Постанова № 71268408, 21.12.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 337/3764/17 Головуючий у 1 інстанції: Гнатик Г.Є

Провадження № 22-ц /778/4127/17 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів: Гончар М.С., Кочеткової І.В.

при секретарі: Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Хортицького відділу державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про усунення перешкод в користуванні власністю,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про усунення перешкод в користуванні власністю.

В обґрунтування позову зазначила, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 12.01.2007р. є власником квартири АДРЕСА_1. На даний час вона вирішила розпорядитися квартирою, але згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна з'ясувалося, що є заборона на відчуження 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 на підставі постанови АА № 032479 від 14.02.2007р. державної виконавчої служби у Хортицькому районі щодо боргових зобов'язань ОСОБА_3

З листа Хортицького ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 25.07.2017 р. № 18518 вона дізналася, що виконавче провадження про стягнення з боржника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 505 грн., за яким було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 032479 від 08.02.2007р., на виконанні не перебуває та ніколи не перебуло, тому просила усунути їй перешкоди в користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_5 шляхом зняття заборони на відчуження нерухомого майна та арешту з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3

та належить їй, стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2017 року позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_6 шляхом зняття заборони на її відчуження та арешту, накладених 14.02.2007р. на підставі постанови АА № 32479 державним виконавцем державної виконавчої служби у Хортицькому районі Зерновою К.Г.

Стягнуто з Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на користь ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, судовий збір у розмірі 640 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Хортицький ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Хортицький ВДВС до судового засідання апеляційного суду 21 грудня 2017р. не з»явився, будучи належним чином повідомлений. Надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, в якому наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Тому судове засідання у відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України ( ред. від 03.10.2017р.) проведено за відсутності представника апелянта.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, яка заперечувала проти апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Справа розглянута судом першої інстанції під час дії цивільно-процесуального кодексу у редакції від 18.03.2004р. Проте 15.12.2017р. набув чинності ЗУ № 2147-УІІІ від 03.10.2017р., яким до нього внесені зміни, тому в ході апеляційного розгляду слід перевіряти відповідність рішення суду вимогам ЦПК України в ред. від 18.03.2004р., а за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалюється судове рішення за положеннями цивільно-процесуального кодексу у новій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_4 за договором купівлі-продажу 12.01.2007р., тобто до накладення 14.02.2007р. державною виконавчою службою у Хортицькому районі арешту на майно боржника ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої

інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення), обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом було встановлено, що між ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 як продавцями та ОСОБА_2 як покупцем 12.01.2007р. було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 4). Вказана квартира належала продавцям по 1/3 частці кожному.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13292115 від 22.01.2007р. вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 5).

З копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.02.2007р. вбачається, що на майно, що належить ОСОБА_3, а саме, на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, накладено арешт та заборону його відчуження у зв»язку з наявністю боргу перед ОСОБА_4 (а.с. 8).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 89893645 від 19.06.2017р., зареєстровані обтяження - заборона на майно та внесені відповідні записи з реквізитами: номер обтяження 4495605 від 14.02.2007р., реєстратор - восьма Запорізька державна нотаріальна контора, підстава виникнення обтяження - постанова про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 32479 від 14.02.2007р., видана державною виконавчою службою у Хортицькому районі, об'єкт обтяження - 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_2, власник - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 7).

Статтею 41 Конституції України закріплено - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення

перешкод в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-ІУ (далі-Закон), державною реєстрацією є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону наявність зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно є підставою для відмови у реєстрації права власності на нерухоме майно.

Положенням про Єдиний реєстр заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 31/5 від 9 червня 1999 року, п. 2.1. передбачено зняття заборони на підставі рішення суду.

З листа в.о. начальника відділу Хортицького ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області А.С. Піхотенко від 25.07.2017р. за № 18518 вбачається, що перевіркою спецрозділу АСВП було встановлено, що виконавче провадження про стягнення з боржника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 505 грн., за яким було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 032479 від 08.02.2007 року, на виконанні відділу не перебуває та ніколи не перебував (а.с. 9).

Відтак, встановивши всі вищенаведені обставини справи, суд захистив порушене право позивача, усунувши їй перешкоди в здійсненні права власності на квартиру шляхом зняття заборони на її відчуження та арешту.

В апеляційній скарзі Хортицький ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області посилається на те, що судом першої інстанції неправильно було визначено процесуальний склад сторін, оскільки Хортицький ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області не є відповідачем за такими позовами, а є лише органом, що виконував рішення суду й повинен був бути залучений до участі у справі у якості третьої особи. Відповідачем же у такій справі має бути боржник.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки вони не відповідають положенням ЗУ «Про виконавче провадження» та встановленим судом обставинам справи.

Статтею 59 ЗУ «Про виконавче провадження» у частинах 1, 2 визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною 3 цієї ж норми передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Проте всі ці випадки пов»язані з наявністю на виконанні відповідної виконавчої служби виконавчого провадження.

Але в даному випадку з повідомлення Хортицького ВДВС слідує, що виконавчого провадження, у якому прийнято постанову про накладення арешту на частку у квартирі позивача, на виконанні не перебуває та серед закінчених виконавчих проваджень не значиться.

Тому за цих обставин суд першої інстанції правильно визнав, що на таку ситуацію розповсюджуються положення ч. 5 статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно з якою у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Усунення же перешкод не може бути адресовано боржнику ОСОБА_3 з тих же причин, що відсутнє виконавче провадження, де вона є боржником. Крім того, остання продала свою частку позивачу у цій справі ще до накладення арешту, та в цьому мав пересвідчитись державний виконавець в 2007р., накладаючи арешт на частку квартири позивача, у якої не малось будь-яких боргів.

Відтак, саме постанова Хортицького ВДВС обмежувала позивачеві здійснення правомочностей власника нерухомого майна, а тому ОСОБА_2 обрала спосіб захисту відповідний порушеному праву, звернувшись саме до нього як відповідача щодо усунення цих обмежень, оскільки іншим чином, ніж за рішенням суду такі порушення не могли бути усунені.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, а тому не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Правильним є і висновок про необхідність стягнення з відповідача судового збору на користь позивача, позов якого був задоволений, що відповідало положенням ст.. 88 ЦПК України (в ред.. від 18.03.2004р.)

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 - 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Хортицького відділу державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Кочеткова І.В.

Гончар М.С.