Постанова № 71263677, 18.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Шевяков І.С.) від 25.10.2017р. (повний текст складено 30.10.2017 р.) по справі №816/1619/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому, з урахуванням наданих уточнень, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.06.2017 року №625073-13, №725073-13, №825073-13.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що є фізичною особою - підприємцем. У його власності перебувають нежитлові приміщення, а саме: приміщення млину за адресою: АДРЕСА_1 площею 2278,96 кв.м.; приміщення механізованої хлібопекарні за адресою: АДРЕСА_2 площею 1827,3 кв.м; а також приміщення зерноскладу за адресою: АДРЕСА_3 площею 2302,5 кв.м., які використовуються ним для виробництва товарів харчування. На вказані об'єкти нерухомості податковий орган нарахував податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 6280 грн. 65 коп., 5036 грн. 04 коп., 6345 грн. 69коп. відповідно. Позивач вважає, що визначення податкового зобов'язання є незаконним, оскільки згідно Державного класифікатора будівель та споруд дані об`єкти нерухомості є будівлями промисловості, а тому на підставі ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), не є об`єктами оподаткування.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 року задоволено позовні вимоги.

Податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Полтавській області №625073-13 від 30.06.2017 року, №725073-13 від 30.06.2017 року, №825073-13 від 30.06.2017 року визнані протиправними та скасовано.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Полтавській області витрати зі сплати судового збору у сумі 640 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що об'єкти нерухомості фізичних осіб, в т.ч. тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначено п.п."є" п.п. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України як об'єкти нерухомості, що не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Таким чином, за наявності у позивача встановленого законом обов'язку щодо сплати податку, податковим органом правомірно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач є власником нежитлових приміщень, а саме: млину за адресою: АДРЕСА_1, площею 2278,96 кв.м.; механізована хлібопекарня за адресою: АДРЕСА_2, площею 1827,3 кв.м,; зерноскладу за адресою: АДРЕСА_3, площею 2302,5 кв.м.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким ст.266 ПК України викладена в новій редакції, а об'єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об'єктами нежитлової нерухомості.

Рішенням 53 сесії шостого скликання Лубенської міської ради Полтавської області від 19.06.2015 року встановлено на 2016 рік ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, в залежності від місця розташування. Для приміщень позивача, як таких, що належать до третьої зони, встановлена ставка податку на рівні 0,2% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.

Головним управлінням ДФС у Полтавській області прийнято та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення:

- № 825073-13 від 30.06.2017 року, яким визначено податкове зобов'язання за 2016 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 6280 грн. 65 коп.,

- № 725073-13 від 30.06.2017 року, яким визначено податкове зобов'язання за 2016 рік за платежем-податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 5036 грн. 04 коп.,

- № 625073-13 від 30.06.2017 року, яким визначено податкове зобов'язання за 2016 рік за платежем-податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 6345 грн. 69 коп.

Позивач не погодився із податковими повідомленнями - рішеннями звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення суми грошового зобов'язання слугували висновки податкового органу про наявність у позивача обов'язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, через те, що належне йому нежитлове нерухоме майно є об'єктом оподаткування за змістом статті 266 ПК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що будівлі, які належать позивачу є будівлями промисловості відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200 та не є об'єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Таким чином, позивачу безпідставно визначено суму податкового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно із статтею 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення, згідно з вимогами підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Статтею 266 ПК України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги із сплати цього податку.

Відповідно до підпункту є) підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, свідчить про те, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник "зокрема" вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості2; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Що стосується визначення підприємств промисловими, то такими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секцій: B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів"; C "Переробна промисловість", зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів,виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря"; E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами"; F "Будівництво".

Також Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

До групи "Будівлі промислові та склади" належать будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо).

Враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги податкового органу про те, що норма п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, у т.ч. тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, з наступних підстав.

З системного аналізу положень ПК України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об'єкт оподаткування".

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці/фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Так, згідно з приписами частини другої статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи. створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно із пунктом 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Таким чином, належні позивачу нежитлові будівлі, будучи будівлями промисловості, не є об'єктами оподаткування в силу імперативних приписів закону (підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) і податок на нерухоме майно не повинен нараховуватись.

Згідно п.п. 4.1.4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97), адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

У справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 року дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Також, в рішенні "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine) від 07.07.2011, заява № 766/05, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в зв'язку з чим, вони підлягають скасуванню у судовому порядку.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних дій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2017р. по справі №816/1619/17 відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2017р. по справі №816/1619/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 26.12.2017 р.