Рішення № 71286578, 22.12.2017, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/723/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

22.12.2017 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Кіцану Г.Я.,

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Долинська районна державна адміністрація Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з цим позовом, посилаючись на те, що 30 червня 2006 року з відповідачем зареєстрували шлюб.

У сторін є дитина, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2010 року шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу дитина постійно проживає з позивачкою, перебуває на її утриманні та вихованні, відповідач участі у вихованні дитини не приймає.

З 2010 року ОСОБА_5 не відвідує дитину, не піклується про фізичний, духовний розвиток, здоров'я, підготовку до самостійного життя.

Згідно висновку Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_5 самоусунувся від виховання дитини, не займається вихованням, не цікавиться його життям та розвитком, а тому доцільним позбавлення батьківських прав щодо дитини у зв'язку із ухиленням від виконання батьківських обов'язків.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_1 позов підтримали за обставин зазначених у ньому, попросили позов задовольнити. Представник суду пояснив, що відповідач з 2010 року не бере участі у вихованні дитини, з цього приводу є висновок органу опіки та піклування. Позивачка пояснила, що відповідач не бажає брати участь у вихованні дитини. Будь-яких перешкод у вихованні дитини не чинить. З 2010 року ОСОБА_5 один або два рази спілкувався з дитиною. За сім років відповідач не звертався з приводу встановлення днів участі у вихованні дитини. Дитина не має бажання спілкуватись з батьком. Батько не сплачував аліменти на утримання дитини, тепер аліменти сплачує у мінімальному розмірі. Дитині не забороняє спілкуватись з відповідачем.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити в його задоволенні. ОСОБА_5 суду пояснив, що після розлучення позивачка зазначили, що дитина виключно її, а тому спілкування з дитиною має бути у її присутності. Від виховання дитини не усувався, водив дитину на боротьбу. У чотири роки син повідомляв про несплату аліментів, а також витрачання коштів на жінок. Позивачка не давала дитину ні йому, ні його матері. Дитина у присутності позивачки з ним не вітається. Представник суду пояснив, що відповідач вживає заходи для спілкування з дитиною, а позивачка навпаки вчиняє дії щодо неможливості батька спілкуватись з дитиною. ОСОБА_5 не ухиляється від виконання батьківських обов'язків. Відповідач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. При вирішенні питання про позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування відносився до ОСОБА_5 упереджено. Висновок органу опіки та піклування не ґрунтується на доказах ухилення від виконання батьківських обов'язків, а містить виключно доводи позивачки з цього приводу. ОСОБА_4 налаштовує дитину на таке спілкування з батьком.

Представник Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області ОСОБА_3 у судовому засіданні не заперечувала проти позову. Суду пояснила, що є підстави для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини. Письмово ОСОБА_5 орган опіки та піклування нічого не рекомендував з приводу виховання дитини.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що начальник служби у справах дітей Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області попросила надати висновок психолого-педагогічного вивчення емоційного стану дитини. Спілкувалась з дитиною, проводила бесіди, використовувала певні методики. Дитина була щирою, відвертою, спокійною, йшла на контакт, розповідала про моменти особистого життя, зокрема спілкування з батьком. На батька має образи. Дитина бачить життя нормальним, до вітчима відноситься з повагою. З боку батька дитина відчуває тиск, а тому можливо із цим уникає зустрічі з батьком. Психотравмуючий характер щодо батька у дитини присутній. Доводи батька сприймає як приниження, бажання спілкуватись з батьком немає. Дитина не говорила, що мати забороняє спілкуватись з батьком.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що будучи вчителем навчала дитину чотири роки. Дитина вихована, розумна, одягнена, чиста, готова до уроків. Батька у школі не бачила, можливо був присутній один чи два рази. На батьківських зборах та заходах батько присутній не був. Нічого не знає з приводу спілкування дитини з батьком. Дитина батька ніколи не згадувала.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, представників, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що у сторін у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є дитина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 74. Дитина проживає із позивачкою.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 19 серпня 2010 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 10).

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Висновком органу опіки та піклування - Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 01-29/52/1 від 7 червня 2017 року встановлено наявність підстав для позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо його дитини ОСОБА_6 (а. с. 5).

Зі змісту вищезазначеного висновку органу опіки та піклування видно, що підставою для позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_6 стало те, що станом на 1 травня 2017 року допущено заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 1700 грн. ОСОБА_4 довела, що ОСОБА_5 самоусунувся від виховання дитини, при цьому не перешкоджає батьку спілкуватись з дитиною, однак дитина цього не бажає, а також боїться батька. ОСОБА_5 з 2010 року не згадував про дитину, не цікавився його розвитком та здоров'ям, не вітав на свята. Згідно висновку психолого-педагогічного вивчення емоційного стану ОСОБА_6, дитина має гармонійний фізичний та психологічний розвиток. Коли виникають питання спілкування з батьком виникає пригнічення настрою, острах. За час навчання дитини батько не цікавився навчанням та розвитком дитини, не відвідував батьківські збори, шкільні свята. ОСОБА_5 заперечував проти позбавлення батьківських прав щодо дитини, звернувся із заявою про визначення днів та годин у спілкуванні з дитиною, стверджував, що ОСОБА_4 навмисно налаштовує дитину проти нього.

У цьому позові позивачка ОСОБА_4 зазначає, що обставинами для позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_5 щодо дитини є те, що після розірвання шлюбу та до тепер відповідач життям дитини не цікавиться, не бере участі у вихованні, не піклується про здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини.

Судом також установлено, що ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною (а. с. 33).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 36 від 30 травня 2017 року рекомендовано ОСОБА_5 звернутись до суду для задоволення вимог щодо спілкування з дитиною (а. с. 35).

Довідкою Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 14 липня 2017 року підтверджується, що станом на 1 червня 2017 року ОСОБА_5 не має заборгованості зі сплати аліментів (а. с. 36).

За місцем попередньої роботи ОСОБА_5 характеризується позитивно (а. с. 41).

Відповідач ОСОБА_5 визнає те, що не достатньо бере участь у вихованні дитини, не відвідує навчальний заклад за місцем навчання дитини, не спілкується з дитиною. При цьому зазначає, що це пов'язано із здійсненням перешкод у цьому матері дитини - позивачки у справі ОСОБА_4 ОСОБА_5 наголошує на тому, що бажає мати з дитиною спілкування, а мати дитини налаштовує її проти нього.

Разом із тим, позивачка ОСОБА_4 зазначає, що десятирічна дитина за власної ініціативи не бажає спілкуватись з батьком.

За змістом пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Стаття 18 Конвенції про права дитини, прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року і підписана Українською РСР 21 лютого 1990 року, ратифікована постановою Верховної Ради УРСР 27 лютого 1991 року N 789-XII, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини (далі - Конвенція).

Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

У рішенні у справі «Хант проти України», зокрема у пунктах 53, 54, Європейський суд з прав людини зазначив, що визначаючи, чи був захід, який оскаржується, "необхідним в демократичному суспільстві", Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах. Більше того, необхідно зважити, що зазвичай державні органи мають перевагу у безпосередньому спілкуванні з особами, яких стосується справа. Виходячи з цих міркувань, завдання Суду полягають не у виконанні обов'язків національних органів щодо визначення питань опіки чи доступу до дитини, а в дослідженні рішень, які виносились державними органами, здійснюючи свої дискреційні повноваження, на предмет їх відповідності Конвенції (див. рішення у справі Hokkanen v. Finland, від 23 вересня 1994 року, Серія A, N 229-A, ст. 20, п. 55 та mutatis mutandis рішення у справі Bronda v. Italy, від 9 червня 1998 року, п. 59). Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

З огляду на встановлені у цій справі судом факти, а також відповідні їм правовідносини, можливо стверджувати, що тепер відсутні ті виключні (виняткові, крайні) випадки, що дають суду можливість переконатися у наявності підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_5 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_6, враховуючи те, що відповідач зазначає, що бажає мати з дитиною спілкування, надає матеріальну допомогу на утримання дитини, при цьому беручи до уваги той факт, що десятирічна дитина тепер не бажає спілкуватись з батьком.

Дивлячись на практику Європейського суду з прав людини слід звернути увагу позивачки ОСОБА_4, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

З вищезазначених підстав, суд уважає не погодитись та визнати необґрунтованим висновок Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області про доцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо дитини.

Пленум Верховного Суду України у змісті п. 18 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зокрема роз'яснив, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

З урахуванням обставин цієї справи, суд уважає попередити відповідача ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, зокрема, що стосується піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, її навчання, спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення тощо, поклавши при цьому на орган опіки та піклування контроль за виконанням таких обов'язків.

Відповідно до вищевикладеного, суд не вбачає підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_5 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_6, а відтак цей позов ОСОБА_4 є необґрунтованим, у задоволенні якого слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись, ст. 150, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Долинська районна державна адміністрація Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 27 грудня 2017 року.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський