Рішення № 71290751, 20.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.

Справа № 761/6928/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11712/2017

20 грудня 2017 року м. Київ

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палата з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 за довіреністю - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Адвокатського бюро «Василика В.В.» про повернення безпідставно набутого майна та стягнення коштів за порушення грошового зобов'язання, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Адвокатського бюро «Василика В.В.» про повернення безпідставно набутого майна та стягнення коштів за порушення грошового зобов'язання в якому просив стягнути з відповідача 43 571,49 грн., а також інфляційних втрат в сумі 14 381,44 грн. та 3% річних в сумі 404,67 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.11.2013 року між ним та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв», правонаступником якого є Адвокатське бюро «Василика В.В.», було укладено договір строком дії до 31.12.2014 року, за умовами якого відповідач зобов'язався укласти від власного імені, за рахунок позивача, з третіми особами договори про відступлення права вимоги до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Княжицьке», після чого відступити такі права вимоги позивачу. 21.11.2013 року на виконання умов договору, він сплатив на рахунок, відповідача 43 571,49 грн. в якості компенсації витрат повіреного за договором. Однак відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов'язання за договором не виконав. Позивач неодноразово направляв на адресу відповідача заяви про відмову від договору та вимоги повернути йому сплачені за договором кошти в сумі 43 571,49 грн. При цьому, оскільки вказані вимоги залишилися без реагування з боку відповідача, який прострочив виконання грошового зобов'язання, посилаючись на вимоги ст. 625 ЦК України, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь суму боргу з урахуванням встановленого інфляційних втрат за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне та неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що відповідач від власного імені у березні 2015 році звертався до Броварського міськрайонного управління юстиції щодо відкриття виконавчого провадження щодо стягнення боргу зі СТОВ «Княжицьке», що свідчить про те, що відповідач не відступав право вимоги ОСОБА_5 на підставі договору відступлення права вимоги №1 від 20.11.2013 року та договору відступлення права вимоги №2 від 20.11.2013 року.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що договори відступлення права вимоги №1 від 20.11.2013 р. та №2 від 20.11.2013 року були припинені між відповідачем та ОСОБА_5 за угодою сторін, а тому й жодних юридичних наслідків для позивача в розрізі договору від 20.11.2013 року № 0008/13 такі договори про відступлення права вимоги не створили, адже відповідач не виконав свого зобов'язання (право вимоги не перейшло від ОСОБА_5 до Відповідача на виконання умов договору від 20.11.2013 року № 0008/13).

Також апелянт просить дослідити додатковий доказ, а саме рішення апеляційного суду Миколаївської області №469/899/16-ц від 12.09.2017 р., яким підтверджено що відповідач не відступав ОСОБА_5 жодних прав вимоги до СТОВ «Княжицьке», які б у подальшому могли б бути придбані відповідачем на користь позивача.

Судом також не було взято до уваги положення ч.1 ст.1022 ЦК України, а саме те, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії, в той час як відповідач надав суду тільки договори, проте не надав жодних доказів того, що в подальшому права вимоги були передані позивачу.

Учасники справи в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причину неявки суду не повідомили, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за їх відсутності.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.11.2013 року між ОСОБА_2 та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв», правонаступником якого є Адвокатське бюро «Василика В.В.», було укладено договір № 0008/13 (далі - Договір), за умовами якого Адвокатське об'єднання «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв» (далі - Повірений), діючи за рахунок ОСОБА_2 (далі - Довіритель) зобов'язалось укласти від власного імені договори про відступлення права вимога (заміну кредитора у зобов'язанні) до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Княжицьке» з третіми особами з метою придбання таких вимог Довірителем, з подальшим відступленням таких прав вимоги Довірителю.

Договором встановлено строк його дії до 31 грудня 2014 року.

21.11.2013 року на виконання умов Договору, позивач сплатив на рахунок відповідача 43 571,49 грн., шо підтверджується квитанцією № 202110014 від 21.11.2013 року.

Згідно договорів відступлення права вимоги № 1 та № 2 від 20.11.2013 року Адвокатське об'єднання «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв», діючи в інтересах позивача та на виконання взятих на себе за договором з позивачем № 0008/13 від 20.11.2013 року зобов'язань, викупило у громадянина ОСОБА_5 право вимоги до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Княжицьке» на загальну суму 44 000,00 грн. Зазначені грошові вимоги на момент відступлення були підтверджені рішенням Господарського суду Київської області від 02.09.2013 року в справі № 911/2547/13.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції послався на вказані договори та виходив з того, що умови договору відповідачем були виконані в повному обсязі.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, оскільки суд першої інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не правильно визначився із виниклими правовідносинами, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Суд першої інстанції правильно вказав, що 20.11.2013 року між ОСОБА_2 та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв», правонаступником якого є Адвокатське бюро «Василика В.В.», було укладено договір № 0008/13 (далі - Договір), за умовами якого Адвокатське об'єднання «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв» (далі - Повірений), діючи за рахунок ОСОБА_2 (далі - Довіритель) зобов'язалось укласти від власного імені договори про відступлення права вимога (заміну кредитора у зобов'язанні) до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Княжицьке» з третіми особами з метою придбання таких вимог Довірителем, з подальшим відступленням таких прав вимоги Довірителю.

Договором встановлено строк його дії до 31 грудня 2014 року.

Аналізуючи умови вказаного договору вбачається, що сторони уклали договір комісії.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договоромкомісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочиніввід свого імені, але за рахунок комітента.

Як вбачається з матеріалів справи позивач сплатив на рахунок відповідача 43 571, 49 грн., що підтверджується квитанцією № 202110014 від 21 листопада 2013 року (а.с. 5).

Згідно договору п.2.3. договору від 20.11.2013 року № 0008/13 повірений зобов'язаний діючи за рахунок довірителя та в його інтересах укласти договори відступлення із третіми особами. що мають кредиторські вимоги до боржника та на вимогу довірителя відступити право на такі вимоги довірителю.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Крім того, відповідно до ч. 1-3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 1022 ЦК України після вчинення правочинуза дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження виконання умов договору із позивачем, відповідач надав суду копії договорів відступлення права вимоги № 1 та № 2 від 20.11.2013 року, відповідно до яких Адвокатське об'єднання «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв», діючи в інтересах ОСОБА_2 та на виконання взятих на себе за договором з ним № 0008/13 від 20.11.2013 року зобов'язань, викупило у громадянина ОСОБА_5 право вимоги до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Княжицьке» на загальну суму 44 000,00 грн. (а.с.64-65).

Проте, жодних доказів про надання відповідачем звіту та передачу позивачу одержаного права вимоги за договором комісії, в порядку імперативних вимог ст. 1022 ЦК України, відповідачем надано не було.

Суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин справи, не звернув уваги на вказане та помилково вважав достатнім надання копій вказаних договорів на підтвердження взятих відповідачем на себе зобов'язань перед позивачем.

Враховуючи, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором комісії, у встановлений строк до 31 грудня 2014 року, то вимога про повернення коштів, отриманих на виконання цього ж договору з боку позивача у розмірі 43 571,49 грн., на думку колегії суддів є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, згідно ч.2 ст.625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто положення ст.625 ЦК України захищають кредитора від знецінення коштів, якими незаконно користується боржник поза межами домовленого строку, а також стягує компенсацію з боржника за користування чужими коштами.

Таким чином, оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором комісії та не повернув отримані від позивача за це грошові кошти, за вимогою останнього, то колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача і щодо стягнення суму боргу з урахуванням положень ст.625 ЦК України, а саме інфляційні втрати у розмірі 14 381,44 грн. та 3% річних у розмірі 404,67 грн.

Розрахунок, наданий позивачем був перевірений колегією суддів та взятий до уваги при визначенні остаточної стягуваної суми. Більш того, жодних заперечень щодо наданого розрахунку стороною відповідача не заявлялося.

Також, колегія суддів, при визначенні терміну стягнення, вважає правильним посилання позивача на ч.2 ст.530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, колегія суду вважає, що суд першої інстанції ухвалив помилкове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до Адвокатського бюро «Василика В.В.» про повернення безпідставно набутого майна та стягнення коштів за порушення грошового зобов'язання, а тому апеляційну скаргу задовольняє, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати слід розподілити в порядку визначеному ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 за довіреністю - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Адвокатського бюро «ВасиликаВ.В.» (код ЄДРПОУ 35379954) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму основного боргу у розмірі 43 571 грн. 49 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 14 381 грн. 44 коп., 3% річних у розмірі 404 грн. 67 коп., а всього 58 357 грн. 60 коп. та витрати на сплату судового збору у розмірі 1 225,52 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2017 року.

Головуючий

Судді