Ухвала суду № 71263656, 19.12.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Танасогло Т.М., Запорожана Д.В.

при секретарі - Андроновій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 та кредит» ОСОБА_3, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та кредит» ОСОБА_3, а саме: визнання протиправною бездіяльність щодо не надання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформації про необхідність виплати вкладу позивача за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язання надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо виплати позивачу відшкодування за договором банківський вкладу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог, так як питання внесення позивача до переліку осіб, яким виплачується гарантована сума відшкодування за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб необхідно вирішувати за наслідками розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом протиправного зняття коштів з рахунку позивача.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як висновками проведеної експертизи у кримінальному провадженні підтверджено, що позивач не отримував коштів зі свого вкладу, а тому він має право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за його вкладом.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм процесуального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем у ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» відкрито банківський строковий вклад (депозит) «Класик» в іноземній валюті № 338/6-12 від 11 січня 2012 року, на суму 10000 доларів США (т. 1 а.с.7-8).

В свою чергу, 11 квітня 2014 року позивач звернувся до ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та кредит» із заявою про повернення вкладу та процентів за вкладом (т. 1 а.с. 11).

Внаслідок чого, 14 квітня 2014 року, відповідно до протоколу № 2 засідання інвентаризаційної комісії з питання інвентаризації депозитних договорів та додаткових угод до них у відділенні № 9, комісія, у складі голови комісії та 4 членів, вирішила звернутись до правоохоронних органів за фактом відсутності грошових коштів за договором № 338/6-12 від 11 січня 2012 року, оскільки встановлено факт зняття коштів, на загальну суму 10 420,29 доларів США, згідно платіжних доручень, підписи на яких викликають сумніви (т. 1 а.с. 72-73).

Згодом, 30 травня 2017 року керуючий філією Одеського регіонального управління ПАТ «ОСОБА_2 та кредит» звернувся із заявою до начальника УДСБЕЗ Головного управління МВС України в Одеській області про вчинення злочину (т. 1 а.с. 74-75).

Між тим, 05 червня 2014 року, за результатами перевірки щодо неправомірних дій службових осіб відділення № 9 філії Одеське регіонального управління ПАТ «ОСОБА_2 та кредит», розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014160000000 за ст. 191 КК України, а саме привласнення, розтрата майна або заволодіння ним, шляхом зловживання службовим становищем. (т. 1 а.с. 12).

При цьому, 17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України за № 612 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит», згідно з яким з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 78-79).

Постановою НБУ № 898 від 17 грудня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ОСОБА_2 та Кредит» (т. 1 а.с. 76).

В свою чергу, в межах кримінального провадження № 12014160000000561 призначено судову почеркознавчу експертизу.

Згідно висновків судово-почеркознавчої експертизи № 4675/02 від 06 січня 2016 року, при видачі готівки підписи позивача у наданих на експертизу заявах про видачу готівки виконано іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 13-16).

Внаслідок чого, 26 липня 2016 року позивач, посилаючись на вказані висновки судово-почеркознавчої експертизи, звернувся із заявою до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ОСОБА_2 та кредит» про визнання його вкладником та повернення грошових коштів за його вкладом (т. 1 а.с. 17).

Проте, листом № 3-131100/9370 від 05 серпня 2016 року відмовлено позивачу у визнанні його кредитором банку посилаючись на те що він не звернувся завчасно з кредиторською вимогою, крім того повідомлено, що у зв'язку з порушенням кримінальної справи щодо дій службових осіб відділення № 9 філії «Одеське РУ» ПАТ «ОСОБА_2 та кредит» питання щодо виплати позивачу зазначеної суми буде вирішуватись за наслідками розслідування кримінальної справи (т. 1 а.с. 18).

Не погоджуючись із вказаними обставинами позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про поширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів, з чим не погоджується судова колегія, з огляду на наступне.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Частинами 1, 2, 3 ст. 27 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», визначено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності допущеної уповноваженою особою бездіяльності щодо включення позивача до переліку вкладників, яким необхідно здійснити відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В свою чергу, з вищевикладених норм вбачається, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Між тим, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що підставою для не включення позивача до відповідного переліку вкладників став факт порушення кримінальної справи відносно посадових осіб щодо можливого привласнення вкладу позивача, відповідальність за яке передбачена ст. 191 КК України.

При цьому, обґрунтовуючи власні позовні вимоги, а як наслідок своє право на отримання спірних коштів за рахунок Фонду, позивачем надано висновки судово-почеркознавчої експертизи № 4675/02 від 06 січня 2016 року, відповідно до яких вбачається, що при видачі готівки підписи позивача у наданих на експертизу заявах про видачу готівки виконано іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України (в редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції), справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України (в редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції), компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з {…} питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…}. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

В даному випадку, обов'язковою умовою віднесення спору до категорії публічно-правових спорів є участь в ньому суб'єкта владних повноважень, а також оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

При цьому, спір набуває ознак публічно-правового не лише за умови наявності серед учасників спору суб’єкта владних повноважень чи його посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих правовідносинах владних управлінських функцій.

В свою чергу, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що позивачем оскаржено рішення суб’єкта владних повноважень, яке на суб’єктивну думку позивача заперечує його право власності на спірні кошти, саме з підстав незгоди з фактом отримання таких коштів, відповідно до наявних у позивача доказів.

Тобто, колегія суддів вважає, що даний спір стосується не стільки правомірності дій суб’єкта владних повноважень, скільки правомірності заперечення таким суб’єктом права власності позивача на кошти за укладеним раніше договором банківського вкладу.

Враховуючи викладене, у межах спірних правовідносин фактично порушено саме цивільні права позивача, як номінального власника відповідних коштів, внаслідок чого існує спір про право, а обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення його порушених прав.

Більш того, у поданій апеляційній скарзі позивач посилається на судову практику Верховного суду України у цивільних справах, відповідно до якої надавалась правова оцінка схожим правовідносинам, відповідно до положень ЦПК України.

Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що судом першої інстанцій помилково розглянуто спірні правовідносини в порядку адміністративного судочинства.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Внаслідок чого, беручи до уваги наявність іншого порядку судового провадження, що встановлений для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне закрити провадження у даній справі та роз'яснити позивачу його право на звернення до суду з даними позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов’язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи допущено порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та закриття провадження по справі.

Керуючись ст.ст. 238, 308, 310, 315, 319, 321, 321, 329 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року - скасувати та постановити у справі ухвалу, якою закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 та кредит» ОСОБА_3, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Роз’яснити позивачу право на звернення до суду у порядку цивільного судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2017 року.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: Т.М. Танасогло

ОСОБА_5