Ухвала суду № 71307516, 27.12.2017, Фастівський міськрайонний суд Київської області

1-кп/381/464/17

381/4336/17

УХВАЛА

27 грудня 2017 року м.Фастів

Колегія суддів Фастівського міськрайонного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Суботіна А.В.,

суддів - Буймової Л.П., Ковалевської Л.М.,

за участі секретаря - Максюк І.Г.,

прокурора - Гайдука М.В.,

обвинувачених - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисників обвинувачених -Бончевої О.В., Овчаренко Ю.І.

перекладача - ОСОБА_7,

під час підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні № 12014110140000189 від 18.02.2014 року по обвинуваченню ОСОБА_1, ОСОБА_3, кожного, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -

встановила:

28 листопада 2017 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт із додатками та інші матеріали у кримінальному провадженні № 12014110140000189 від 18.02.2014 року по обвинуваченню ОСОБА_1, ОСОБА_3, кожного, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання обґрунтував тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, тим, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігти ризикам переховування обвинуваченого від суду, оскільки він є жителем іншого регіону і може залишити межі Київської області та вчинення іншого кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, які судом фактично не допитувались, з метою зміни їх показів, перешкоджання кримінальному провадженню шляхом затягування розгляду справи в суді та уникнення кримінальної відповідальності в подальшому, що підтверджується його вкрай незадовільною процесуальною поведінкою на протязі розгляду справи, вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки відповідно до пред»явленного обвинувачення у вчиненні ряду тяжких та особливо тяжких злочинів внаслідок яких загинув військовослужбовець Збройних Сил України може свідчити про те, що ОСОБА_3 схильний до вчинення протиправних діянь. Просив суд клопотання задовольнити.

Обвинувачений проти клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, посилаючись на те, що після його звільнення з-під варти жодного разу порушень явки до суду не допускав, на даний час орендує житло в м.Києві. Також зазначив, що станом на даний час по закону «Савченко» перебував під вартою близько 8 років, а фактично 3 роки 10 місяців, по місцю проживання характеризується позитивно, має на утриманні хвору матір ОСОБА_8, інваліда ІІ групи.

Захисник Овчаренко Ю.І. залишив розгляд клопотання на розсуд суду.

Захисник Бончева О.В. зазначила,що з 04.12.2017 року обвинувачені перебували на волі без будь-якого запобіжного заходу, мають намір працевлаштуватись з метою відшкодування збитків по цивільному позову потерпілій.

Крім того, відсутні заяви потерпілої про здійснення на неї будь-якого тиску чи погроз з боку обвинувачених, а тому прокурором в повному обсязі наведені ризики не підтверджено та не доведено.

Потерпіла в судове засідання не з»явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі в судовому засіданні.

Проте за клопотанням прокурора були оголошені письмові пояснення потерпілої, в яких остання підтримала клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою всім обвинуваченим.

Заслухавши з цього приводу думку учасників процесу, проаналізувавши матеріали кримінального провадження в їх сукупності, колегія суддів вважає, що в клопотанні прокурора слід відмовити, виходячи з наступного.

Прокурор вказує на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме: що обвинувачений може переховуватись від суду, впливати на свідків, потерпілих, іншим способом перешкоджати кримінальному провадженню.

Але такі посилання на наявність всіх цих ризиків є непереконливими, оскільки відповідні докази, які підтверджують наявність у ОСОБА_3 таких намірів, прокурором не надано.

Лише зазначення прокурором, що обвинувачений, перебуваючи на волі, буде впливати на свідків, свідчить лише про можливість існування передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України ризику щодо незаконного впливу на таких свідків, але ні в якій мірі не обґрунтовують недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.

Щодо можливості впливу на потерпілого і інших осіб, то за відсутності належних обґрунтувань та доказів на підтвердження існування такого ризику,суд може розцінити вказане твердження лише як припущення прокурора.

Не зазначив прокурор і про те, яким же чином ОСОБА_3 може перешкоджати кримінальному провадженню, або на підставі яких відомостей чи даних прокурор обґрунтовує наявність ризику, передбаченого п. 4 ч.1 ст.177 КПК України.

Доводячи недостатність застосування в даному випадку більш м'яких заходів для запобігання ризику, прокурор також вказував на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3, проте, вказані твердження не може бути прийнято до уваги, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 04 листопада 1950 року та ратифікованої Україною 17 липня1997 року, а також практики Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі «Мамедова проти Росії», визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченої у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи (див. рішення Суду у справі «Вемгофф проти Німеччнини).

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При вирішенні питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу прокурор не довів, що більш м»який запобіжний захід не забезпечить виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків.

Інші доводи прокурора є недоведеним припущенням щодо можливої процесуальної поведінки ОСОБА_3

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії", пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії").

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , колегія суддів враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Оцінюючи в сукупності доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 та можливість застосування щодо нього альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, колегія суддів враховує, що судовий розгляд по кримінальному провадженню не закінчено. ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, а тому тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винним, на думку колегії суддів, свідчить, що ризик можливого переховування від суду, який став підставою обрання щодо обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжує існувати, однак не є настільки суттєвим, враховуючи тривалий час перебування обвинуваченого під вартою.

Крім того колегія суддів щодо даної обставини звертає увагу на рішення ЄС з прав людини щодо «розумного» строку судового розгляду. Так, у своєму рішенні «Поліщук протии України № 21231/04 від 15.10.2009 року суд визнав порушення статті 6 параграф 1 Конвенції і зазначив, що «Відповідно статті 6 параграфу 1 кожен має право на…розгляд його справи упродовж розумного строку…судом, встановленим законом, який … встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (параграф 19).

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 23.11.2017 року №1-р/2017 справа № 1-28/2017 Конституційний Суд України зазначив про те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

З огляду на викладене та зважаючи на положення частини другої статті 29 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного арешту або тримання під вартою: по-перше, арешт чи тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування цих запобіжних заходів мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Звертаючись до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").

Конституційний Суд України вважає, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.

Таким чином, на думку колегії суддів запобіжний захід у вигляді домашнього арешту забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків та попередить можливе переховування від правосуддя.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий, має постійне місце проживання, працевлаштований, по місцю проживання характеризується позитивно, має на утриманні хвору матір ОСОБА_8, інваліда ІІ групи, яка згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення потребує сторонього догляду, дає підстави для застосування до нього менш суворого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з покладенням обов'язків передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 176, 177, 183, 197, 331, 350, 372 КПК України, ст. ст. 5 та 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 - відмовити.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід - домашній арешт з 21-00 год.по 06-00 год. ,строком на два місяці, а саме до 24 лютого 2018 року включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 такі обов'язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- заборонити обвинуваченому ОСОБА_3 залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1;

- негайно повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- не відвідувати місця загального відпочинку людей, заклади, у яких дозволяється вживання алкогольних напоїв.

- не залишати без дозволу слідчого або суду місце постійного проживання.

- носити електронний засіб контролю.

Контроль за виконанням даного запобіжного заходу покласти на органи внутрішніх справ за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_3

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: А.В.Суботін

Судді: Л.П.Буймова

Л.М. Ковалевська