Постанова № 71273584, 21.12.2017, Апеляційний суд Волинської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі :

головуючого - судді Киці С.І.,

суддів Данилюк В. А., Шевчук Л.Я.,

секретар - Черняк О.В.

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів Манчик О.М., Романішиної Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури Волинської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури та суду внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду від 15 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з указаним позовом, покликаючись на те, що неправомірними діями органів досудового розслідування їй було заподіяно моральну шкоду. Зазначає, що 08.10.2013 року слідчий СУУМВС України у Волинській області Железна-БондарукН.О. внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013020020000342 відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. В той же день слідчий Железна-Бондарук Н.О. внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, яке вручено їй 10 жовтня 2013 року. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Вироком Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнана невинуватою у пред'явленому їй обвинуваченні за ст. 190 КК України та виправдана на підставі ч. 1 п. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчиненого кримінального правопорушення. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 грудня 2014 року вирок Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2014 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 грудня 2014 року залишено без змін.

Вважає, що її незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності. Внаслідок безпідставного перебування під слідством і судом впродовж року, двох місяців та восьми днів (з 08.10.2013 року по 18 грудня 2014 року включно) заподіяно моральної шкоди, яка полягає у моральних та фізичних стражданнях та інших негативних явищах, що призвели до істотного порушення її нормальних життєвих зв'язків, погіршення здоров'я, позбавлення можливостей для реалізації своїх звичок та бажань, нервового розладу, позбавлення сну. Застосування щодо неї запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та накладення арешту на особисте майно, позбавило її можливості вільно пересуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.

Просить стягнути в її користь з Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 44800 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 22400 грн. на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції, в якій, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права щодо визначення розміру моральної шкоди, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідачі Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби у Волинській області подали апеляційну скаргу на це рішення. Вважають, що судом невірно застосовано вимоги Закону, неповно з'ясовано судом обставини справи, позивачем не доведено фактів наявності правових підстав для відшкодування шкоди, спричинення моральної шкоди. Просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач незаконно перебувала під слідством та судом з 08 жовтня 2013 року по 18 грудня 2014 року (1 рік 2 місяці 8 днів), такими незаконними діями органів досудового розслідування їй була заподіяна моральна шкода, що підлягає до відшкодування на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з врахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, виходячи з розміру 1600 грн. за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Такі висновки суду є правильними, ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи та відповідають нормам матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 жовтня 2013 року розпочато досудове розслідування № 12013020020000342 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

08 жовтня 2013 року слідчий СУУМВС України у Волинській області Железна-Бондарук Н.О. внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, а 10 жовтня 2013 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2013 року до підозрюваної ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2013 року накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_1

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ст. 190 ч. 2 КК України та виправдано на підставі ч. 1 п. 1 ст. 373 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 18 грудня 2014 року вирок Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2014 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 18 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закону).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом з 08 жовтня 2013 року по 18 грудня 2014 року (14 місяців).

Так як вироком Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнана невинуватою у пред'явленому їй обвинуваченні за ст. 190 КК України та виправдана на підставі ч. 1 п. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчиненого кримінального правопорушення, то відповідно до Закону вона має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Моральна шкода полягає в моральних стражданнях, яких зазнала позивач ОСОБА_1 внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, що призвели до погіршення та позбавлення можливостей реалізації нею її звичок і бажань, погіршення здоров'я - неодноразове перебування на лікуванні в медичних закладах, руйнування життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яка їй була заподіяна.

Судом першої інстанції вірно застосовано норми законодавства, що регулюють правовідносини, які виникли.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - постанова), у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Крім того, в абзаці 2 п. 14 постанови судам роз'яснено про те, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Згідно із п.п. 1, 3, 9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, який на час розгляду справи судом набрав чинності, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2017 року.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Зазначивши в оскаржуваному рішенні про врахування вказаних принципів, суд першої інстанції правомірно та відповідно до вимог Закону стягнув відшкодування моральної шкоди в розмірі 22400 грн.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд повинен встановити розмір шкоди згідно з вимогами ч. 3 ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", а якщо є підстави для стягнення шкоди у більшому розмірі, повинен обгрунтувати такий розмір шкоди, але з обов"язковим виконанням наведеної норми права.

Позивачем не надано доказів щодо наявності підстав для стягнення завданої їй моральної шкоди у більшому розмірі, ніж це передбачено Законом.

Оскільки незаконне перебування під слідством та судом було допущено посадовими особами органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, тому заподіяна такими діями шкода відшкодовується державою, зокрема вказане стягнення провадиться за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, як того вимагають ст. ст. 23, 48 Бюджетного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставного врахування судом норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року при обчисленні розміру компенсації моральної шкоди не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-2203цс15, висловленій в постанові від 02 грудня 2015 року. На час розгляду справи при обчисленні виплат мінімальна заробітна плата відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року не застосовувалась як розрахункова величина. До внесення змін до відповідних Законів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби та Головного управління Державної казначейської служби у Волинській області щодо безпідставного стягнення компенсації моральної шкоди є суб'єктивним тлумаченням відповідачем норм матеріального права. За умови постановлення судом виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 стягнення моральної шкоди повністю відповідає вимогам законодавства. Покликання на не доведення позивачем спричинення їй моральної шкоди не ґрунтується на обставинах справи, оскільки заподіяння моральної шкоди у даній справі пов'язується із доказуванням незаконного перебування особи під слідством та судом, яке порушило права позивача. Виправдувальним вироком доведено неправомірність дій органів досудового розслідування щодо необґрунтованого повідомлення про підозру та обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_1, та порушення особистих немайнових прав позивача, і як наслідок, спричинення їй моральної шкоди. В свою чергу, відповідачем жодними належними доказами не спростовано заподіяння моральної шкоди позивачу.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 , колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 15 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий

Судді: