Рішення № 71303646, 14.12.2017, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1286/17

РІШЕННЯ

Іменем України

"14" грудня 2017 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря Бойко Т.Є.

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Томашпіль цивільну справу за заявою ОСОБА_3 (зацікавлена особа - Томашпільська селищна рада Томашпільського району Вінницької області) про встановлення факту проживання однією сім»єю,

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з цією заявою, в якій просить встановити факт проживання однією сім»єю, а саме його однією сім'єю із спадкодавцем ОСОБА_4 з 1986 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Заяву обґрунтовано наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року в селище Горишківське Томашпільського району помер ОСОБА_4.

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема, на земельну ділянку площею 4,0800 га на території Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області, належної покійному на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 16 вересня 2004 року Томашпільською районною державною адміністрацією Вінницької області. Заповіту ОСОБА_4 не складав. Спадкоємців першої-третьої черги після смерті ОСОБА_4 не залишилось. Спадкоємцем четвертої черги після його смерті залишився заявник, так як проживав зі спадкодавцем однією сім»єю не менше п»яти років, а саме з 1986 року (часу покупки житлового будинку його матір»ю ОСОБА_5, яка була цивільною дружиною покійного ОСОБА_4) до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Встановлення факту проживання заявника зі спадкодавцем однією сім»єю потрібне йому для оформлення спадщини після смерті покійного, тому з даною заявою змушений звернутись до суду.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_3 заяву підтримав, зіславшись на ті ж обставини, що і в заяві, заявлені вимоги просить задовольнити та уточнив, що просить встановити факт проживання не з 1986 року з спадкодавцем, а з 1977 року. Також доповнив, що на похороні він не був, оскільки перед його смертю за декілька місяців поїхав на роботу «заробітки», а про це його вчасно ніхто не сповістив.

Представник заявника ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав, просить їх задовольнити повністю, з тих підстав, що в матеріалах справи містяться належні докази факту постійного проживання заявника та ОСОБА_4, більше п»яти років до дня смерті останнього. За вищезазначеною в заяві адресою він постійно був прописаний і на даний час також, що ніким із сторін не оспорюється, а також викладені в заяві обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 проти заяви ОСОБА_3 повністю заперечив, оскільки ніякими належними доказами факт постійного його проживання не менше як п»ять років з ОСОБА_4 не доведений, а посилання сторони заявника на те, що він постійно був і є зареєстрований за вищевказаною в заяві адресою не є доказом факту їхнього постійного проживання однією сім»єю. Крім цього підтримав повністю подані ним заперечення проти заяви.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка на стороні заявника, ОСОБА_6 засвідчив, що з ОСОБА_4 він працював на одній роботі, пам»ятає, що ОСОБА_4 приблизно у 1980 роках зійшовся з матір»ю ОСОБА_5, тобто матір»ю заявника і з того часу стали проживати однією сім»єю. Також вели вони спільне господарство, а саме утримували корову. Заявник після закінчення школи поїхав на навчання, а далі їздив на заробітки, однак періодично навідувався до своїх батьків, однак факту з якого часу і по який постійно заявник проживав з ОСОБА_4 до дня смерті останнього підтвердити не може так як йому це не відомо, оскільки вони проживали на іншій вулиці від нього.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка на стороні заявника, ОСОБА_7 засвідчила, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 почали спільно проживати приблизно з 1980 років. ОСОБА_3 відповідно жив з ними. Спочатку зазначила, що з 2000 років ОСОБА_5 з ОСОБА_4 перейшли проживати в будинок на іншій вулиці від її і її чітко не було відомо про період постійного проживання з ними заявника так як цим вона не цікавилася. Однак в подальшому змінила свої свідчення в цій частині та зазначила, що їй відомо про те, що заявник постійно проживав разом із ОСОБА_4 в одному будинку майже до дня смерті останнього.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка на стороні заінтересованої особи, ОСОБА_8 засвідчив, що мама заявника разом з ОСОБА_4 проживали по-сусідству з ним через город. Чітко пам»ятає та стверджує, що заявник ОСОБА_3 постійно з ними у вказаному будинку не проживав, оскільки весь час їздив до Республіки Білорусії для заробітку грошей шляхом реалізації свого товару, а проживав взагалі в м.Донецьк, де проживали його інші родичі, але лише інколи приїжджав навідатись до матері. Після смерті матері в 2006 році він приїхав в совхоз «Горишківський» продав всю худобу, яку утримувала його мати та ОСОБА_4, а останнього взагалі вигнав з вказаного будинку, який належав його матері в іншу хату, в якій ОСОБА_4 і помер. Тому категорично заперечує факт їхнього проживання однією сім»єю.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка на стороні заінтересованої особи ОСОБА_9 засвідчив, що в 2008 році працював землевпорядником Томашпільської селищної ради. Пам»ятає, що ОСОБА_4 разом з ОСОБА_4 проживали в АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_4 похованням і витратами на поховання займалася Томашпільська селищна рада, оскільки в нього не було нікого з близьких і нікому це було зробити, щодо спільного проживання заявника і ОСОБА_4 то йому нічого не відомо. Також зазначив що по чутках від людей в той час, ОСОБА_4 помер в іншій хаті, бо хату, де він проживав з ОСОБА_5 закрили.

Суд, заслухавши пояснення заявника, представника заявника, представника заінтересованої особи, свідків, з»ясувавши повно і всебічно обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає в задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Згідно ст..1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цивільно-процесуального Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статей 3, 4, 15 ЦПК України особа має конституційне право на судовий захист своїх цивільних прав і може звернутися із позовом про захист порушеного, оспореного або невизнаного права у спосіб, передбачений ЦК України.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно ч.1 ст. 259 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Заявник ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту проживання однією сім'єю.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в селище Горишківське Томашпільського району Вінницької області помер ОСОБА_4 .

Як стверджує в своїй заяві ОСОБА_3 встановлення факту його проживання з ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року в селище Горишківське Томашпільського району однією сім»єю необхідно йому для оформлення спадщини як спадкоємця четвертої черги за законом на земельну ділянку, посвідченої державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 4,0800 га у межах згідно з планом, земельна ділянка розташована на території Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області.

Згідно вимог статей 1216, 1217, 1218, 1220, 1221, 1222 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Стаття 1258 ЦК України визначає черговість спадкування за законом, коли спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом, згідно вимог статті 1264 ЦК України, мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей ( власних або прийомних ) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Згідно роз»ясень, що містяться у п.21 Постанови від 30 травня 2008 року №7 Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику у справах про спадкування ", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини ( четверта черга спадкоємців за законом ), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка ( чоловік ), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

У судовому засіданні не встановлено факту проживання заявника з померлим ОСОБА_4 однією сім»єю.

Заявником не надано будь-яких доказів, що він та ОСОБА_4 мали єдиний сімейний бюджет та проживали однією сім»єю.

Як вбачається з паспорта заявника ОСОБА_3, останній прописаний в смт. Томашпіль с-з Горишківський .

З твердженнями заявника про те, що він проживав однією сім»єю з ОСОБА_4, оскільки прописаний в смт. Томашпіль с-з Горишківський суд погодитись не може.

Суд вважає, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 7 листопада 2006 року ОСОБА_3 про те, що він є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна гр. ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, спадкове майно на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку з господарчими будівлями, під номером 14, колишнім в селищі міського типу Томашпіль радгосп Горишківський Томашпільського району Вінницької області не може бути належним доказом проживання однією сім»єю заявника з померлим ОСОБА_4.

Не є належними доказами у справі договір купівлі-продажу будинку від 14 травня 1986 року та відомості про кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені.

Суд не приймає до уваги твердження представника заявника про те, що в матеріалах справи містяться належні докази факту постійного проживання заявника та ОСОБА_4 більше п»яти років до дня смерті останнього.

З наданих пояснень свідка ОСОБА_7, суд не може дійти беззаперечного висновку, що ОСОБА_3 спільно проживав з ОСОБА_4 на час його смерті протягом п»яти років, оскільки вона свої покази неодноразово змінювала. Тому суд оцінює покази вказаного свідка критично.

Як вбачається із заперечень наданих представником заінтересованої особи, заявник ОСОБА_3 не надав жодних доказів щодо проживання однією сім»єю з ОСОБА_4, те що він постійно був і є зареєстрований за адресою с-з Горишківський смт. Томашпіль не є доказом постійного проживання однією сім»єю. Крім того, ознакою спільного проживання міг би бути той факт, що заявник здійснив поховання ОСОБА_4 Проте ОСОБА_3 не брав участі в похованні ОСОБА_4 Усі витрати на поховання було здійснено з місцевого бюджету Томашпільської селищної ради. Актовий запис про смерть ОСОБА_4 було внесено за заявою ОСОБА_10, яка на той час була секретарем Томашпільської селищної ради.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"- при вирішені цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Таким чином суд приходить до висновку, що заявником ОСОБА_3 не доведено суду належними та допустимими доказами те, що він проживав однією сім»єю не менш як п»ять років до часу відкриття спадщини з ОСОБА_4, посилання заявника та його представника на те, що він зареєстрований за адресою в смт. Томашпіль с-з Горишківський не є належним доказом на підтвердження факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем, а відтак в задоволенні заяви слід відмовити.

Згідно ч.7 ст. 235 ЦПК України, при ухваленні судом рішення (у справах, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення) судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1216-1218, ч. 1 ст. 1220, ст. 1221, ч. 1 ст. 1264, ч. 1, 2 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 5 ст. 1268 ЦК України, статтями 15, 57-62, 64, 174, 208, 209, 212-215, 218,256, 259 294 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_3 (зацікавлена особа - Томашпільська селищна рада Томашпільського району Вінницької області) про встановлення факту проживання однією сім»єю відмовити.

Судові витрати залишити за заявником.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області через Томашпільський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 26 грудня 2017 року.