Постанова № 71269755, 21.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/3656/17 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/783/6020/17 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.

за участі секретаря: Куцика І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року у справі за скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ та постанову про повернення виконавчого документу,-

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року у задоволенні скарги ПАТ «Львівгаз» на дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ та постанову про повернення виконавчого документу відмовлено.

Ухвалу суду оскаржило ПАТ «Львівгаз».

В апеляційній скарзі посилається на те, що суд не врахував того факту, що жодних доказів надсилання постанови про повернення виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення державний виконавець не надав.

Крім того зазначає, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999р., виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч.2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999р., про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт. Тобто, державний виконавець, до винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві повинен був скласти акт про відсутність майна, з дотриманням Інструкції про проведення виконавчих дій.

Вказує, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали, не звернув уваги на бездіяльність державного виконавця щодо ненаправлення на адресу ПАТ «Львівгаз» постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві».

Просить ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Сторони по справі у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи, що, у відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Нормами Конституції України (ст.ст. 124, 129) і ЦПК України (ст. 14) визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Зважаючи на те, що спірні правовідносини виникли в момент дії ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, саме такий застосовується при розгляді даної справи.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 ЗУ «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

У статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 13 січня 2014 року Сихівським районним судом м.Львова видано наказ про стягнення солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.(ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 що проживають АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз", що знаходиться у м.Львові, по вул.Золота, 42 (р/р 26039301412 ОПЕР в філії Львівське обслуговування ВАТ "Ощадбанк", МФО 325796, Код ЄДРПОУ 03349039), - 488 гривень 65 коп. заборгованості за спожитий природній газ. Вказаний судовий наказ набрав законної сили та звернутий до виконання за заявою ПАТ «Львівгаз».

Відповідно до ст. 383 ЦПК України ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (1999 р.), чинного на момент вчинення оскаржуваних дій, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Розглядаючи скаргу, суд першої інстанції повинен перевірити чи було прийнято або вчинено оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність відповідно до вимог закону, у межах повноважень суб'єкта оскарження та чи були порушені права чи свободи заявника. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК України( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При цьому, за вимогами п. 7 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим документом не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на житло боржника чи земельну ділянку не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в ході виконавчого провадження державним виконавцем вжито усі необхідні заходи з метою належного виконання судового наказу про стягнення заборгованості за спожитий природний газ. Повернення виконавчого документа відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, про що внесено відомості до Єдиного реєстру виконавчих проваджень, доступ до якого має кожна зі сторін виконавчого провадження.

При цьому, окрім наведеного, колегія суддів зважає і на те, що заявником протягом розумного строку не було вжито активних дій при здійсненні виконавчого провадження, а саме протягом більш як чотирьох років не вживались заходи по ознайомленню з виконавчим провадженням; отримання інформації щодо його ходу; не перевірялись конкретні, вжиті державним виконавцем заходи щодо виконання виконавчого документу, тощо. При цьому, заявник, як учасник виконавчого провадження взмозі був з часу відкриття виконавчого провадження, відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №43/5 від 20.05.2003 року знайомитись із інформацією, у вільному для нього доступі, про хід виконання судового рішення та відповідно реагувати на порушення певних його прав чи інтересів при здійсненні такого у розумні строки.

Подання ж скарги після більш як чотирирічного терміну з часу ухвалення судового рішення та майже чотирирічного терміну з дня закінчення його виконання слід вважати зловживанням своїми правами сторони виконавчого провадження та відповідно безпідставність скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» - залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Мельничук О.Я.