Постанова № 71293327, 21.12.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/1329/17 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 638/8553/13-ц Губська Я.В.

Категорія: договірні Доповідач - Швецова Л.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі:

Судді доповідача: Швецової Л.А.,

Суддів: Колтунової А.І., Піддубного Р.М.,

За участі секретаря: Кучер Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року (головуючий суддя Губська Я.В.),

установив:

У червні 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. З урахуванням уточнень, просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CM-SME701/46/2008 від 18 лютого 2008 року в розмірі 11787472,36 гривень, з яких заборгованість за кредитом у розмірі 186 792,39 шв.франків, що з перерахуванням за курсом НБУ на дату складання розрахунку становить 2 414881,53 грн.; заборгованість по відсоткам за користування крдеиом у розмірі9286,61 шв.франків, що з перерахуванням за курсом НБУ станом на дату складання розрахунку становить 120058,76 грн. Крім того, за прострочення виконання своїх зобов'язань за Відповідачем 1 обліковується пеня у розмірі 9 252 532, 07 грн., шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором №PM-SME701/46/2008 від 18 лютого 2008 року, а саме: нежитлові приміщення в підвальній частині №48-3, 48-4, Iа, XVII житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 69,9 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з наданням всіх повноважень продавця (в тому числі: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, технічної документації, свідоцтва про право власності на предмет іпотеки, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах БТІ, ВРЖЕУ, нотаріату, тощо), встановити початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому звичайної ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, на час продажу; - з метою збереження предмета іпотеки до її реалізації, передати предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення в підвальній частині № 48-3, 48-4, Іа, ХVІІ житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 69,9 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, код ЄДРПОУ 36789421) на період до її реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 травня 2015 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки були задоволені в повному обсязі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2015 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволена і заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.05.2015 року скасовано.

Згідно ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2015 року цивільна справа за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки направлена для розгляду за підсудністю до Київського районного суду м. Харкова.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СМ-SME701/46/2008 від 18.02.2008 року в загальному розмірі 11787472,36 грн. станом на 12.06.2014 року, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 186792,39 шв.франків, що по курсу НБУ станом на дату складання розрахунку становить 2414881,53 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 9286,61 шв.франків, що по курсу НБУ станом на дату складання розрахунку становить 120058,76 грн., пені за прострочення зобов'язань у розмірі 9252532,07 грн., на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» шляхом надання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на продаж предмета іпотеки за договором іпотеки № РМ- SME701/46/2008 від 18.02.2008 року будь-якій третій особі - покупцю предмета іпотеки - нежитлових приміщень в підвальній частині №48-3,48-4, Ia, XVII житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 69,9 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Гоголя, 5, з наданням всіх повноважень продавця за початковою ціною, погодженої між сторонами та визначеної в п. 4.4. договору іпотеки № РМ- SME701/46/2008 від 18.02.2008 року у розмірі 1065338 грн.

В іншій частині позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся на це рішення з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначив, що ОСОБА_3 є єдиним законним власником нежитлових приміщень з 19 квітня 2011 року, його жодного разу не повідомляли про дату та час слухання цієї справи у встановленому законом порядку.

Вказує, що ОСОБА_3 не знав та не міг знати про те, що нежитлові приміщення були раніше обтяжені іпотекою, і під час укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_3 добросовісно сплатив повну його вартість, набувши у власність майно, не обтяжене іпотекою.

Також, апелянт зазначає, що запис про іпотеку нежитлових приміщень ПАТ «ОТП Банк» було вилучено з реєстру саме на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2010 року у справі № 2-7750/10/04, а тому у період часу, коли було укладено договір іпотеки нежитлових приміщень між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і звернуто стягнення на нежитлові приміщення за цим договором на підставі рішення суду шляхом його продажу ОСОБА_3 - іпотека ПАТ «ОТП Банк» була припинена.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача неодноразово не з'являвся, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, колегія суддів вважає за можливе ухвалити судове рішення за відсутності представника позивача.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, з'ясувавши думку учасників процесу,дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.

Згідно з Перехідними положеннями ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанції розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Однак, погодитися з таким рішенням неможливо виходячи з наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовим розглядом встановлено, що 18 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № СM-SME 701/46/2008, згідно з яким ОСОБА_2 отримав у Банку кредит у розмірі 186 480,00 швейцарських франків строком до 20.02.2023 року зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених кредитним договором.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед Банком за кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки від 18.02.2008 року № PM-SME 701/46/2008.

Згідно з умовами вказаного договору предметом іпотеки було визначено нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в підвальній частині №48-3, 48-4, Іа, ХVІІ житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 69,9 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджувалось договором купівлі-продажу, посвідченим 18.02.2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О. за реєстровим № 207 та зареєстрованим в Державному реєстрі правочинів 18.02.2008 року за реєстраційним номером 2698947.

Також, під час укладання договору іпотеки була накладена заборона відчуження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 18.02.2008 року.

Згідно з пунктом 1.1 частини 2 кредитного договору відповідач ОСОБА_2 зобов'язався своєчасно погашати суму кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитом в порядку і строки, визначені на умовах кредитного договору. При цьому, для розрахунку відсотків за користування кредитом було прийнято використовувати плаваючу процентну ставку, у розмірі, визначеному сторонами договору як 5,0% + FIDR (п. 3 ч. 1 Кредитного договору).

Таким чином, відповідно до умов кредитних договорів Банком були надані відповідачу грошові кошти, останній виконав свої зобов'язання перед відповідачем (позичальником) по справі, а взяті відповідачем на себе договірні зобов'язання перед Банком не виконано.

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж ОСОБА_2 на виконання умов кредитного договору був проведений 30 березня 2009 року у сумі 521,34 шв.франків.

Згідно статуту Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», який затверджений рішенням загальних зборів акціонерів від 23.04.2009 року, Банк є правонаступником усіх прав та обов'язків закритого акціонерного товариства «ОТП Банк».

В подальшому, керуючись статтями 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України та на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29.04.2010 року і договору про відступлення права вимоги від 29.04.2010 року, ПАТ «ОТП Банк» відступив ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за кредитним договором і договором іпотеки, укладеними між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2

Долучений до матеріалів справи договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 квітня 2010 року не містить даних про те, що до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 18 лютого 2008 року, оскільки за нотаріально посвідченим договором про відступлення права вимоги до позивача перейшли права за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2 № ML-703/282/2007 від 07 червня 2007 року та № ML-703/282/2007 від 13 грудня 2007 року (т. 1 а.с. 27).

Постановою Господарського суду Харківської області від 19 липня 2010 року, залишеною без змін Постановою Харківського Апеляційного господарського суду від 23 березня 2011 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Скасовано арешти, накладені на майно боржника і інші обтяження щодо розпорядження майном (т. 1 а.с. 39-45).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 жовтня у справі № 2-7750/10/04 було зобов'язано відповідного приватного нотаріуса: а) вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку Нежитлових приміщень ПАТ «ОТП Банк», б) зняти заборону відчуження Нежитлових приміщень, накладену у зв'язку зі згаданою іпотекою. Зазначене рішення було виконане у повному обсязі.

06 листопада 2010 року з відкритих торгів, проведених у ході процедури банкрутства ФОП ОСОБА_2, Нежитлові приміщення були реалізовані та придбані ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого і зареєстрованого приватним нотаріусом ХМНО Погрібною Т.П. за № 2863.

29 грудня 2010 року ОСОБА_5 передав нежитлові приміщення в іпотеку ОСОБА_6, у зв'язку з чим було укладено договір іпотеки, посвідчений і зареєстрований приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. під № 5005. Цією іпотекою були забезпечені зобов'язання ОСОБА_5 за договором позики, укладеним 10 жовтня 2010 року, згідно якого останній отримав позику від ОСОБА_6 у розмірі 120000,00 грн.

28 березня 2011 року, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 зобов'язань за договором позики, рішенням Київського районного суду міста Харкова у справі № 2018/2-1525/11/05 з ОСОБА_5 було стягнуто на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ОСОБА_6 дозволу здійснити продаж Нежитлових приміщень будь-якій третій особі.

19 квітня 2011 року, на виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 березня 2011 року, ОСОБА_6 здійснила продаж Нежитлових приміщень ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом ХМНО Антоненко Є.Б. за № 319. Факт продажу майна у порядку, встановленому для виконання судового рішення підтверджується абзацом першим та пунктом 4.3 зазначеного вище договору, вказаний договір до теперішнього часу не визнаний недійсним.

Відповідно до довідки, наданої до суду першої інстанції, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором, станом на 12.06.2014 року розрахована позивачем та складає: - заборгованість за кредитом у розмірі 186792,39 шв. франків, що з перерахуванням за курсом НБУ станом на дату складання розрахунку становить 2414881,53 грн.; - заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 9286,61 шв., що з перерахуванням за курсом НБУ станом на дату складання розрахунку становить 120058,76 грн. Крім того, за прострочення виконання своїх зобов'язань за ОСОБА_2 обліковується пеня у розмірі 9252532,07 грн.

Відповідно до вимог ЦПК (в редакції 2004 року), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, кожна сторона має рівні права на подання доказів та повинна добросовісно користуватися своїми правами та обов'язками.

З 2013 року по день постановлення судового рішення, представником позивача не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту переходу права вимоги за кредитним договором від 18 лютого 2008 року до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з зазначенням суми заборгованості та розрахунку, складеного відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», оскільки, долучений до матеріалів справи розрахунок не містить даних про період виникнення заборгованості, розмір сплачених сум на погашення яких платежів зазначені суми були віднесені.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, Закон України «Про іпотеку» визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі специфічні правила для здійснення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Вiдповiдно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, iпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 41 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з частиною 6 статті 38 зазначеного Закону ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Таким чином, Закон України «Про іпотеку» визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі специфічні правила для здійснення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно визначив початкову ціну реалізації предмета іпотеки, зазначивши, що у договорі іпотеки , укладеному 18 лютого 2008 року, сторонами погоджено ціну продажу предмета іпотеки у розмірі 1 065 338,00 грн., а тому початкова ціна реалізації іпотеки має відповідати зазначеній сумі. З положень статті 38 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотеко держателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У пункту 4.4. договору іпотеки від 18 лютого 2008 року сторони оцінили «вартість предмета іпотеки» у сумі 1 065 338,00 грн., про що прямо зазначено у договорі. Однак, вказана оцінка предмета іпотеки не може бути врахована судом при звернені стягнення на предмет іпотеки, оскільки, відповідно до положень статті 38 Закону України «Про іпотеку», вказана ціна визначається суб'єктом оціночної діяльності на момент звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" у пункті 42 судам роз'яснено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедурні продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Позивачем ні до суду першої інстанції, ні апеляційної інстанції, в порушення вимог статті 360-7 ЦПК (в редакції 2004 року) щодо обов'язковості постанов Верховного Суду України, зазначений звіт наданий не був.

З матеріалів справи вбачається, що згідно постанови Господарського суду Харківської області від 19 липня 2010 року по справі № Б-50/102-10 фізична особу-підприємця ОСОБА_2 визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кошовського С.В. У процесі реалізації ліквідаційної процедури було виявлено та включено до ліквідаційної маси нерухоме майно банкрута, в тому числі - спірну квартиру. Згідно цієї постанови було скасовано арешти, заборони, обтяження, накладені на майно боржника фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, в тому числі заставу. Ця постанова є обов'язковою для виконання нотаріусами України, відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат».

У вказаній справі, суд першої інстанції прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, погодженої між сторонами та визначеної в п. 4.4. договору іпотеки № РМ- SME701/46/2008 від 18.02.2008 року у розмірі 1065338 грн.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» судова палата у цивільних справах Верховного Суду України прийшла до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

В матеріалах справи відсутній звіт про оцінку іпотечнго майна. Посилання представника апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції на той факт, що ОСОБА_3 придбав спірне майно, яке було реалізоване у процедурі банкрутства і тому не відповідає за зобов'язання ОСОБА_2,судова колегія вважає безпідставним, оскільки, відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 12 липня 2011 року постанова господарського суду Харківської області від 19 липня 2010 року про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_2 була скасована, провадження у справі №Б-50/102-10 було припинено. Зобов'язано державного реєстратора за місцезнаходженням боржника ФОП ОСОБА_2 внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2011 року та постанови господарського суду Харківської області від 19 липня 2010 року і припинення провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2

Відповідно до положень частини 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: скасовується арешт,накладений на майно боржника визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника. Накладання нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Згідно зі статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Поняття банкрутства, порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом, порядок та умови застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредитора визначаються Законом України від 14.05.1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до кредитного договору, строк дії договору визначено 20 лютого 2023 року.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов'язання (частина 4 статті 631 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, якщо презумпцію правомірності договору не спростовано (а у випадку, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) то всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

За таких обставин з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин слід вважати, що ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Закон України «Про іпотеку» визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі специфічні правила для здійснення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із частиною першою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачений перелік компонентів, які є обов'язковими для вказівки судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації, в тому числі й реалізації на прилюдних торгах. При цьому виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, в розумінні статті 39 цього Закону суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» та не визначив і не зазначив у рішенні початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

У липні 2016 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 зверталась до Апеляційного суду Харківської області з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду від 23 червня 2016 року.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_12 відхилено, рішення Київського районного суду від 23 червня 2016 року залишено без змін.

Відповідно до частини 1 пункту 8 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року скасуванню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Керуючись статтями 365, 366, частиною 1 пунктом 8 статті 374, статтями 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року - скасувати.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року - скасувати.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 27 грудня 2017 року.

Головуючий: Швецова Л.А.

Судді: Колтунова А.І.

Піддубний Р.М.