Постанова № 71293284, 21.12.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 640/15874/16-ц Головуючий 1 інстанції Золотарьова Л.І.

Провадження № 22ц/790/4951/17 Доповідач: Коваленко І.П.

Категорія: договірні

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Коваленко І.П

суддів Овсяннікової А.І., Сащенка І.С.

при секретарі Дмитренко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТ Факторинг Україна» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 червня 2017 року (головуючий суддя Золотарьова Л.І.) по справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТ Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТ Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2016 року ТОВ «ОПТ Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовної заяви посилалось на те, що 06 лютого 2006 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна», правонаступником якого стало ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за умовами якого останній отримав в кредит 44 450 доларів США. На забезпечення виконання кредитного зобов'язання між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзен Банк Україна», правонаступником якого стало ПАТ «ОТП Банк», укладено договір поруки. 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги. Зобов'язання за кредитним договором відповідачі належним чином не виконали, станом на 23 вересня 2016 року сума їх заборгованості складає 512 717,80 грн.

У зв'язку з цим, ТОВ «ОПТ Факторинг Україна» просило суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь товариства 512 717,80 грн., а також судовий збір у розмірі 7 690,77 грн.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ТОВ «ОПТ Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою.

В обґрунтування зустрічного позову посилалась на те, що умовами кредитного договору від 06 лютого 2006 року передбачено строк остаточного повернення кредиту 07 лютого 2011 року. Останній платіж за кредитом здійснено 07 грудня 2009 року. ОСОБА_2 вважала, що порука є припиненою, оскільки протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання ТОВ «ОПТ Факторинг Україна» не пред'явило вимоги до боржників.

У зв'язку з цим, просила суд визнати припиненою поруку, оформлену договором від 06 лютого 2006 року, укладеним між нею та АКБ «Райффайзен Банк Україна», правонаступником якого стало ПАТ «ОТП Банк». Судові витрати просила стягнути з ТОВ «ОПТ Факторинг Україна».

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2017 року прийнято до провадження зустрічний позов та об'єднано їх з первісним позовом в одне провадження.

В судовому засіданні представник ТОВ «ОТП Факторинг України» позовні вимоги підтримав, проти задоволення зустрічного позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Вказував, що останній платіж за кредитом був вчинений 07 грудня 2009 року у неповному розмірі 244 доларів США, який був зарахований у тіло кредиту. Строк позовної давності не сплив, оскільки за захистом своїх прав кредитор звернулися до нотаріуса для виконання виконавчого напису, строк був перерваний 12.03.2010 року шляхом вчинення виконавчого напису при зверненні стягненні на заставний автомобіль, який належав позичальнику. Це також перервало строк позовної давності і до поручителя. До теперішнього часу виконавчий напис не виконаний та перебуває на виконанні виконавчої служби. Відповідач ОСОБА_2, яка є поручителем, може заявляти про застосування позовної давності лише відносно себе, а відносно другого відповідача ОСОБА_1 - не може.

Представник ОСОБА_2 зустрічні позовні вимоги підтримав, надав пояснення відповідно до викладених в позові вимог, проти задоволення первісного позову заперечував, просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності за первісними вимогами до відповідачів та відмовити у первісному повному обсязі у зв'язку зі спливом позовної давності. Зазначив, останній платіж вчинено 07.12.2009 року, графіком було передбачено щомісячне повернення кредиту, а кінцевий строк повернення кредиту у повному обсязі - 07.02.2011 року, тобто строк позовної давності щодо повернення кредиту в цілому сплив 08.02.2014 року. Позивач звернувся до суду лише в жовтні 2016 року, тобто зі спливом трьохрічного строку позовної давності. Також вимоги до поручителя сплили на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, тобто порука припиняється протягом 6 місяців з часу прострочення чергового платежу (липень 2009 року), а для повернення кредиту в цілому - з 07.02.2011 року.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 26 червня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг України» відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено. Визнано припиненою порука ОСОБА_2 за договором поруки від 06 лютого 2006 року, укладеного між нею та АКБ «Райффайзен Банк Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 06 лютого 2006 року. Стягнуто з ТОВ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг України» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на незаконність, необґрунтованість рішення, ухваленого з порушенням вимог матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Судом встановлено, що 06.02.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк України» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №СL-701/088/2006, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 44450 доларів США на придбання автомобілю зі сплатою за користування кредиту 11% річних з остаточним строком повернення кредиту до 07.02.2011 року.

Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісячно у строки визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток №1).

Нараховані у порядку, передбаченому цим договором, проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту (п. 15.1.1 договору).

15.01.2009 року між ЗАТ «ОТП Банк» (який був правонаступником АКБ «Райффайзенбанк України») та ОСОБА_1 укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №СL-701/088/2006, яким доповнили кредитний договір графіком платежів (додаток №1 до цього додаткового договору) (а.с. 112-115).

Зокрема, згідно з додатком №1 до цього додаткового договору було також встановлено повернення кредиту (тіло кредиту 740,84 доларів США та відсотки) щомісячними платежами, з остаточним строком повернення кредиту 07.02.2011 року (а.с. 115)

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 13.04.2016 року наданого позивачем (а.с. 80), заборгованість за тілом кредиту становить 17350,53 доларів США, заборгованість за відсотками за період з 07.07.2009 року по 12.11.2010 року 2429,27 доларів США.

З вказаної довідки заборгованості вбачається, що останні платежі не в повному обсязі боржником було вчинено 07.12.2009 року у розмірі 244,04 доларів США - як тіло кредиту, та 50,65 доларів США як відсотки.

Отже, прострочення виконання зобов'язання щодо вчасного повернення тіла кредиту почалось з 07 лютого 2009 року (частково сплачено 07.07.2009 680,82 доларів США, 31.07.2009 року 245,21 доларів США, 07.12.2009 року 244,04 доларів США), а по відсоткам з 03.08.2009 року.

Взагалі повне невиконання боржником зобов'язань щодо повернення тіла кредиту та відсотків згідно з графіком повернення кредиту почалося з січня 2010 року.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №СL-701/088/2006 від 06.02.2006 року, між АКБ «Райффайзенбанк України» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №SCL-701/088/2006 від 06.02.2006 року, згідно з яким поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасно виконання боржником його боргових зобов'язань в повному обсязі.

Згідно з п. 4.1 договору поруки, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами 06.02.2006 року і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

12.11.2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (фактором) та ПАТ «ОТП Банк» (клієнтом) укладено договір про відступлення права вимоги.

Згідно з п.1.1 договору, у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2011 року між фактором та клієнтом, за яким клієнт передав фактору права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку №1 до даного договору, що забезпечений іпотекою/заставою за договорами іпотеки/договорами застави, перелік яких міститься в Додатку №1 до даного договору, клієнт передає та відступає фактору сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, включаючи право звертати стягнення на заставлене майно (а.с. 109-111).

Згідно з Витягом з Додатку до Договору про відступлення права вимоги від 12.10.2010 року, права вимоги за кредитним договором №СL-701/088/2006 від 06.02.2006 року відносно ОСОБА_1 та за договором поруки №SCL-701/088/2006 від 06.02.2006 року перейшли від ПАТ «ОТП Банк» (як правонаступника АКБ «Райффайзенбанк України») до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк).

Аналогічні правові висновки Верховного Суду України містяться в постановах від 14.12.2016 року №6-2462цс16, від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та 3 червня 2015 року № 6-31цс15.

Оскільки прострочення виконання зобов'язання щодо вчасного повернення чергових платежів за тілом кредиту почалось з 07.02.2009 року, а по відсоткам з 03.08.2009 року, а боржник здійснив останній платіж 07.12.2009 року, та враховуючи, що строк виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) встановлено 07.02.2011 року, то пропуск строку позовної давності щодо сплати чергових платежів за тілом кредиту почався з 08.02.2012 року, а за відсотками з 04.08.2012 року, а пропуск строку позовної давності щодо повернення кредиту в цілому (07.02.2011 року) почався з 08.02.2014 року.

Оскільки кредитор звернувся до суду з цим позовом лише 10.10.2016 року, то має місце пропуск строку позовної давності до вимог про стягнення кредитної заборгованості, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог за заявою про застосування строків позовної давності, заявленої відповідачем у справі, при цьому доказів про поважність причин пропуску позовної давності позивач не надав.

Посилання представника відповідача на те, що поручитель може просити застосувати строк позовної давності лише вимог відносно нього, а другий відповідач (позичальник) таку заяву не заявляв, тому позовна давність не застосовується до вимог до позичальника ОСОБА_1 обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції і не приймаються колегією суддів, оскільки ОСОБА_2 є співвідповідачем у справі, до неї також заявлені позовні вимоги щодо стягнення заборгованості солідарно, при цьому, якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Посилання представника позивача на те, що строк позовної давності не сплив, оскільки за захистом своїх прав кредитор звернулися до нотаріуса для виконання виконавчого напису, строк був перерваний 12.03.2010 року шляхом вчинення виконавчого напису при зверненні стягненні на заставний автомобіль, який належав позичальнику, в рахунок погашення кредитної заборгованості, також обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції, оскільки вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет застави (автомобіль) за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтею 264 ЦК України підстав переривання позовної давності не належить.

Крім того, пред'явлення позову до суду це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

При цьому предметом спору в зазначених заявах було звернення стягнення на іпотечне майно, натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звернення стягнення на заставне майно, в тому числі шляхом пред'явлення позову до суду, не перериває строк позовної давності за позовом про стягнення кредитної заборгованості.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду України містяться в постанові від 24.05.2017 року №6-1763цс16.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку , що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 06.02.2006 року задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення зустрічного позову.

За змістом частини 4 статті 559 ЦК України (в редакції існування правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз частини 4 статті 559 ЦК України дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у цій нормі) не є строком захисту порушеного права (строком позовної давності), а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), то інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду України містяться в постанові від 07.10.2015 року №6-263цс15.

Оскільки договір поруки №SCL-701/088/2006 від 06.02.2006 року містить положення про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, то застосуванню підлягають норми частини 4 статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду України містяться в постанові від 14.06.2017 року №6-1009цс17.

Отже, оскільки прострочення виконання зобов'язання щодо вчасного повернення чергових платежів за тілом кредиту почалось з 07.02.2009 року, а по відсоткам з 03.08.2009 року, а боржник здійснив останній платіж 07.12.2009 року, та враховуючи, що строк виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) встановлено 07.02.2011 року, то порука за черговими щомісячними платежами за тілом кредиту почала припинятися через шість місяців, тобто починаючи з 08.08.2009 року, а за відсотками з 04.02.2010 року, а порука в цілому за кредитними зобов'язаннями припинила дію 08.08.2011 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду законне і обґрунтоване, постановлено з дотриманням вимог матеріального в процесуального права і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного та керуючись п.1ч.1 ст.374, ст. 375, ст.381, ст.382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТ Факторинг Україна» - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 червня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 26.12.2017 року.

Головуючий -

Судді