Постанова № 71302174, 26.12.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/2741/15-ц Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 27 Доповідач Коломієць О.С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Коломієць О.С.,

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.

при секретарі

судового засідання ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи – фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2017 року, яке ухвалено суддею Драчем Ю.І. в м.Житомирі

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог (т.2 а.с.7-8, 44), просило в рахунок часткового погашення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2010654 від 02.07.2012 року в сумі 83 333,18 грн. звернути стягнення на іпотечне майно шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення - вбудовано-прибудоване приміщення перукарні, загальною площею 191,00 кв.м., розташоване по вул. вул. 1-го Травня, 30 у м. Житомирі.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що 02.07.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_3 було укладено Договір кредитної лінії №ВКЛ-2010654, згідно якого, кредитор надав позичальнику грошові кошти в формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 2 500 000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 01.07.2015 року включно.

27.06.2013 року між Банком, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 укладено Договір про переведення боргу, відповідно до якого зобов'язання за Кредитним договором перейшли до ФОП ОСОБА_4

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 02.07.2012 року, між сторонами укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого, в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором кредитної лінії № НКЛ-2010654 від 02.07.2012 року передано в іпотеку майно: нежитлове приміщення - вбудовано-прибудоване приміщення перукарні, загальною площею 191,00 кв.м., розташоване за адресою: вул. 1-го Травня, 30, м. Житомир. Боржник не виконує свої зобов’язання за кредитним договором з повернення суми кредиту та сплаті процентів за користування коштами, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 83 333,18 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2017 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ПАТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначає, що висновок суду щодо неспівмірності суми заборгованості за кредитним договором з вартістю іпотечного майна є безпідставним, оскільки законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, судом не було взято до уваги, що позичальником було несвоєчасно застраховано предмет іпотеки, у зв’язку з чим в період з 09.07.2014 року по 17.07.2014 року предмет іпотеки не був застрахований, що призвело в подальшому до утворення заборгованості.

Учасники справи в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з'явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.07.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_3 було укладено Договір кредитної лінії №ВКЛ-2010654, згідно з п.1.1 якого, кредитор надав позичальнику грошові кошти в формі невідновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання з максимальним лімітом в сумі 2 500 000,00 гривень, зі сплатою плати за користування кредитом в розмірі 22 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не ніше 01.07.2015 року включно, на умовах, визначених Кредитним договором (т.1, а.с.9-13).

27.06.2013 року до вказаного договору кредитної лінії №ВКЛ-2010654 від 02.07.2012 року було укладено додатковий договір № 1, відповідно до умов якого, сторони погодили, що надання кредиту здійснюється окремими частинами (траншами), а у сукупності «транші», в межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 2 083 329,57 грн. (т.1, а.с.16-23).

27.06.2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 укладено Договір про переведення боргу, відповідно до умов якого. зобов'язання за Кредитним договором перейшли до ФОП ОСОБА_4 Згідно п. 1.2 Договору про переведення боргу, ціна зобов’язання, що передається до «нового боржника» визначена сторонами в сумі 2 116 429,97 грн. (т.1, а.с.24-26).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 02.07.2012 року, між позивачем та відповідачем укладено Іпотечний договір посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованим за №7462, згідно умов якого, в забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором кредитної лінії № НКЛ-2010654 від 02.07.2012 року передано в іпотеку майно: нежитлове приміщення вбудовано-прибудоване приміщення перукарні, загальною площею 191,00 кв.м., розташоване за адресою: вул. 1-го Травня, 30, м.Житомир (т.1, а.с.27-34).

Згідно п.4.1.6 договору іпотеки у разі порушення позичальником зобов'язання за кредитним договором чи іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, а також інших обов'язків іпотекодавця та/або позичальника, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 7.2 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язань у встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору. законом

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що згідно з положеннями ч.2 ст. 16 ЦК України, ч.3 ст. 33, ст. 36, ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду. Разом з тим, встановивши, що розмір кредитної заборгованості є неспівмірним з вартістю іпотечного майна, а також через недоведеність порушення відповідачем умов основного зобов’язання, дійшов висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки це буде суперечити загальним засадам цивільного законодавства.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ч.1 та 3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою ст. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст.39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч.1 ст.328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Як роз'яснено у Правовій позиції висловленій Верховним Судом України в постанові від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст.39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч.1 ст.328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і дійшов помилкового висновку про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечення іпотекою зобов’язань за рішенням суду, що не відповідає положенням ст. 39 Закону України «Про іпотеку», рішення суду підлягає скасуванню та ухваленню нового - про відмову у задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки з інших підстав.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 грудня 2017 року.

Головуючий: Судді: