Постанова № 71307679, 19.12.2017, Апеляційний суд Київської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Гуля В.В.,

суддів: Верланова С.М., Іванової І.В.,

при секретарі: Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Києво-Святошинське виробниче управління житлово-комунального господарства», третя особа: генеральний директор комунального підприємства «Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства» ОСОБА_3 про поновлення на роботі, виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом, посилаючись на те, що він працював у відповідача на посаді менеджера.

24.05.2016 було призначено нового генерального директора Комунального підприємства «Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства» - ОСОБА_3.

З 02.06.2016 по 29.07.2016 Позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності.

Після виходу з лікарняного 01.08.2016, до робочого місця на територію Комунального підприємства позивача не допустили та в усному порядку працівники підприємства повідомили, що його звільнено за прогул.

Щодо не допуску позивача на робоче місце, працівники підприємства повідомили, що це наказ генерального директора.

08.08.2016 при повторній спробі потрапити на робоче місце, Позивачу знову було відмовлено в пропуску на територію підприємства.

З метою врегулювання конфлікту, а також отримання документального підтвердження слів інших працівників про звільнення, було викликано наряд поліції. Вказаний виклик зафіксовано матеріалами ЖЄО №25986 від 08.08.2016, які знаходяться в Києво-Святошинському ВП ГУ НП в Київській області та відповідно до яких вбачається, що Позивача на територію підприємства не допущено, документів, підтверджуючих його звільнення не надано. Опитати керівництво підприємства не вдалося у зв’язку з їх відмовою, та як пояснив працівникам поліції радник директора вказаного підприємства з юридичної частини ОСОБА_4, Позивача про звільнення було повідомлено належним чином, проте яким саме не зазначив.

Згодом з’ясувалось, що наказом № 88-к від 01 серпня 2016 року новим генеральним директором підприємства позивача було звільнено з посади менеджера цього підприємства за прогул 25 травня 2016 року та 26 травня 2016 року ( п. 4 ст. 40 КЗпП України), який позивач вважає незаконним.

Позивач вважає, що Відповідач позбавив Позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі та своїм рідним. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань Позивача, який втратив душевний спокій, постійно перебував у роздратованому стані, не мав засобів для забезпечення належного рівня життя собі та своїм близьким. Всі зазначені моральні страждання, які нанесені Позивачу незаконними діями Відповідача, можуть негативно відобразитись на його здоров'ї.

Крім цього, звільнення Позивача за вищевикладених обставин підриває його авторитет між колегами, а також безпідставно ставить під сумнів його сумлінність та відповідальність як працівника.

На підставі вищевказаного просив суд поновити його на посаді менеджера Комунального підприємства «Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства».

Стягнути з Комунального підприємства «Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства» на користь ОСОБА_5 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі, яка буде визначена на момент винесення рішення у справі.

Зобов’язати Відповідача відшкодувати Позивачу моральну шкоду в розмірі 5 000 (п’ять тисяч) грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права позивач просить рішення суду скасувати і позов задовольнити.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом за № 88-к від 01 серпня 2016 року було звільнено ОСОБА_5, з посади менеджера за прогул 25 травня 2016 року та 26 травня 2016 року ( п. 4 ст. 40 КЗпП України) 01 серпня 2016 року. Виплачено грошову компенсацію за невикористані 6 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 14.04. 2016 по 13.04. 2017 року.

Підставою наказу про звільнення стали акт за № 04/05 від 25.05.2016 року та Акт № 04/1/05 від 26.05. 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що видання відповідачем 01 серпня 2016 року наказу про звільнення на роботі не спростовано позивачем належними та допустимими доказами, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають, в зв’язку з чим не підлягають задоволенню і похідні вимоги.

Проте такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.

ОСОБА_6 до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є членом первинної профспілкової організації КП «Києво-Святошинське виробниче управління житлово- комунального господарства», що була створена відповідними засновницькими зборами 10 травня 2016 року.

На підставі цього рішення первинна профспілкова організація КП «Києво- Святошинське виробниче управління житлово-комунального господарства» була взята на профспілковий та фінансовий облік у Київській обласній організації профспілки працівників ЖКГ, МП, ПОН відповідно до постанови Президії профспілки житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення №5 від 11.06.2016 р.

ОСОБА_6 до ч.2 ст.7 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 р., «...Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами...».

Позивач був присутнім на засновницьких зборах первинної профспілкової організації 10 травня 2016 року, писав заяву про прийняття до профспілки, тому став членом цієї організації.

Згідно ч.1 ст.43 КЗпП України (далі - цитата): «...Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник...».

На запит апеляційного суду первинна профспілкова організація Києво-Святошинського виробничого управління ЖКГ повідомила, що згоди на розірвання трудового договору між сторонами не надавала.

За таких обставин при звільненні відповідачем порушено норми ч.1 ст.43 КЗпП України, а суд не надав оцінки постанові Президії профспілки житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення №5 від 11.06.2016 року «Про реєстрацію профспілкової організації Києво-Святошинського виробничого управління ЖКГ».

Суд також не звернув увагу, що був порушений порядок звільнення працівника щодо запитання від порушника дисципліни письмових пояснень.

ОСОБА_6 до ч.1 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як стверджує Відповідач, прогули позивач зробив 25 та 26 травня 2016 р.

Встановлено, що після цього позивач «з’явився» і пропрацював 4 робочих дні: 27 травня 2016 р. (п’ятниця), 30 травня 2016 р. (понеділок), 31 травня 2016 р. (вівторок), 01 червня 2016р. (середа).

Впродовж цілих 4-х робочих днів роботодавцем позивачу не було запропоновано надати письмові пояснення стосовно причин його відсутності 25 та 26 травня 2016 р. У справі відсутні акти про відмову позивача надати письмові пояснення впродовж вказаних 4-х робочих днів.

Вимога про надання пояснень щодо порушення трудової дисципліни - прогулу надійшла позивачу лише 01.06.2016 р. та 02.06.2016 р., коли поштою йому було направлено акти фіксації факту щодо його відсутності на роботі 25-26.05.2016 р.

Також встановлено, що позивач перебував на лікарняному з 02.06.2016 р.(четвер) по 29.07.2016 р. (п’ятниця). У п’ятницю, 29.07.2016 р., лікар закрив йому лист непрацездатності.

01.08.2016 р. позивач вийшов на роботу, щоб здати лист непрацездатності в бухгалтерію підприємства та в кадровий відділ, а також приступити до виконання своїх трудових обов’язків, але, як зазначив представник ОСОБА_6Нуришенко в запереченні на позовну заяву (далі - цитата з першої сторінки 4 абз.): «...Після виходу з лікарняного 01.08.2016 р., до робочого місця та на територію Позивача не допустили в усному порядку працівники підприємства повідомили, що його звільнено за прогул на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП...».

Підтвердженням даного конфлікту зафіксовано матеріалами ЖЄО №25986 від 08.08.2016, які знаходяться в Києво-Святошинському ВП ГУ НП в Київській області та відповідно до яких вбачається, що Позивача на територію підприємства не допущено, документів, підтверджуючих його звільнення не надано. Опитати керівництво підприємства не вдалося у зв’язку з їх відмовою, та як пояснив працівникам поліції радник директора вказаного підприємства з юридичної частини ОСОБА_4, Позивача про звільнення було повідомлено належним чином, проте яким саме не зазначив.

Таким чином, роботодавець порушив п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці, Міністерства соціального захисту населення та Міністерства юстиції України від 29.07.93 №58 оскільки днем звільнення вважається останній день роботи.

Як у будь-який день, у цей день працівнику необхідно виконувати свої функціональні обов’язки. Але позивача не допустили на територію підприємства.

В усній формі повідомили про звільнення. Пізніше був складений акт про відмову позивача ознайомлюватися з наказом про звільнення.

ОСОБА_6 до ч.4 ст.149 КЗпП України стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Отже, позивач не мав змоги здати лист непрацездатності, скласти свої повноваження та ознайомитися з наказом про звільнення в порушення ст.47 КЗпП, згідно якої власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, Відповідач (роботодавець) порушив порядок звільнення працівника та норми, встановлені ст.47 КЗпП, ч.4 ст149 КЗпП України та п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці, Міністерства соціального захисту населення та Міністерства юстиції України від 29.07.93 №58, не допустивши позивача до роботи в останній робочий день.

Як пояснює позивач, що за характером своє роботи він виконував посадові обов’язки і за межами територіального розташування робочого місця. В тому числі за межами територіального розташування робочого місця може виконувати і вказівки керівництва.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для задоволення своїх вимог або заперечень.

У встановленому законодавством порядку відповідачем вказані вище обставини не спростовані ні належними, ні допустимими доказами.

Все це свідчить про упереджене ставлення новим керівником - генеральним директором ОСОБА_3, якого тільки 25 травня 2016 року призначили на посаду, по відношенню до позивача.

До наданих відповідачем актів фіксації факту відсутності на робочому місці, відмову від отримання копії наказу про звільнення, суд відноситься критично, оскільки їх належність згідно цивільного процесуального закону відповідачем не доведена.

Крім того п. 4 ст. 40 КЗпПУ передбачено, що прогулом є відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Вказаною нормою не передбачено звільнення працівника за декілька прогулів.

Таким чином, коли позивача звільнено за два різних прогули, що є самостійними підставами для звільнення та що не передбачено п. 4 ст. 40 КЗпПУ, в цій частині відповідачем також порушений порядок звільнення.

ОСОБА_6 до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об’єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

ОСОБА_6 до положень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 р. № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Умовою настання відповідальності за заподіяну працівникові моральну шкоду є причинний зв'язок протиправної поведінки роботодавця і моральної шкоди, що настала, де протиправність виступає причиною, а моральна шкода - наслідком.

Таким чином, коли судом встановлено вину та протиправну дію відповідача та присутній причинний зв’язок між протиправною поведінкою роботодавця і моральною шкодою, яка завдана відповідачу і полягає у негативних змінах, що відбуваються в свідомості позивача внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя, суд визначає розмір цієї шкоди в 5000 грн. і в цій частині, в частині поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди позовні вимоги як обґрунтовані підлягають задоволенню.

Механізм здійснення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата.

Жодних вихідних даних для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем не надано, оскільки у нього є складнощі у поданні цих доказів. Відповідач судових засідань свідомо ухиляється. Судові повістки юридична особа - Комунальне підприємство «Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства» не отримує.

За таких обставин у зв’язку з неможливістю вирішення даного питання, суд у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовляє, як заявленій передчасно.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року скасувати та прийняти постанову.

Позов ОСОБА_2 до комунального підприємства «Києво-Святошинське виробниче управління житлово-комунального господарства», третя особа: генеральний директор комунального підприємства «Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства» ОСОБА_3 про поновлення на роботі, виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 на посаді менеджера КП «Києво- Святошинське виробниче управління житлово-комунального господарства».

Зобов’язати КП «Києво-Святошинське виробниче управління житлово- комунального господарства» відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_2 в розмірі 5000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді