Рішення № 71286280, 21.12.2017, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1432/15-ц

Номер провадження 2/350/815/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2017 року смт.Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

У складі : головуючої судді Калиній Г.В.

з участю секретаря судового засідання Юречко Т.Б.

позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Європейський ОСОБА_3» про визнання договорів банківського вкладу недійсними та застосування наслідків недійсності правочину,

В С Т А Н О В И В:

У своїй уточненій позовній заяві від ОСОБА_1 просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсними договори банківського вкладу, відновити становище, яке існувало до порушення його права, зобовязавши позачергово передати йому банківські метали золото 999,9 проби загальною масою 200 грамів / 6,44 троїцьких унцій, вартістю станом на 15 вересня 2015 року по курсу НБУ - 156191 гривня 49 копійок.

У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав та пояснив, що 05 листопад 2013 року уклав з відповідачем договір банківського вкладу № 326567 та передав для зарахування відповідачем на вкладний (депозитний) рахунок банківські метали (золото) 999,9 проби загальною масою 100 грамів / 3,22 троїцьких унцій, строком на 371 день, з відсотковою ставкою 3.5 % річних.

03 січня 2014 року між ними був укладений аналогічний договір відповідно до якого він знову передав для зарахування відповідачем на вкладний (депозитний) рахунок банківські метали (золото) 999,9 проби загальною масою 100 грамів/3,22 троїцьких унцій на такий же строк і на тих же умовах.

Після настання строку повернення вкладів, відповідач їх не повернув.

Для відшкодування коштів він звертався до відповідача з відповідними вимогами, однак отримав відповідь, що банк перебуває на стадії банкрутства, а Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вклади у банківських металах не відшкодовує. Тому його вимоги були акцептовані банком в розмірі 120870 гривень 40 копійок та віднесені до сьомої черги задоволення вимог кредиторів.

На час звернення до банку з вимогою про повернення вкладів він не знав, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб такі вклади не відшкодовує.

На час укладення договорів з банком останній не виконав вимогу закону про необхідність обовязкового повідомлення його, як вкладника про відсутність гарантування вкладу Фондом. Якби йому було відомо, що такі вклади не гарантуються Фондом, він би не укладав зазначені договори.

Однак банк ні в усній формі ні письмово не інформував його про те, що дані залучені вклади Фондом гарантування вкладів не відшкодовуються.

Вважає, що банк умисно його не проінформував про наявність будь-яких застережень чи особливостей відшкодування вкладів у банківських металах, перед звичайними вкладами у грошах, з метою залучення якомога більше вкладів у дорогоцінних металах. Він правомірно розраховував, що згідно із існуючою системою гарантування вкладів повернення його вкладу буде повністю гарантуватися державною. Тобто, він не передбачав наявність будь-яких додаткових ризиків, розміщуючи свій вклад у відповідача.

Відповідачем до укладання договорів вкладів всупереч закону йому не була надана необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про умови розміщення вкладів у банківських металах, що позбавило його можливості свідомого вибору, тобто по відношенню до нього банком була застосована нечесна підприємницька практика.

Умови договорів банківського вкладу, які не містять відповідного застереження, зокрема про те, що вклади за цими договорами не гарантуються Фондом, обмежили принципи свободи договору, справедливості, розумності і добросовісності, а отже ці умови є несправедливими по відношенню до нього.

Таким чином, відповідач увів його в оману та застосував нечесну підприємницьку практику. Тому просить спірні договори банківського вкладу визнати недійсними та відновити становище, яке існувало до порушення його права.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що відповідач на даний час є неплатоспроможним банком, який перебуває у процесі ліквідації. Процедура здійснення ліквідації неплатоспроможного банку та всі питання, що виникають при здійсненні ліквідації банку регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачено заборону щодо вчинення будь-яких виконавчих дій стосовно неплатоспроможного банку, відкриття виконавчих проваджень та накладення арештів, а вимоги кредиторів банку задовольняються у порядку черговості. Вважає, що вимоги позивача могли б бути прийняті лише до початку виведення неплатоспроможного банку з ринку, тобто до 17 липня 2014 року. Оскільки на відповідача розповсюджується спеціальний статус згідно спеціального Закону, то вимоги позивача є такими, що суперечать його нормам. Крім того, твердження позивача про неможливість відповідача відшкодувати йому кошти в порядку черговості не підтверджене доказами, тому не можуть братися до уваги судом. Вважає позов безпідставним. Згідно чинного законодавства заборонено стягнення майна або коштів, зокрема, з банку, що ліквідується, на підставі будь-яких виконавчих документів, та не допускається вчинення таких дій в межах ліквідаційної процедури.

Будь яких доказів того, що позивач у встановленому законом порядку у письмовій формі був проінформований про те, що вклади у дорогоцінних металах не гарантуються Фондом гарантування вкладів суду надати не може.

Вислухавши сторін та вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 зазначеного Кодексу, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобовязати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

05 листопад 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Європейський ОСОБА_3» був укладений договір банківського вкладу № 326567, відповідно до якого ОСОБА_1 передав для зарахування в «Європейський ОСОБА_3» на вкладний (депозитний) рахунок банківські метали (золото) 999,9 проби загальною масою 100 грамів / 3,22 троїцьких унцій, відсоткова ставка становила 3.5 % річних.

03 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Європейський ОСОБА_3» було укладено договір банківського вкладу № 329524 за умовами якого ОСОБА_1 передав для зарахування відповідачем на вкладний (депозитний) рахунок банківські метали (золото) 999,9 проби загальною масою 100 грамів/3,22 троїцьких унцій. Строк вкладу становив 371 день, тобто з 03 січня 2014 року по 08 січня 2015 року, відсоткова ставка становила 3,5 % річних, що підтверджується копіями вказаних договорів банківського вкладу, копіями платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах фізичної особи, що не займається підприємницькою діяльністю № 25801 та № 11473 та копіями виписок по угоді (а .с.7-14, Том 1).

17 листопада 2014 року за № 725 Національним Банком України відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію ПАТ «Європейський ОСОБА_3», що підтверджується копією постанови правління Національного Банку України (а. с. 41 том 1).

18 грудня 2014 року призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський ОСОБА_3», що підтверджується рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за №150 (а. с. 42, том 1).

Для повернення своїх вкладів позивач звертався до банку з відповідними вимогами, ПАТ «Єврогазбанк» акцептував кредиторські вимоги у розмірі 120870 гривень 40 копійок та відніс їх до сьомої черги задоволення вимог кредиторів, що підтверджується копіями вимог кредитора № 1 та № 2 від 12 грудня 2014 року та повідомленнямт ПАТ «ЄВРОГАЗБАНК» за вихідним № 57-13,0-20 від 25 березня 2015 року (а. с. 15-19 Том 1).

09 липня 2015 року ОСОБА_1, не погодившись з віднесенням його до сьомої черги задоволення вимог кредиторів звернувся до банку з вимогою про зміну способу відшкодування збитків, а саме на відшкодування збитків в натурі шляхом передачі золота 999,9 проби загальною масою 200 грамів/6,44 троїцьких унцій або сплати еквівалентної суми грошових коштів позачергово в еквіваленті по курсу НБУ станом на день такої виплати, що підтверджується відповідною вимогою (а. с. 20 - 21 т.1).

28 серпня 2015 року «Єврогазбанк» повідомив позивача, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах, що підтверджується повідомленням ПАТ «ЄВРОГАЗБАНК» № 1955/1/6/4 (а. с. 22 -23 том 1).

Аналізуючи надані сторонами докази в їх сукупності судом встановлено, що між позивачем та ПАТ «ЄВРОГАЗБАНК» було укладено договори вкладів у банківських металах і банк, укладаючи зазначені договори, у письмовій формі не проінформував вкладника про те, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовуються вкладникам кошти за вкладами у банківських металах. Про зазначене позивачу стало відомо тільки з повідомлення уповноваженої особи на ліквідацію банку з відповідного листа від 28 серпня 2015 року.

Відповідно до ч. 1ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а за змістом ч. 3ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першастатті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пленум Верховного Суду України у пункті 20 Постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

За змістом ч. 1ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика, що включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, забороняється.

Відповідно до ч. 2 вказаної норми, підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті встановлено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункт 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» гарантують особі право на отримання від фінансової установи необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови розміщення вкладів, що забезпечує можливість свідомого і компетентного вибору того чи іншого виду вкладу, в залежності від запропонованих відповідачем відповідних їх умов. При цьому інформація про умови розміщення коштів повинна бути надана споживачеві до замовлення відповідної фінансової послуги.

Пунктом 3.2 Положення про порядок інформування вкладників про систему гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23 липня 2012 року за № 10 (в редакції від 31.01.2013 року, чинній на час укладення спірних договорів банківського вкладу) (далі Положення) передбачено, що у разі залучення банком вкладу, на відшкодування коштів за яким не поширюються гарантії Фонду, банк зобов'язаний ознайомити про це під підпис фізичну особу, яка має намір розмістити такий вклад у банку, до укладення такого договору, у тому числі вкладу, розміщеного на умовах отримання від банку процентів на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або з іншими фінансовими привілеями від банку (вклади на індивідуальній основі).

Позивач стверджує, що під час укладання спірних договорів банківського вкладу банк ні усно, ні письмово не повідомив його про те, що повернення вкладів у банківських металах Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не гарантується, а тому він правомірно розраховував на те, що згідно з існуючою системою гарантування вкладів повернення його вкладу буде повністю гарантуватися державою. Саме тому він і прийняв рішення розмістити свій вклад у дорогоцінних металах у відповідача. В іншому випадку він не погодився б на укладення спірних договорів.

Відповідачем не надано доказів того, що перед чи під час укладення спірних договорів банківського вкладу позивача ознайомлено під підпис про непоширення гарантій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на такий вклад.

Верховний Суд України у справі № 6-2766 цс15 (постанова від 16 грудня 2015 року) висловив правову позицію, яка згідно з вимогою ч.1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Судова палата у цивільних справах Верховного суду України у вказаному судовому рішенні зазначає, що аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті З, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні, або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у ч. 2 ст. 18 цього Закону, згідно якої умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Отже для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, завдають шкоди споживачеві.

За змістом статті 1058, 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобовязаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Судом встановлено, що відповідачем до укладання договорів вкладів всупереч закону не була надана позивачу необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про умови розміщення вкладів у банківських металах, що позбавило позивача можливості свідомого і компетентного вибору, тобто застосована нечесна підприємницька практика.

Умови договорів банківського вкладу, які не містять відповідного застереження, зокрема про те, що вклади за цими договорами не гарантуються Фондом, обмежили принципи свободи договору, справедливості, розумності і добросовісності, а отже ці умови є несправедливими по відношенню до позивача.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що позивачем не доведено ні наявності умислу в діях відповідача, ні самого факту обману його відповідачем, оскільки згідно п. 1.8. Положення, особливості залучення грошових коштів або банківських металів на вклади (депозити) регулюються внутрішніми положеннями банків, розробленими відповідно до законодавства України. Таким чином, відповідач зобовязаний був розробити внутрішнє положення, згідно із яким працівники банківського відділення на виконання п. 3.2. Положення зобов»язані були ознайомити позивача під підпис із ризиками розміщення вкладів у банківських металах до укладання договору.

Відповідачем не надано суду доказів того, що позивач належним чином у встановленому Положенням порядку був ознайомлений під розписку про ризики розміщення даних вкладів.

Зважаючи на такі обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем умисно створені умови для приховування даної інформацію від споживачів, вводячи таким чином їх в оману щодо гарантій повернення їх вкладів Фондом.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що, подаючи кредиторські вимоги за договорами банківського вкладу від 05 липня 2013 року та від 03 січня 2014 року, позивач фактично визнав дійсність цих договорів, оскільки позивач тільки з листа відповідача від 25 березня 2015 року дізнався про те, що відповідно до п. 10 ч. 4ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд не відшкодовує вклади у банківських металах, про що відповідач, всупереч Положення про порядок інформування вкладників про систему гарантування вкладів фізичних осіб, не проінформував його.

Зазначені обставини дають підстави для висновку про обгрунтованість та доведеність тверджень позивача ОСОБА_1 про те, що формування його волі щодо укладення спірних договорів відбулось не вільно, а вимушено, під впливом обману з боку Банку, його недобросовісних дій, замовчування існуючих обмежень за спірними договорами, та навмисному створенні у нього помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення, стосовно прав та обов'язків сторін у договорах, що укладались.

Оскільки при укладенні оскаржуваних банківських договорів відповідач увів позивача в оману, не повідомивши у встановленому законом порядку про обставин, які мають істотне значення, суд приходить до висновку, що вказані договори слід визнати недійсними та вважає за доцільне відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України захистити порушене право позивача шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення його права, зобовязавши відповідача позачергово повернути позивачу його вклад у банківських металах.

Керуючись статтями 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Європейський ОСОБА_3» про визнання договорів банківського вкладу недійсними та застосування наслідків недійсності правочину задовольнити.

Визнати недійсними договори банківського вкладу № 326567 від 05 листопада 2013 року та № 329524 від 03 січня 2014 року укладені між ПАТ «Європейський ОСОБА_3» та ОСОБА_1.

Застосувати наслідки недійсності правочину, зобовязавши ПАТ «Європейський ОСОБА_3» ідентифікаційний код 34693790 що знаходиться у м. Київ проспект Степана Бандери,16, позачергово передати ОСОБА_1 жителю ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 банківські метали - золото 999,9 проби загальною масою 200 грамів / 6,44 троїцьких унцій, вартістю станом на 15 вересня 2015 року по курсу НБУ 156191 гривня 49 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2017 року.

Суддя Г.В. Калиній