Постанова № 71274195, 26.12.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/2402/17 Головуючий у 1-й інст. Бондарчук В. В.

Категорія 57 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Шевчук А.М.,

секретаря Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про захист прав споживача шляхом визнання договорів недійсними, стягнення коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 05 жовтня 2017 року

в с т а н о в и л а :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив визнати договори №05457/16 та №05457 від 07.04.2016 року укладені між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» недійсними та стягнути з відповідача сплачені ним за вказаними правочинами кошти на загальну суму 9950 грн. 04 коп. Позовні вимоги мотивував тим, що 07.04.2016 року між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» було укладено договір №05457/16, предметом якого є надання відповідачем послуг, спрямованих на отримання позики на загальну суму - 50000 грн. Крім того, 07.04.2016 року між ним та відповідачем було укладено договір №05457, предметом якого, є надання ТОВ «ЕкономКомфорт» платних послуг, щодо забезпечення дбайливого оформлення Договору про участь у програмі для Замовника, надання інформаційних, консультативних, роз'яснювальних та довідкових послуг з питань діяльності та подальшої участі Замовника у програмі «Економ». Позивач зазначає, що сплатив розподільчий платіж у сумі 4950 грн. на розрахунковий рахунок відповідача та на протязі 9-ти місяців 2016 року сплачував платежі, а усього на суму 9950 грн. 04 коп. Проте, за вказаним правочином останній позику не отримав. Позивач вважає, що спірні договори містять інформацію, що вводить в оману, у правочинах наявні несправедливі умови, щодо встановлення жорстких обов'язків споживача, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів». А також, у відповідача відсутня ліцензія, яка надає право на здійснення фінансових послуг, як це передбачено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 05 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Апелянт зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового, про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами не регулюються положеннями Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, виходячи із наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи що 07.04.2016 сторони по справі уклали договір №05457/16, за умовами якого, ТОВ «ЕкономКомфорт» зобов'язалося за плату вчинити від імені ОСОБА_1 та за його рахунок юридичні дії, спрямовані на отримання останнім позики, розмір якої визначений в додатку № 1 до договору, у тому числі: включити замовника до складу програми «Економ», присвоїти та повідомити замовнику персональний код у програмі, організовувати та проводити розподіли свідоцтв, надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цим договором та додатками до нього.

Крім того, цього ж дня, між ТОВ «ЕкономКомфорт» та ОСОБА_1 укладено ще один договір № 05457, згідно умов якого, замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання за плату скласти з урахуванням побажань замовника договір та інші необхідні документи щодо його участі у програмі «Економ», із дотриманням вимог чинного законодавства, а також здійснити інші дії: копіювати та сканувати представлених замовником матеріалів і документації, перевіряти достовірність наданої замовником інформації у реєстрі судових рішень та за іншими, незабороненими чинним законодавством України, джерелами та інформаційними базами даних, та інше.

На виконання умов даних договорів, а саме п.2.1., ОСОБА_1 сплатив відповідачу 4950 грн., та щомісячно, на протязі 9-ти місяців, сплачував по 555 грн. 56 коп., а всього - 9950 грн. 04 коп., що підтверджується копіями квитанцій, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Зі змісту ст. 9 Закону України від 01 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та ст. 34 Закону України № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вбачається, що діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 ЗУ № 2664-ІІІ під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 02.06.2011 № 3462-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (набрав чинності 8 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 статті 4 Закону України № 2664-ІІІ доповнено її пунктом 111, де визначено, що фінансовими вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 2664-ІІІ фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону (тобто до 8 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов'язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі даного Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) розпорядженням № 1676 від 09 жовтня 2012 року затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах, і передбачили, що діяльність цих груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та (або) послуг.

Згідно з пунктами 1.2, 1.5 розділу І Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Ліцензіатом є фінансова установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Фінансова установа може провадити діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тільки після отримання ліцензії Нацкомфінпослуг відповідно до цих Ліцензійних умов.

У даній справі, спірні договори укладено 07.04.2016 року, тобто коли Закон передбачив отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах.

Колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову, виходячи з того, що спірні договори та умови програми ТОВ «ЕкономКомфорт» указують на те, що послуга, яка надавалась позивачу, за своєю суттю є фінансовою послугою у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (пункт 111 частини першої статті 4 Закону №2664-111), оскільки послуги, які є предметом договорів, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми позики, з проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури; за одним із цих договорів передбачено залучення коштів фізичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.2 Закону №3462 -У1 ТОВ «ЕкономКомфорт» не належить до установ, на діяльність яких не поширюються положення вказаного Закону.

Вищенаведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що викладена в його постановах від 10.02.2016 року у справі № 6-2389цс15; від 16.03.2016 року у справі № 6-2629цс15.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні договори є недійсними з підстави, передбачених частиною шостою статті 19 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-Х11 «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону №2664-111.

Крім того, слід зазначити, що згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зазначені у вказаній статті.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не правильно встановив характер правовідносин які склалися між сторонами по справі, що призвело до невірного застосування норм матеріального права, які їх регулюють, не врахував роз'яснення викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду України.

Відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 05 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про захист прав споживача шляхом визнання договорів недійсними, стягнення коштів задовольнити.

Визнати недійсними укладені між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» договори № 05457/16 від 07 квітня 2016 року та №05457 від 07 квітня 2016 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт», код ЄДРПОУ 37482421 на користь ОСОБА_1 9950 грн. 04 коп. та 2112 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 27 грудня 2017 року.

Головуючий

Судді