Постанова № 7131761, 09.12.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2009 р. № 43/161

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Яценко О.В.

розглянувши касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

на постановугосподарського суду міста Києва від 14.05.2009 року

у справі

господарського суду№ 43/161

міста Києва

за заявоютовариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича фірма «Саф груп»

дотовариства з обмеженою відповідальністю «Ресурси України»

про визнання банкрутом

ліквідатор Яців Олег Романович

в судовому засіданні взяли участь представники :

від заявника касаційної скарги:Москальова Г.С. (дов. № 17443/9/10209 від 19.12.2008р.),

від заявника:не з'явились,

від боржника:не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурси України»(далі боржника), яку було порушено ухвалою суду від 05.05.2009 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича фірма «Саф груп», з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою господарського суду міста Києва від 14.05.2009 року боржника визнано банкрутом за процедурою, передбаченою статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором призначено Яціва Олега Романовича, зобовязано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів боржника, зобовязано за результатами проведеної роботи у строк до 14.03.2010 року подати до господарського суду звіт про свою діяльність та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ДПІ у Печерському районі міста Києва (далі інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 7, 14, 40, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закону), статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, процедура банкрутства передбачена статтею 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за процедурою передбаченою статтею 52 Закону унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобовязаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича фірма «Саф груп». Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору № 07-01 про надання юридичних послуг та має заборгованість у розмірі 20400,00грн. Безспірність своїх вимог ініціюючий кредитор обґрунтовував визнанням боржником суми боргу відповідно до претензії від 29.08.2008 року (том 1 а.с.8), згідно відповіді від 08.09.2008 року (том 1 а.с.9), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, що є порушенням наведених приписів статей 6, 7 Закону.

Відповідно до акту ініціюючого кредитора від 09.12.2008 року боржник відсутній за адресою місцезнаходження: 01103, місто Київ, вул. Кіквідзе, 13 (том 1 а.с. 7).

Постановою суду від 14.05.2009 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (том 1 а.с. 42-43).

Матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки довідці Державного комітету статистики України Головного управління статистики у місті Києві від 01.08.2005 №216, про реєстрацію боржника, за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Кіквідзе, 13 (том 1 а.с. 10 -11)на предмет належності доказу в обгрунтування місцезнаходження боржника.

У звязку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження, провадження у справі про його банкрутство за процедурою передбаченою статтею 52 Закону було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 14.05.2009 року є незаконним. З огляду на зазначене, провадження у справі про банкрутство боржника належить припинити, як таке, що порушено необґрунтовано.

Про позитивний обов'язок законодавця на предмет заповнення прогалин у статті 40 Закону для належного застосування судами норм законодавства про банкрутство та про можливість припинення незаконно порушеного провадження у справі про банкрутство з інших підстав, окрім тих, які передбачено статтею 40 Закону наголошується в частині 5 Рішення Конституційного суду України №5-рп/2007 від 20.06.2007року у справі №1-14/2007 за конституційним зверненням ВАТ "Кіровоградобленерго" про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до частини 4 статті 111-9 ГПК України касаційна інстанція вправі скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі .

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про скасування постанови суду першої інстанції, як першого судового акту, прийнятого за наслідком необґрунтованого порушення справи про банкрутство з урахуванням приписів статті 52 Закону та процесуальну можливість припинення провадження у справі про банкрутство відповідно до частини 4 статті 111-9 ГПК України.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що ініціюючий кредитор вправі захистити порушене право шляхом звернення до господарського суду в позовному провадженні про стягнення суми заборгованості відповідно до існуючого цивільного зобов'язання між ініціюючим кредитором та боржником.

На підставі викладеного, керуючись Рішенням Конституційного суду України №5-рп/2007 від 20.06.2007року у справі №1-14/2007, статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 14.05.2009р. у справі № 43/161 скасувати, провадження у справі припинити.

3. Державному реєстратору внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду міста Києва від 14.05.2009 року та припинення провадження у справі № 43/161 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурси України»(код ЄДРПОУ 33102703).

Головуючий Н. Ткаченко

Судді Л. Катеринчук

О. Яценко