадянки СРСР і до 24.08.1991 року.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши подані сторонами документи, повно і всебічно з»ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких грунтується позов, об»єктивно дослідивши всі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 1974 року по 31.01.1990 року працювала на ДП «Антонов», але з 23.07.1990 року вихали до держави Ізраєль, де отримала громадянство.

В липні 2017 року позивачка через своїх представників зверталась до відповідача із заявами про призначення їй пенсії за віком, але отримала відмову у зв»язку з не підтвердженням реєстрацію місця проживання в Україні та не надання особисто усіх необхідних для призначення пенсії документів.

При подачі вказаного позову до суду позивач посилається на те, що за ст.. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Між тим, суд вважає помилковим посилання представника позивача на вказане та інші надані ним до справи судові рішення, оскільки вони стосуються громадян України, що вихали за кордон і до того отримували чи набули право на отримання пенсії в Україні, а в даному випадку такі встановлені у цих судових рішеннях обставини до спірних правовідносин застосуванню не підлягають з огляду на наступне.

Так, за умовами п.1 ч. 1. ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

У відповідності до ч.4 ст.8 вказаного закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Коло осіб, які належать до громадянства України, визначено у ст. 3 Закону України «Про громадянство України» - громадянами України є всі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року постійно проживали на території України).

Як встановлено у цій справі, то позивач виїхала до країни Ізраєль ще до проголошення Україною незалежності в 1990 році, а місце народження її зазначено як Радянський Союз, а тому громадянкою України вважатись не може.

Доказів зворотного стороною позивача суду не надано.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, рішення Конституційного суду України №25рп/2009 поширюється тільки на тих осіб, що виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року.

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення зворотної дії в часі не має.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України.

Оскільки, встановлено, що позивач не має правових підстав для призначення їй пенсії, у зв»язку з не набуттям нею статусу громадянина України, тому Центральне об»єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві правомірно відмовило позивачу у призначені пенсії за віком, наслідок чого є відмова в задоволені позову в повному обсязі.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 14, 18, 158-163, 167, 181, 254, 256 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Центрального об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов»язання призначити та виплачувати пенсію за віком.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: (