Постанова № 71301570, 20.12.2017, Апеляційний суд Волинської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Матвійчук Л.В., Федонюк С.Ю.,

з участю: секретаря – Губарик К.А.,

відповідача – ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційними скаргами позивача та представника відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 26 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ) «Брокбізнесбанк» звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 05.03.2008 року між Акціонерним товариством (далі – АТ) «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк», і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №122/08, згідно умов якого відповідачка отримала кредит на споживчі потреби у розмірі 32 000 доларів США під 13,5% річних з кінцевим терміном повернення до 02.03.2018 року.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня між банком та відповідачкою ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, а з відповідачем ОСОБА_1 укладено договір поруки, за яким поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за належне виконання позичальницею взятих на себе зобов’язань за кредитним договором усім своїм майном в тому ж обсязі, що і боржник. Відповідальність боржника і поручителя перед кредитором є солідарною.

Вказує на те, що 01.11.2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою підвищено відсоткову ставку до 15% річних.

Проте, відповідачка ОСОБА_2 належним чином не виконала взяті на себе зобов’язання за кредитним договором у зв’язку з чим станом на 18.08.2015 року виникла заборгованість в розмірі 94 943,95 доларів США та 11 674,90 грн., що еквівалентно 2 077 433,56 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 27 883,08 доларів США, що еквівалентно 606 670,71 грн., заборгованість за відсотками – 19 070,80 доларів США, що еквівалентно 414 936,08 грн., пеня за прострочення сплати тіла кредиту – 17 730,18 доларів США, що еквівалентно 385 767,32 грн., пеня за прострочення сплати процентів – 15 464,02 доларів США, що еквівалентно 336 460,97 грн., штраф за порушення умов кредитного договору – 9 876,47 доларів США, що еквівалентно 214 888,93 грн., штраф за порушення договору іпотеки – 1 600 доларів США, що еквівалентно 34 812,26 грн., штраф за порушення договору іпотеки – 11 674,90 грн., 3% річних за ст. 625 ЦК України щодо заборгованості за тілом кредиту – 1 772,98 доларів США, що еквівалентно 38 575,90 грн., 3% річних за ст. 625 ЦК України щодо заборгованості за відсотками – 1 546,42 доларів США, що еквівалентно 33 646,49 грн.

На підставі викладеного банк просив суд солідарно стягнути з відповідачів на його користь вказаний розмір кредитної заборгованості, а також судові витрати по справі.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 26.09.2017 року позов ПАТ «Брокбізнесбанк» задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором №122/08 від 05.03.2008 року в сумі 1 812 399,05 грн., яка станом на 18.08.2015 року складається з: 606 670,71 грн. заборгованості за тілом кредиту; 414 936,08 грн. заборгованості за відсотками; 385 767,32 грн. пені (за прострочення повернення тіла кредиту); 336 460,97 грн. пені (за прострочення повернення відсотків по кредиту); 34 800 грн. штрафу (за п.4.2,4.5 договору іпотеки); 27 915,75 грн. 3% річних за ст. 625 ЦК (за несвоєчасне повернення тіла кредиту); 5 911,22 грн. 3% річних за ст. 625 ЦК (за несвоєчасне повернення процентів).

У стягненні решти сум відмовити.

У задоволенні позову ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 5298,30 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3 просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову з підстав неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.

В поданій апеляційній скарзі позивач ПАТ «Брокбізнесбанк», покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 штрафу за порушення умов кредитного договору в розмірі 9 876,47 доларів США скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з таких мотивів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Місцевим судом встановлено, що 05.03.2008 року між АТ «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №122/08, згідно умов якого позичальниця отримала кредит на споживчі потреби в сумі 32 000 доларів США під 13,5% річних з кінцевим терміном повернення до 02.03.2018 року (п. 1.1. договору) (а.с.8-15).

Пунктом 2.1. кредитного договору передбачено, що за умовами кредитного договору повернення кредиту повинно було здійснюватись у готівковій або безготівковій формі на відкритий банком позичальнику позичковий рахунок згідно з графіком, наведеним у додатку №1, який є невід’ємною частиною цього договору.

Проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений п. 1.1. цього договору, на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році (п. 2.3.1. договору), нарахування процентів здійснюється у валюті кредиту щомісячно за поточний календарний місяць (п. 2.3.2. договору), проценти за поточний календарний місяць сплачуються щомісяця не пізніше 10 числа наступного після звітного місяця (п. 2.3.4. договору).

У пункті 2.7. кредитного договору сторони визначили, що в першу чергу погашається прострочена заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, в другу чергу погашається строкова заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, в третю чергу погашаються прострочена заборгованість за кредитом, в четверту погашається строкова заборгованість за кредитом, в п’яту чергу погашається заборгованість по сплаті комісій, в шосту чергу погашаються нараховані штрафні санкції, в сьому чергу погашаються інші витрати банку. Крім того визначено, що банк може змінити порядок погашення заборгованості на власний розсуд.

Банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту у випадку прострочення сплати чергового платежу по кредиту або процентів строком понад два місяці (п. 3.1.3. договору).

Відповідно до п. 7.1. кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків погашення процентів за користування кредитом банк має право нараховувати позичальнику неустойку за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки, що визначається відповідно до п. 1.1. цього договору, від суми простроченої заборгованості. Неустойка нараховується із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році.

Пунктом 7.2. договору передбачено право банку нараховувати позичальнику неустойку у розмірі 5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п. 4.2.6. договору за кожен факт порушення.

Вказаним пунктом 4.2.6. договору на позичальника покладено обов’язок щороку страхувати предмет іпотеки.

У пункті п. 8.6. договору сторони погодили збільшення строку позовної давності щодо вимог за кредитним договором включаючи неустойку до 10 років.

Судом також встановлено, що 05.03.2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір поруки №122/08, згідно умов якого (п. 1.1.) поручитель зобов’язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов’язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів, комісії, штрафів, пені, у розмірі та у випадках, передбачених договором про надання кредиту (а.с.18).

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 05.03.2008 року між банком та відповідачкою ОСОБА_2 було ще укладено договір іпотеки.

01.09.2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до кредитного договору за умовами якої сторони погодили підвищення відсоткової ставки до 15% річних (а.с.16).

На підставі розрахунку заборгованості судом встановлено, що відповідачка як позичальник за згаданим кредитним договором з серпня 2009 року допускала прострочення платежу по кредиту, з лютого 2009 року прострочувала сплату процентів, а з серпня 2014 року взагалі припинила повернення кредиту, у зв’язку з чим у банка виникло право на дострокове стягнення кредитної заборгованості та нарахування неустойки відповідно до умов договору.

Судом встановлено, що у зв’язку з неналежним виконанням відповідачкою ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором у неї станом на 18.08.2015 року виникла заборгованість в розмірі 2 077 433,56 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту – 27 883,08 доларів США, що на дату розрахунку еквівалентно 606 670,71 грн. за курсом Національного банку України 21,75 грн. за долар США; заборгованості по відсотках – 19 070,80 доларів США, що на дату розрахунку еквівалентно 414 936,08 грн.; пені за прострочення повернення тіла кредиту, розрахованої на підставі п. 7.1. кредитного договору – 17 730,18 доларів США, що на дату розрахунку еквівалентно 385 767,32 грн.; пені за прострочення повернення відсотків по кредиту, розрахованої на підставі п. 7.2. кредитного договору – 15 464,02 доларів США, що на дату розрахунку еквівалентно 336 460,97 грн. (а.с.32-39).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що проведений розрахунок є вірним та таким, що відповідає умовам договору та вимогам законодавства, оскільки нарахування відсотків здійснювалось щомісяця на тіло кредиту і не містить ознак нарахування відсотків на відсотки. Пеня обрахована із фактичної кількості днів прострочення платежу після 10 числа місяця, в якому повинна була відбуватись сплата обов’язкового платежу.

Відповідачами як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції доказів неправильності проведеного банком розрахунку заборгованості як в цілому, так і по кожному із вище вказаних складових надано не було.

Місцевий суд з врахуванням відсутності у банка на час розгляду справи ліцензії на здійснення операцій із валютою, керуючись положеннями ч. 1 ст. 192 та ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі №6-708цс17, прийшов до правильного висновку про стягнення вищевказаних складових кредитної заборгованості у гривнях.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, банком правомірно нараховано відповідачці ОСОБА_2 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Згідно розрахунку банку: 3% річних за несвоєчасне повернення тіла кредиту за період з 12.08.2008 по 17.08.2015 становить 38 575,90 грн.; 3% річних за несвоєчасне повернення процентів за період з 11.02.2009 по 17.08.2015 становить 33 646,49 грн.

Розрахунок 3% річних проведено у національній валюті України - гривні, що відповідає роз’ясненням, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №6-2829цс16.

Судом обґрунтовано не взято до уваги покликання представника відповідача про безпідставне нарахування банком 3% річних за ст. 625 ЦК України не лише на тіло кредиту, але й на проценти за кредитом, оскільки ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає відповідальність боржника за невиконання грошового зобов’язання, а грошове зобов’язання складається як з тіла кредиту, так і з процентів (постанова Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі №6-2129цс16).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_3 було усно заявлено про застосування строків позовної давності до усіх вимог банку за даним позовом.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 29.08.2017 року у справі №6-2667цс16 сторона вправі усно заявляти про застосування строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) та спеціальна позовна давність в один рік ( ст. 258 ЦК) застосовується, якщо сторони не уклали в письмовій формі договір про її збільшення (ст. 259 ЦК).

Сторони кредитного договору відповідно до п. 8.6. змінили строк позовної давності щодо вимог за кредитним договором включаючи неустойку, збільшивши його до 10 років.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на те, що з даним позовом банк звернувся до суду 31.08.2015 року, що підтверджується поштовим конвертом (а.с.51), тому висновок місцевого суду про те, що ним строк позовної давності (10 років) до вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентів, пені та штрафу не пропущено, є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права.

В той же час, як правильно встановлено місцевим судом, сторони договору не домовились щодо збільшення строків позовної давності щодо вимог за ст. 625 ЦК України, а тому в даному випадку до цих вимог банку підлягає до застосування позовна давність і до стягнення на користь банку підлягають до стягнення такі нарахування лише за останні три роки перед зверненням до суду.

Визначаючи суми вказаних нарахувань, які підлягають до стягнення за останні три роки перед зверненням до суду, місцевий суд виходив з наданого банком розрахунку суми 3% річних за несвоєчасне повернення тіла кредиту в межах строків позовної давності, що становить 27 915,75 грн., а 3% річних за несвоєчасне повернення процентів в межах строків позовної давності з урахуванням простроченої суми платежів за кожен місяць, що становить 5911,22 грн.

Банк у своїх позовних вимогах також ставив питання про стягнення нарахованих з відповідачів нарахованих штрафів за порушення як кредитного договору, так і за порушення договору іпотеки.

Умовами кредитного договору, зокрема п. 7.2. передбачено право банку нараховувати неустойку у розмірі 5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання або неналежного виконання позичальником п. 4.2.6. договору за кожен факт порушення.

На підставі п. 4.2.6. кредитного договору позичальник зобов’язувався не пізніше дати укладення кредитного та іпотечного договору застрахувати предмет застави на строк не менше одного року на 100 відсотків вартості предмету іпотеки, а також не пізніше дати закінчення договору страхування майна здійснювати подальше щорічне страхування предмету іпотеки.

Пунктом 4.2. договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець зобов’язаний протягом десяти календарних днів з моменту укладення цього договору застрахувати предмет застави на його повну вартість, але не на меншу за погоджену сторонами оціночну вартість, на весь строк дії цього договору та надати іпотекодержателю копію договору. У разі порушення цієї умови банк вправі вимагати сплати штрафу у розмірі 5% від суми кредиту (п. 4.5.).

Згідно з п. 5.3.2. договору іпотеки іпотекодавець зобов’язаний на період фактичної дії договору застрахувати предмет іпотеки від усіх видів ризиків на повну вартість, але не меншу ніж узгоджено сторонами, та надати копію страхового полісу банку. За невиконання або неналежне виконання даного зобов’язання банк вправі вимагати сплати штрафу у розмірі 5% від вартості предмету іпотеки (п. 8.1.).

Кредитний та іпотечний договір передбачають різні санкції для позичальника та для іпотекодавця за порушення вимоги щодо страхування предмету застави.

В даному випадку особа позичальника та іпотекодавця збігаються, нею є відповідачка по справі ОСОБА_2 Отже, за таких умов стягнення з однієї особи різних штрафів за порушення одного і того ж обов’язку – застрахувати предмет іпотеки, свідчитиме про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи те, що договір іпотеки від 05.03.2008 року, укладений між банком та ОСОБА_2, є спеціальним договором, який регулює правовідносини щодо іпотеки та містить окрему статтю четверту, яка визначає обов’язки щодо страхування предмету іпотеки та відповідальність за його порушення, місцевий суд правильно вважав правомірним нарахування банком штрафу в розмірі 1600 доларів США - за порушення п. 4.2. іпотечного договору у зв’язку із невиконанням обов’язку застрахувати предмет іпотеки на весь період фактичної дії договору іпотеки.

В суді першої інстанції відповідачкою ОСОБА_2 було надано суду лише договори страхування предмета іпотеки на 2008-2009 та 2009-2010 роки (а.с.107-111) та не було доведено виконання зобов’язання щодо страхування предмету іпотеки на весь інший період дії договору іпотеки, тому вимога банку про стягнення штрафу в розмірі 1600 доларів США, що еквівалентно 34800 грн. є підставною і підлягає до задоволення.

В той же час, нарахування банком штрафу по п. 8.1. іпотечного договору також є подвійною відповідальністю за одне і теж порушення, тому є неправомірним і стягненню не підлягає.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відмовляючи в задоволенні позову банку до відповідача ОСОБА_1 місцевий суд обгрунтовано виходив з того, що рішенням Ковельського міськрайонного суду від 12.12.2016 року, яке набрало законної сили 07.02.2017 року, договір поруки №122/08 від 05.03.2008 року, укладений між банком та ОСОБА_1, визнано припиненим, тому відповідно до ст. ст. 559, 598 ЦК України у нього відсутній обов’язок відповідати перед кредитором солідарно із позичальником.

Отже, на підставі встановлених у справі обставин, місцевий суд прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову та стягнення лише з відповідачки ОСОБА_2 на користь банку встановленого під час розгляду справи розміру кредитної заборгованості в 1 812 399,05 грн., яка складається з: 606 670,71 грн. заборгованості за тілом кредиту; 414 936,08 грн. заборгованості за відсотками; 385 767,32 грн. пені (за прострочення повернення тіла кредиту); 336 460,97 грн. пені (за прострочення повернення відсотків по кредиту); 34 800 грн. штрафу (за п. 4.2.,4.5. договору іпотеки); 27 915,75 грн. 3% річних за ст. 625 ЦК України (за несвоєчасне повернення тіла кредиту); 5 911,22 грн. 3% річних за ст. 625 ЦК України (за несвоєчасне повернення процентів).

На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Брокбізнесбанк» відповідає вимогам закону.

Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилаються позивач та представник відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в апеляційних скаргах, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги позивача публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» та представника відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду від 26 вересня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий:

Судді: