Рішення № 71284946, 12.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів, –

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з метою придбання домоволодіння він звернувся до агентства нерухомості «AVANGARD», яке запропоновувало оглянути домоволодіння по вул. Володарського, 12 в м. Дніпро. 27 січня 2016 року представником агентства складений договір про укладення в майбутньому з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу житлового будинку з земельною ділянкою, та позивач передав останній кошти в розмірі 540,00 доларів США, що було зафіксовано в тексті попереднього договору. Окрім цього між ФОП ОСОБА_5 та позивачем укладено договір про надання послуг №01/0501, за умовами якого виконавець прийняв на себе зобов’язання надавати замовнику посередницькі послуги з пошуку об’єкту нерухомості та сприяти підписанню договору купівлі-продажу, або міни, дарування тощо. В свою чергу, замовник зобов’язався сплатити виконавцю винагороду в розмірі, строк та на умовах договору. За наполяганням відповідача позивач передав йому 220,00 доларів США, про що було зафіксовано в договорі послуг. В подальшому позивач повідомив відповідачів про відсутність наміру покупки домоволодіння та запропонував повернути сплачені грошові кошти, на що отримав відповідь ФОП ОСОБА_5 про відмову у задоволенні вимог позивача. Позивач вважає, що укладений між ним та ОСОБА_4 попередній договір є нікчемним та таким, що не породжує правових наслідків, а кошти підлягають поверненню, оскільки попередній договір не був посвідчений нотаріально. Щодо вимог про стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_5 грошових коштів, позивач зазначив, що обов’язковою умовою для отримання виконавцем винагороди є оформлення попереднього договору купівлі-продажу. Тому позивач просив стягнути на свою користь з ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 15000,00 грн. та стягнути з ФОП ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 5715,60 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

В апеляційні скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення його позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом відповідачі повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 74 - 76 ЦПК України, що підтверджується письмовою розпискою ФОП ОСОБА_5 та його представника від 10.10.2017 року (а.с. 88). В зв’язку з відсутністю відповідача ОСОБА_4 за адресою, що наявна в матеріалах справи (АДРЕСА_1), що також є зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання вказаного відповідача, згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу від 12.03.2017 року та від 13.10.2017 року, ОСОБА_4 повідомлена через оголошення у пресі, що стверджується публікацією відповідного оголошення в газеті «Урядовий кур’єр» від 21.10.2017 року №198, примірник якої долучено до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване рішення частково скасувати та у скасованій частині ухвалити нове рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 27 січня 2016 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (виконавець) та ОСОБА_2 (замовник) укладено договір про надання послуг №01/0501, за умовам якого виконавець приймає на себе зобов’язання надавати замовнику посередницькі послуги з пошуку об’єкта нерухомості, а також сприяти підписанню договору купівлі-продажу, або міни, дарування тощо (а.с. 4).

Відповідно до розділу 2 вказаного вище договору про надання послуг №01/0501 від 27.01.2016 року, зокрема, у випадку згоди замовника придбати оглянутий об’єкт, між продавцем та замовником підписується попередній договір купівлі-продажу, або міни, дарування тощо, об’єкта, після чого замовник сплачує виконавцю винагороду відповідно до п. 4.3 даного договору.

Пунктом 4.3 вказаного договору погоджено, що розмір винагороди виконавця становить 27000,00 грн., як еквівалент 1000,00 дол. США, та сплачується замовником двома частками: до підписання даного договору замовник сплатив виконавцю (а виконавець отримав) 220,00 доларів США та зобов’язується сплатити 780,00 доларів США під час укладення основного договору між продавцем і замовником об’єкта.

Згідно 5.2 Договору, в разі відмови замовника від укладання правочину на об’єкт, винагорода залишається в розпорядженні виконавця, а також він вважається таким, що виконав усі зобов’язання по даному договору.

В порядку виконання умов вищевказаного договору від 27 січня 2016 року ФОП ОСОБА_5 було представлено ОСОБА_2 об»єкти нерухомості, зокрема, домоволодіння №12 по вул. Володарського у м. Дніпро. Даний факт визнано відповідачем ОСОБА_5 та представником позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що стверджується журналом та звукозаписом судового засідання.

27 січня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір, за умовами якого сторони зобов’язалися в майбутньому, в строк до 05 березня 2016 року, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу домоволодіння по вул. Володарського, 12 в м. Дніпро, на умовах і в порядку визначених цим договором (а.с. 6).

Відповідно до п. 5.1 вказаного договору, до підписання цього договору, в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу домогосподарств та своєї платіжної спроможності, покупець передав, а продавець отримав завдаток у розмірі 15000,00 грн. В момент розрахунків за основним договором, зазначена сума буде зарахована у належний з покупця платіж за основним договором, як еквівалент 500,00 євро, що за крос курсом становить 540,00 дол. США.

За змістом п. 5.2 зазначеного вище договору, у випадку невиконання умов цього договору покупцем, продавець залишає отриманий завдаток собі.

Однак, в подальшому ОСОБА_2 повідомив відповідачів про відсутність намірів придбати оглянуте ним домоволодіння, а також просив повернути сплачені ним грошові кошти.

03 березня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 отримав лист №96/1 від 29.02.2016 року ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_2, з пропозицією повернути в п’ятиденний строк грошові кошти за договором про надання послуг в сумі 220,00 дол. США, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 7-8, 9).

01 березня 2016 року ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_2, було направлено лист №96/1 від 29.02.2016 року ОСОБА_4 з пропозицією повернути позивачу грошові кошти в розмірі 540,00 дол. США (а.с. 10).

ФОП ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_3 про відсутність підстав для повернення коштів, які отримані ним за умовами договору про надання послуг №01/0501 від 27.01.2016 року (а.с. 11-13).

Частинами першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За змістом ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 та 5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно роз’яснень пунктів 4, 6 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику у справах про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п. 7 вказаної вище постанови у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Виходячи з викладеного, оскільки основний договір купівлі-продажу нерухомого майна (домоволодіння 12 по вул. Володарського у м. Дніпро) повинен бути посвідчений нотаріально, тому укладений 27 січня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 попередній договір теж підлягав нотаріальному посвідченню, а відтак він є нікчемним.

За таких обставин, враховуючи, що оскільки кошти в сумі 15000,00 грн. одержано за нікчемним договором, а за правилами ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, – колегія приходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги до відповідача ОСОБА_4 та стягнення з останньої на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 15000,00 грн., які були отримані вказаним відповідачем при підписанні попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна у простій письмовій формі.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, що призвело до неправильного застосування матеріального закону та ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення 15000,0 грн. з відповідача ОСОБА_4 Тому рішення у вказаній частині підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення 15000,0 грн.

Разом з цим, місцевий суд обгрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, оскільки, укладаючи договір про надання послуг №01/0501 від 27.01.2016 року, його сторони досяги згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним, що підтверджено власноручними підписами сторін, а вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства, укладений у належній простій письмовій формі.

В свою чергу, ФОП ОСОБА_5 було надано певний обсяг посередницьких послуг з пошуку об’єкта нерухомості, що також підтверджується змістом позовної заяви, з якої вбачається, що позивачу було запропоновано, зокрема, об’єкт нерухомості – домоволодіння 12 по вул. Володарського у м. Дніпро; позивач оглядав вказане нерухоме майно та мав намір щодо його придбання у власність. Факт отримання послуг за договором №01/0501 від 27.01.2016 року визнано представником позивача, що стверджується журналом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.

Доказів неякісного, неналежного надання послуг ФОП ОСОБА_5 за вищевказаним договором позивачем не представлено, клопотань про витребування відповідних доказів судом не заявлено.

Тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задовленні позовних вимог до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 необхідно залишити без змін.

Частиною 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На 01.01.2017 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено у розмірі 1600,0 грн. на місяць.

Встановлено, що між позивачем та адвокатським бюро «ОСОБА_3П.» 23.02.2016 року укладено договір про надання правової допомоги №95/16, за умовами якого клієнт доручає, а бюро надає йому правову допомогу, а саме консультування, підготовка документів та представництво інтересів клієнта у судах, щодо вирішення питання про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення грошових коштів (авансу) (а.с. 15). Позивачем сплачено послуги за вказаним вище договором в сумі 2000,00 грн., що підтверджується копією квитанції №3 від 15.09.2016 року (а.с. 17).

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що витрати на оплату юридичних послуг у сумі 2000,0 грн. не перевищують встановлений в Законі граничний розмір, враховуючи складання позовної заяви на 2 аркушах, апеляційної скарги на 6 аркушах та участь адвоката у судових засіданнях 04.04.2017 року – протягом 5 хв. (а.с.38), 10.05.2017 року, враховуючи час призначення справи, – 40 хв. (а.с. 48), 10.10.2017 року, враховуючи час призначення справи, – 52 хв.(а.с. 87); встановивши, що на сплату судового збору в суді першої інстанції позивачем було витрачено 640,00 грн. та за подання апеляційної скарги - 704 грн. (а.с. 3, 25, 64, 76); враховуючи часткове задоволення позовних вимог, - колегія дійшла висновку, що з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у загальній сумі 2844,0 грн.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, –

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів – скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 15000 (п’ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2844 (дві тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку.

Головуючий

Судді