Рішення № 71306827, 07.12.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2644/17

Провадження № 2/369/1983/17

РІШЕННЯ

Іменем України

07.12.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Водала А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Перша Київська обласна державна нотаріальна контора про визнання договорів недійсними та зобов’язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона була власником житлового будинку та земельних ділянок по вул. Центральна в с.Бузова. Через похилий вік та незадовільний стан здоров’я потребує сторонньої допомоги по господарству та догляду. Її знайома порадила свою доньку ОСОБА_2, яка у 2015 році переїхала до неї жити та певний час вправно виконувала свої обов’язки. У них склались довірливі відносини, тому вона видала довіреність на її ім’я для отримання необхідних документів при поділі земельної ділянки, присвоєнні кадастрових номерів. На виконання даного доручення ОСОБА_2 замовляла земельно-технічну документацію, вчинила всі необхідні дії для присвоєння кадастрових номерів та зареєструвала на її ім’я право власності на нерухоме майно. Також через гарне ставлення до неї, вона склала заповіт на ім’я ОСОБА_2, яким заповідала їй земельні ділянки.

02 грудня 2016 року відповідачка повідомила їй про необхідність звернення до нотаріуса для завершення остаточного оформлення права власності на земельні ділянки та житловий будинок. У зв’язку з поганим самопочуттям, вона відмовлялась, однак після довгих вмовлянь з боку відповідачки вона погодилась. Прийшовши до нотаріуса, їй дали на підпис документи, які вона підписала. Будучи вже вдома, попросила відповідачку ще раз показати документи, і тоді вона зрозуміла, що підписала договори дарування житлового будинку та земельних ділянок.

Вказала, що в момент вчинення правочинів вона не усвідомлювала значення своїх дій в силу свого похилого віку та тимчасового психічного розладу нервової діяльності, тому укладені договори дарування є недійсними, оскільки укладені з порушенням чинного законодавства. Вона не мала наміру відчужувати на користь відповідачки ні земельної ділянки, ані житлового будинку, оскільки будучи власником даного майна, розуміла, що повністю може втратити свої майнові права, а відповідачка в свою чергу матиме змогу виселити її з даного будинку. Наявність заповітів на користь відповідача також підтверджує той факт, що вона не бажала, щоб відповідачка стала власником її майна за її життя.

Вона неодноразово просила відповідачку розірвати укладені договори шляхом звернення до нотаріуса з відповідною заявою. Спочатку ОСОБА_2 погоджувалась, а потім повідомила, що добровільно вчиняти такі дії не буде та остаточно відмовилась. Тому вважає своє право порушеним.

Просила суд: визнати недійсним договір дарування житлового будинку з відповідними господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Бузова, вул. Центральна (Леніна), 186, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1267.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, площею 0,0360 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 3222480801:01:002:5061, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1271.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, площею 0,0518 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 3222480801:01:002:5062, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1273.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, площею 0,2500 га, цільове призначення — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер - 3222480801:01:002:5060, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1269.

Зобов’язати Першу Київську обласну державну нотаріальну контору, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Володимирська (Леніна), 33, здійснити всі необхідні дії щодо скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на наступне нерухоме майно: - житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Бузова, вул. Леніна, 186 на ОСОБА_2 (запис № 17775858, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32685593 від 02.12.2016); - земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, кадастровий номер - 3222480801:01:002:5061 на ОСОБА_2 (запис № 17778325, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32687814 від 02.12.2016); - земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна),186, кадастровий номер 3222480801:01:002:50625062 на ОСОБА_2 (запис № 17779158, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32688618 від 02.12.2016); - земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, кадастровий номер 3222480801:01:002:5060 на ОСОБА_2 (запис № 17777290, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32686742 від 02.12.2016).

При розгляді справи позивачка подала заяву про зміну підстави позову (а.с. 70-76). Подану заяву обґрунтовувала тим, що у грудні 2016 року відповідачка звернулась до неї з пропозицією укладення між ними договору довічного утримання для чого звернутись до нотаріуса. Будучи людиною похилого віку, враховуючи стан здоров’я та вік, нею було прийнято рішення прийняти пропозицію ОСОБА_2 з метою забезпечення її інтересів та гідного догляду. Про ці обставини вона повідомила відповідачку, яка пообіцяла її довічно доглядати, забезпечувати продуктами харчування, піклуватись про стан її здоров’я, а натомість вона мала передати їй у власність належне їй майно. При цьому після підписання даного договору вона мала намір скасувати попередні заповіти, оскільки після укладення такого договору, вона почувалась би захищеною та доглянутою, що є важливим для особи її віку.

02 грудня 2016 року в приміщенні нотаріальної контори вона підписала, на її думку, саме договори довічного утримання з відповідачкою. Всі підписані документи після нотаріуса ОСОБА_2 забрала собі. Невдовзі вона попросила відповідачку показати ці документи і вона зрозуміла, що підписала договори дарування. Дані договори є недійсними, оскільки на момент вчинення правочинів з її боку мала місце помилка щодо їх природи та відповідно щодо прав та обов’язків, які виникли, у зв’язку з їх укладенням, оскільки вона вважала, що укладає договори довічного утримання. А нотаріус їй не роз’яснив їй суті договору, який вона укладала і підписувала, в протилежному випадку вона не погодилась на підписання такого договору. Вона не мала наміру відчужувати на користь відповідачки ні земельної ділянки, ані житлового будинку, оскільки будучи власником даного майна, розуміла, що повністю може втратити свої майнові права, а відповідачка в свою чергу матиме змогу виселити її з даного будинку.

Вважає, що дана помилка дійсно мала місце та має істотне значення, оскільки вона позбавлена всього належного їй раніше нерухомого майна, взагалі не отримує ні догляду, ні допомоги від відповідачки, хоча вони про це домовлялись. При вирішення спору просила врахувати: вона потребує догляду та сторонньої допомоги, спірний житловий будинок є єдиним її житлом для проживання, після укладення спірного правочину і по сьогоднішній день вона проживає в спірному будинку та користується земельними ділянками, що підтверджує відсутність фактичного передання речі.

Остаточно просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку з відповідними господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Бузова, вул. Центральна (Леніна), 186, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1267.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, площею 0,0360 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 3222480801:01:002:5061, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1271.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, площею 0,0518 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 3222480801:01:002:5062, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1273.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, площею 0,2500 га, цільове призначення — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер - 3222480801:01:002:5060, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1269.

Зобов’язати Першу Київську обласну державну нотаріальну контору, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Володимирська (Леніна), 33, здійснити всі необхідні дії щодо скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на наступне нерухоме майно: - житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Бузова, вул. Леніна, 186 на ОСОБА_2 (запис № 17775858, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32685593 від 02.12.2016); - земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, кадастровий номер - 3222480801:01:002:5061 на ОСОБА_2 (запис № 17778325, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32687814 від 02.12.2016); - земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна),186, кадастровий номер 3222480801:01:002:50625062 на ОСОБА_2 (запис № 17779158, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32688618 від 02.12.2016); - земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, кадастровий номер 3222480801:01:002:5060 на ОСОБА_2 (запис № 17777290, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32686742 від 02.12.2016).

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали. Суду пояснили, що відповідачка проживала в будинку ОСОБА_1 та в них склались довірливі відносини. Відповідачка крім допомоги по господарству також допомагала їй в оформленні документів про право власності на її нерухоме майно. Через наявність довірливих відносин, вона погодилась на укладення договору довічного утримання та у нотаріуса нічого не читала, а просто підписала. Всі оригінали договорів знаходяться у неї, після підписання договорів відповідачка не вчиняла жодних дій щодо її виселення. Але розірвати договори не виявила бажання. Вважає, що помилась укладаючи дані договору, а відповідачка навмисно ввела її в оману. Просили задоволити позов на підставах та обставинах, вказаних в заяві про зміну підстави позову.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та її представник проти позову заперечували. Суду пояснили, що батьки відповідачки та позивачка довгі роки товаришували, в їх родині любили та підтримували тьотю Женю. Остання десь 2015 році сама запропонувала пожити з нею, доглядати за нею. На що вона погодилась та переїхала до неї, доглядала коли проживали разом, купувала різні речі, продукти харчуванні, оплачувала ліки, тощо. У подальшому ОСОБА_1 сама запропонувала укласти договори дарування нерухомого майна, але потрібно було привести документи відповідно до вимог закону. На підставі виданої довіреності вона цим займалась та витрачала на це власні кошти. Після отримання всіх документів, вони пішли до нотаріуса, який пояснив що саме вони будуть укладати та дав перечитати проект перед підписанням договору. Жодних зауважень позивачка не висловила. Лише наприкінці січня 2017 року ОСОБА_1 почала виловлювати перші зауваження щодо вчинених правочинів. За час спільного проживання, ні вона, ні позивачка не обговорювали можливості укладення договору довічного утримання. Жодних дій щодо виселення або іншим чином позбавлення права користування будинком або земельними ділянками вона не вчиняла. Після укладення договорів вона проживала також в цьому будинку, навесні домогала обробляти город. Вважає позов необґрунтованим. Просили відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні був допитаний у якості свідка державний нотаріус Першої Київської обласної державної нотаріальної контори ОСОБА_3 Суду показала, що перший раз до неї звернулись сторони по справі за консультацією щодо укладення в подальшому договорів дарування нерухомого майна. Після отримання всіх необхідних документів, вони прийшли вже для укладення договорів дарування. Після підготовки проектів договорів та роз’яснення сторонам норм і суті укладених правочинів, вона надала їх на вичитку як ОСОБА_2, так і ОСОБА_1 Жодних зауважень при цьому ніхто не висловив. При спілкуванні між собою, бачила, що між сторонами склались гарні відносини, вони жартували. Сам по собі процес укладення договорів та реєстрація права власності тривав більше трьох годин, тому кожна особа мала достатньо часу для вивчення, уточнення, зауваження будь-яких умов. Вказала, що вимоги Інструкції нею були дотримані повністю.

За ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

У ст. 719 ЦК України встановлені вимоги до договору дарування. Так, договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

При розгляді справи судом встановлено, що 02 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування житлового будинку з відповідними господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Бузова, вул. Центральна (Леніна), 186, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1267.

02 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, площею 0,0360 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 3222480801:01:002:5061, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1271.

02 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, площею 0,0518 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 3222480801:01:002:5062, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1273.

02 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, яка знаходяться у Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Бузова, по вулиця Центральна (Леніна), 186, площею 0,2500 га, цільове призначення — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер - 3222480801:01:002:5060, посвідчений і зареєстрований 02 грудня 2016 року нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної конторою ОСОБА_3 за реєстраційним номером 1-1269.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України не потребують доказуванню обставини, визнані сторонами.

Так, з пояснень сторін встановлено, що родина відповідачки ОСОБА_2 товаришувала з ОСОБА_1 За обопільною домовленістю ОСОБА_2 переїхала проживати до ІНФОРМАЦІЯ_1, який належав ОСОБА_1 на праві власності. ОСОБА_2 допомагала у веденні домашнього господарства, між сторонами склались теплі та довірливі відносини. Для належного оформлення документів на нерухоме майно ОСОБА_1 видала на ім’я ОСОБА_2 довіреність, склала на її користь заповіт. Після укладення правочинів, ОСОБА_2 проживала в будинку, обробляла земельну ділянку. Дані обставини також підтверджуються допитаними в судовому засіданні свідками ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6М, ОСОБА_7, ОСОБА_8, наданою суду копією довіреності, наявність заповітів.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Ст. 229 та ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

У п. 20 вищевказаної постанови зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

На підставі наведеного, оцінюючи кожний доказ окремо та у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог щодо визнання правочину недійсним, а саме те, що позивачка при укладенні договорів дарування помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, у зв’язку з чим суд приходить до переконання, що на момент укладення оспорюваних договорів усі його істотні умови було передбачено, з’ясовано та перевірено вільну волю дарувальника, яка погодилася зі всіма істотними умовами договору, укладені договори дарування житлового будинку та земельних ділянок були добровільно підписані сторонами, що свідчить про їхнє вільне волевиявлення на укладення договору дарування, їм було роз’яснено усі наслідки підписання такого договору, що підтверджено показами нотаріуса. Також судом враховується та обставина, що між сторонами укладений не один, а чотири договори, час проведений в нотаріальній конторі, відсутність в матеріалах справи доказів щодо поганого самопочуття сторін в день підписання правочинів. А позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на спростування вищевказаних обставин.

При вирішенні справи, судом також враховується правовий висновок Верховного Суду України по справі за № 6-93цс16.

Так, згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Подані позивачкою суду виписки з історії хвороби №405/5 від 06 березня 2017 року, довідку КП Києво-Святошинського центру первинної медико-санітарної допомоги від 04 квітня 2017 року суд оцінює критично як доказ того, що ОСОБА_1 потребує сторонньої допомоги та догляду, оскільки таких висновків щодо стану здоров’я на час розгляду справи позивачки вони не містять. Сам по собі факт похилого віку не може бути беззастережним доказом необхідності сторонньої допомоги та догляду. При цьому суд враховує стан здоров’я позивача на час розгляду справи, надані нею особисті пояснення, її поведінку в судовому засіданні, висловлені нею зауваження на пояснення відповідачки по справі, обґрунтування нею позовних вимог як в первісній заяві, так і в заяві про зміну підстав позову, підписані особисто ОСОБА_1

Щодо доводів про наявність єдиного житла та не передання подарованих речей, слід вказати, що дійсно наявність іншого житла у ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Разом з тим, сторони проживали та користувались разом спірним будинком як до укладення оспорюваних правочинів, так і після того. Також матеріали справи не містяться доказів того, що після дарування нерухомого майна ОСОБА_1 мала вчинити якісь ще додаткові дії щодо передачі такого майна. Суд враховує факт проживання ОСОБА_2 в спірному будинку та оброблення нею земельних ділянок після укладення правочинів тобто фактично прийняла подаровані речі. Вже в подальшому, коли позивачка заперечувала дані правочини, між ними погіршились відносин не можуть бути належним доказом на підтвердження позовних вимог, не спростовують вищевказаних обставин, та виникли з часом тобто після укладених правочинів.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Перша Київська обласна державна нотаріальна контора про визнання договорів недійсними та зобов’язання вчинити дії – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич