
Справа № 569/16945/17
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2017 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Першко О.О.,
секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,
з участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
06 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду з позовом до Рівненської міської ради, в якому просить: скасувати рішення відповідача від 10 серпня 2017 року №3195 «Про відмову в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність позивача вільної від забудови земельної ділянки в районі вул. Костромської (біля автозаправної станції компанії «БРСМ-Нафта»)» як протиправне; зобовязати відповідача вчинити дії - прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, у відповідності до наданого позивачем клопотання, в встановлений ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України місячний строк.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08 жовтня 2016 року він подав письмове клопотання до відповідача, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва (цільове призначення згідно наказу Державного комітету із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження класифікації видів цільового призначення земель»:01.05) в розмірі 0,12 га. До клопотання ним було додано графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки. Рішенням відповідача від 10 серпня 2017 року йому було відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту, з чим він категорично не погоджується, оскільки ним було вчинено всі дії, передбачені вимогами законодавства та подано відповідачу всі належні документи для отримання відповідного дозволу. Зазначив, що у відповідності до вимог п. а ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, а зазначена у його клопотанні земельна ділянка, належить саме до категорії земель сільськогосподарського призначення і тому відсутні будь-які законні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва в зазначеному позивачем місці розташування.
Представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними, такими, що задоволенню не підлягають повністю, оскільки позивачу рішенням від 10 серпня 2017 року було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1200 м.кв. в районі вулиці Костромської безоплатно у власність для індивідуального садівництва у звязку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації (плану зонування). Позивач долучив до клопотання карту-схему, на якій не назначено чітко місцезнаходження земельної ділянки, її межі, з якими ділянками вона межує, чи не має інших землекористувачів цієї ділянки. За загальним правилом, коли громадяни звертаються до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту, вони долучають до клопотання паспорт, ідентифікаційний код, матеріали з конкретним розташуванням земельної ділянки, викопіювання земельної ділянки, інші документи, що підтверджують бажання особи отримати земельну ділянку у користування, що позивачем не було зроблено. Якщо земельна ділянка вилучається у інших землекористувачів, то також подається і заява про її вилучення. Під час дослідження документів позивача було виявлено, що в проекті рішення є ряд зауважень Управління містобудування і архітектури, в якому було зазначено: «Відмовити, не відповідає містобудівній документації, плану зонування, знаходиться в зоні Р-2», тобто в зоні природних ландшафтів. Після цього проект рішення був на розгляді профільної комісії з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування, і нею було відмовлено в наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою.
Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 08 жовтня 2016 року позивач подав відповідачу письмове клопотання, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва (цільове призначення згідно наказу Державного комітету із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження класифікації видів цільового призначення земель»: 01.05) в розмірі 0,12 га. (а.с.5).
До клопотання позивачем було долучено графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки (а.с.6).
З рішення Рівненської міської ради від 10 серпня 2017 року № 3195 «Про відмову в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність позивача вільної від забудови земельної ділянки в районі вул. Костромської (біля автозаправної станції компанії «БРСМ-Нафта»)» слідує, що відповідно достатті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»Рівненська міська рада вирішила відмовити в наданні громадянинові ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1200 м.кв. в районі вулиці Костромської (біля автозаправної станції компанії «БРСМ-Нафта») безоплатно у власність для індивідуального садівництва (для ведення садівництва) у звязку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації (плану зонування). В судовому засіданні представником відповідача уточнено, що відмова була прийнята через те, що земельна ділянка орієнтовною площею 1200 м.кв. в районі вул. Костромська, що в м. Рівне знаходиться в зоні Р-2, тобто в зоні природних ландшафтів. Та у звязку з тим, що позивачем не надано ряду інших документів, які зазвичай подаються громадянами, які бажають отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність.
Частиною 2 ст. 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної ОСОБА_3 і ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з частиною 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Позивачем 08 жовтня 2016 року було подано відповідачу клопотання, в якому було зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто документи, які передбачені ч.6 ст. 118 ЗК України. Доказів, що зазначена земельна ділянка знаходиться у користуванні чи власності інших осіб, представником відповідача суду не надано, тому погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) позивачу до клопотання долучати не потрібно було. Щодо надання інших документів, на які посилається представник відповідача, то вказаною частиною статті 118 ЗК України чітко зазначено, що це заборонено, тому відмова позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на цій підставі незаконна.
Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто чинним законодавством передбачено, що відмова в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має бути мотивована та визначено вичерпний перелік підстав, з яких орган місцевого самоврядування може відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Як слідує з рішення Рівненської міської ради від 10 серпня 2017 року № 3195, позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою через невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації (плану зонування), і як встановлено в судовому засіданні, через те, що земельна ділянка орієнтовною площею 1200 м.кв. в районі вул. Костромська, що в м. Рівне знаходиться в зоні Р-2, тобто в зоні природних ландшафтів.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно Закону України « Про природно-заповідний фонд України» природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 53 цього Закону рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Тобто, рішення про визнання земельної ділянки на території м. Рівне зоною природних ландшафтів має бути прийняте Рівненською обласною радою. Зазначеного рішення представником відповідача суду не надано та в судовому засіданні стверджено, що таке рішення щодо земельної ділянки, в районі вулиці Костромська не приймалося.
Жодних доказів того, що місце розташування вищевказаної земельної ділянки не відповідає вимогам містобудівної документації (плану зонування) суду відповідачем не подано і судом їх не здобуто.
Таким чином, оскільки відповідач, відмовляючи позивачу в надані дозволу на розроблення проекту землустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального садівництва безпідставно мотивував в рішенні свою відмову невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації (плану зонування), має місце наявність порушених прав позивача в частині відмови відповідачем у наданні такого дозволу, а тому, зазначене рішення підлягає скасуванню.
Згідно положень частини десятої та частини одинадцятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Згідно з частиною 1статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Разом з тим, у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 ОСОБА_3 Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази «передбачено законом», є наступні:
- будь-яка норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;
- фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
Втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Зважаючи на вищевикладене, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобовязання відповідача вчинити дії з надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, у відповідності до наданого позивачем клопотання на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08 жовтня 2016 року, в встановлений ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України місячний строк.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, приходить до висновку, що доводи відповідача спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права. Протилежного відповідач не довів, а тому суд задовольняє позов повністю.
Відповідно до ч. 1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 640 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 19, 77, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Рівненської міської ради (місцезнаходження: вул. Соборна, 12А, м. Рівне, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 34847334) про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Скасувати рішення Рівненської міської ради від 10 серпня 2017 року №3195 «Про відмову в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянинові ОСОБА_1 вільної від забудови земельної ділянки в районі вул. Костромської (біля автозаправної станції компанії «БРСМ-Нафта»)» як протиправне.
Зобовязати Рівненську міську раду вчинити дії з надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, у відповідності до наданого ОСОБА_1 клопотання на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08 жовтня 2016 року, в встановлений ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України місячний строк.
Стягнути з бюджетних асигнувань Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області в Житомирський апеляційний адміністративний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст cудового рішення виготовлено 28 грудня 2017 року.
Суддя Рівненського
міського суду ОСОБА_4
Судове рішення № 71314890, Рівненський міський суд Рівненської області було прийнято 20.12.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 569/16945/17. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: