Рішення № 71277653, 18.12.2017, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1145/17

Номер провадження 2/530/672/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Пишненківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права приватної власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

ОСОБА_1 звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 до Пишненківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права приватної власності на нерухоме майно.

Сторони, будучи належним чином повідомлені в судове засідання не з'явилися, написавши заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Зачитавши позовну заяву та дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до наступного.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні було встановлено, що батьками ОСОБА_1 були: ОСОБА_2, померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 86 років, у селі Пишненки Зіньківського району, і ОСОБА_3, померла ІНФОРМАЦІЯ_5, у селі Пишненки Зіньківського району Полтавської області.

При житті ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мали житловий будинок із господарсько-побутовими спорудами АДРЕСА_2, який складається із будівель, позначених у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок наступними літерами: А-1-житловий будинок, Б,б,61-літня кухня, В-сарай, Г-сарай, Д-сарай, Б2-гараж, б-погріб, 61-сарай, Д-сарай, Ж-вбиральня, №3-колодязь, №1,2-огоро №4-огорожа, №5-ворота з хвірткою.

Станом на 01.07.1990 року дане господарство відносилося до категорії колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а членом двору була мати позивача-ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га., яка перебуває у комунальній власності Пишненківської сільської ради Зіньківського району ОСОБА_1 має намір успадкувати садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2, але не може реалізувати своє право, так як на вказане нерухоме майно відсутні правовстановлюючі документи.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності,

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР ( у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

У разі смерті члена колгоспного двору після припинення існування двору, тобто після 30.06.1990 року, спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов»язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на нерухоме майно.

Статті 1261 та 1268 ч.З Цивільного кодексу України передбачають, що у першу чергу право на спадкування за законом має той з подружжя, який його пережив, а спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Таким чином, зі смертю ОСОБА_3 припинилося її право на належну частину будинку, а її чоловік ОСОБА_1 набув права на цю частину будинку, як спадкоємець першої черги померлої за законом, який постійно проживав із дружиною на час відкриття спадщини.

ОСОБА_1 прийняв частину спадкового майна померлого ОСОБА_2, зокрема земельну ділянку площею 4, 9283 га., кадастровий номер НОМЕР_1 і земельну ділянку площею 5, 0469 га, кадастровий номер НОМЕР_2,- що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 11.02.2016 року.

На даний час ОСОБА_1 має намір успадкувати житловий будинок із господарсько-побутовими спорудами АДРЕСА_2, але не може реалізувати своє право, так як на вказане нерухоме майно відсутні правовстановлюючі документи.

Згідно ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Так як ОСОБА_1 уже прийняв частину спадкового майна померлого ОСОБА_2, зокрема дві вказаних земельних ділянки, то він вважається таким, що прийняв його спадщину в цілому, зокрема успадкував і садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2, хоча і не одержав свідоцтво про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок, зважаючи на відсутність правовстановлюючих документів на нього. Відповідно до ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про ведення в дію Закону «Про власність» (885-12) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. Окрім цього відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22 грудня 1995 року право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили частку в його майні.

Факт того, що садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 мав статус колгоспного двору і належав ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а після їхньої смерті право на це нерухоме майно може мати ОСОБА_1, як спадкоємець першої черги за законом,- підтверджується наступними доказами: паспортом і свідоцтвом про народження позивача, згідно якого він є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець села Пишненки Зіньківського району, мешканець АДРЕСА_1. Його батьками були ОСОБА_2 і ОСОБА_3. Свідоцтвом про смерть спадкодавця ОСОБА_2, згідно якого він помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 86 років, у селі Пишненки Зіньківського району Полтавської області. Довідкою Пишненківської сільської ради Зіньківського району № 343 від 07.08.2017 року про те, що ОСОБА_3 була зареєстрована на проживання і постійно проживала до дня своєї смерті у житловому будинку АДРЕСА_2. Разом з ОСОБА_3 був зареєстрований і постійно проживав до дня її смерті її чоловік ОСОБА_2. Довідкою Пишненківської сільської ради Зіньківського району № 144 від 19.04.2017 року про те, що останнє місце проживання ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2. Станом на день смерті за вказаною адресою місце проживання інших осіб не зареєстровано. Довідкою Пишненківської сільської ради Зіньківського району № 307 від 03.07.2017 року про те, що господарство АДРЕСА_2, станом на 01.07.1990 року відносилося до колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а членом двору була його дружина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Земельна ділянка, яка була надана ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,25 га. за адресою: АДРЕСА_2, не приватизована, перебуває у комунальній власності Пишненківської сільської ради Зіньківського району. Свідоцтвами про право на спадщину за законом від 11.02.2016 року, згідно якого ОСОБА_1 прийняв частину спадкового майна померлого ОСОБА_2, зокрема земельну ділянку площею 4, 9283 га., кадастровий номер НОМЕР_1 і земельну ділянку площею 5, 0469 га, кадастровий номер НОМЕР_2. Технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2, згідно якого він складається із наступних будівель і споруд: А-1-житловий будинок, Б,б,61-літня кухня, В-сарай, Г-сарай, Д-сарай, Б2-гараж, б-погріб, 61-сарай, Д-сарай, Ж-вбиральня, №3-колодязь, №1,2-огорожа, №4-огорожа, №5-ворота з хвірткою. Відмовою нотаріуса у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_2.

Згідно зі ст.5 ЦК України, до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс України PCP (в редакції 1991 року), Закон України PCP «Про власність» (в редакції 1991 року).

Згідно з п.2.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна затвердженої Наказом Держбуду України від 24.05.2001 р. № 127 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773 на присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї (хліви), літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

Відповідно до ст.381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

В контексті звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, з врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 376, 392 ЦК України, ст. ст. ст.ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 228-229, 258, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Пишненківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права приватної власності на нерухоме майно - задоволити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженцем села Пишненки Зіньківського району, мешканцем АДРЕСА_1, - як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 28.07.2015 рок, - право приватної власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2, який складається із будівель, позначених у технічному паспорті наступними літерами: А-1-житловий будинок, Б,б,61-літня кухня, В-сарай, Г-сарай, Д-сарай, Б2-гараж, б-погріб, 61-сарай, Д-сарай, Ж-вбиральня, №3-колодязь, №1,2-огоро №4-огорожа, №5-ворота з хвірткою.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко

секретар : Н.І.Бедюх