Постанова № 71270886, 22.12.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 686/15316/17

Проваджння № 22-ц/792/2110/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Ярмолюка О.І.,

суддів Спірідонової Т.В., Янчук Т.О.

секретар Медведчук Н.Д.,

з участю представника позивача Франкова Б.П.,

відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи Баланюка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Вищого професійного училища № 4 до ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради, про виселення за апеляційною скаргою Вищого професійного училища № 4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 листопада 2017 року,

встановила:

У серпні 2017 року Вище професійне училище № 4 (далі - ВПУ № 4) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради, про виселення.

ВПУ № 4 зазначило, що позивач є балансоутримувачем учнівського гуртожитку по АДРЕСА_1, в якому з липня 2010 року проживала ОСОБА_2 на умовах договору найму. 31 травня 2015 року строк дії цього договору сплив, однак відповідач відмовляється звільнити займане приміщення.

За таких обставин ВПУ № 4 просило суд виселити ОСОБА_2 з кімнати № НОМЕР_2 учнівського гуртожитку по АДРЕСА_1.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 листопада 2017 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що право ВПУ № 4 у спірних правовідносинах не порушено, а підстави для виселення ОСОБА_2 з гуртожитку відсутні.

В апеляційній скарзі ВПУ № 4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ВПУ № 4 зазначило, що спірний гуртожиток належить Міністерству освіти і науки України та закріплений за позивачем на праві оперативного управління, внаслідок чого ВПУ № 4 вправі було заявити вимогу до ОСОБА_2 про виселення, а висновок суду про відсутність підстав для виселення відповідача після спливу строку договору найму житла є помилковим.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 та представник виконавчого комітету Хмельницької міської ради Баланюк Д.В. зазначили, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, зробив неправильні висновки з установлених обставин, не застосував закон (ст.ст. 626, 629, 631, 810 ЦК України), який підлягав застосуванню, та не дотримався приписів ст. 212 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції).

У зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду цим обставинам, порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Встановлено, що будинок по АДРЕСА_1, є учнівським гуртожитком, який належить до державної власності та знаходиться в управлінні Міністерства освіти і науки України. Цей гуртожиток закріплений за ВПУ № 4 на праві господарського відання та постійного користування.

З грудня 2009 року ОСОБА_2 разом із неповнолітньою дочкою, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає у вказаному гуртожитку на умовах договору найму, строк дії якого неодноразово продовжувався.

11 вересня 2014 року сторони уклали угоду № 2 на проживання в гуртожитку ВПУ № 4 м. Хмельницького на 2014-2015 навчальний рік, за умовами якого позивач передав ОСОБА_2 кімнату № НОМЕР_2 гуртожитку для проживання на строк до 31 травня 2015 року, а та, у свою чергу, зобов'язалася своєчасно вносити плату за житло та комунальні послуги.

Строк дії цієї угоди не продовжено, разом із тим, ОСОБА_2 відмовляється звільнити приміщення у гуртожитку.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються письмовими доказами у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЖК Української РСР і п. 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення) для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

В силу ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК Української РСР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) і п.п. 9, 10 Положення жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Частиною 1 статті 109 ЖК Української РСР встановлено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

За змістом ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 132 ЖК Української РСР, сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що жила площа в гуртожитку надається особам, які перебувають з підприємством, установою, організацією в трудових відносинах. Надання жилої площі особам, які не працюють на підприємстві, без спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету підприємства і без спеціального ордера на вселення в гуртожиток є порушенням діючого житлового законодавства.

Докази у справі вказують на те, що ОСОБА_2 не працювала та не навчалася у ВПУ № 4, а її вселення в гуртожиток не пов'язано з реалізацією житлових прав.

Суд першої інстанції правомірно керувався тим, що ОСОБА_2 вселилася у гуртожиток на підставі цивільно-правової угоди, внаслідок чого діюче житлове законодавство не регулює спірні правовідносини.

У зв'язку з цим, недоведеність факту порушення ОСОБА_2 правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з нею в одному гуртожитку, на яку послався суд, не має правового значення для вирішення спору.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Таким чином, якщо особа проживає у житловому приміщенні на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, то власник такого приміщення має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що строк укладеного сторонами договору найму житла закінчився, внаслідок чого вимоги ВПУ № 4 про звільнення ОСОБА_2 кімнати в гуртожитку є правомірними. Відмова ОСОБА_2 звільнити займане приміщення є підставою для її виселення.

Відповідно до п.п. 6.7, 6.8 Статуту ВПУ № 4 спірний гуртожиток закріплений за позивачем на праві господарського відання та постійного користування, отже, висновок суду щодо відсутності порушення прав позивача у спірних правовідносинах не відповідає фактичним обставинам справи.

Не врахувавши вказаних обставин і норм чинного законодавства, не давши належної оцінки дослідженим доказам, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позов ВПУ № 4 є безпідставним і необґрунтованим. Цей позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Вищого професійного училища № 4 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) виселити з кімнати № НОМЕР_2 гуртожитку по вулиці АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 грудня 2017 року.

Головуючий /підпис/ О.І. Ярмолюк

Судді: /підпис/ Т.В. Спірідонова

/підпис/ Т.О. Янчук

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції - Стефанишин С.Л.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 23