Постанова № 71263383, 20.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 серпня 2017 року (прийняту у місті Луцьку суддею Олексюком А.В.; складену у повному обсязі 31 серпня 2017 року) в адміністративній справі № 161/16515/16-а, провадження № 2-а/161/828/17 за позовом фізичної особи-під-приємця ОСОБА_2 до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – виконавчий комітет Луцької міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення в частині,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2В.) звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області із вказаним позовом та просила визнати незаконним і скасувати рішення Луцької міської ради за № 76/143 від 30 липня 2015 року «Про департамент муніципальної поліції Луцької міської ради та внесення змін до рішення міської ради від 30.12.2010 № 3/6 «Про затвердження структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату та її виконавчих органів» в частині створення департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради (пункт 2 рішення) та затвердження положення «Про муніципальну поліцію» (пункт 5 рішення).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що до повноважень органу місцевого самоврядування входить право створити підрозділ міліції, а не «муніципальної поліції».

Також, Луцька міська рада неправомірно наділила муніципальну поліцію повноваженням стосовно демонтажу незаконно встановлених споруд, транспортних засобів чи інших самовільно встановлених об’єктів на території міста.

Крім того, створений департамент не може вважатися інспекцією з благоустрою населених пунктів, як це передбачено у статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а отже не може виконувати повноваження у цій сфері.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятою постановою, її оскаржила ФОП ОСОБА_2, яке вважає, що при прийнятті цього рішення суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неповно дослідив обставини у справі, не надав неналежної оцінки доказам у справі та нормативним актам, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення. Тому, просила скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою її позовні вимоги задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано також тим, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам нормативно-правових актів; прийняте за відсутності правових підстав для утворення у складі ради такого органу як департамент муніципальної поліції.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Виконавчі органи рад, за приписами статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» (далі – Закон), – органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (стаття 11 Закону).

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 26 Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання; утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради.

Статтею 38 Закону визначено повноваження виконавчих органів рад щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, зокрема: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створення відповідно до закону міліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов; сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, адвокатури і Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно із частинами першою, другою статті 59 Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як встановлено судом, оскаржуваним рішенням Луцької міської ради від 30.07.2015 № 76/143 «Про департамент муніципальної поліції Луцької міської ради та внесення змін до рішення міської ради від 30.12.2010 № 3/6 «Про затвердження структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» (далі – оскаржуване рішення) вирішено, зокрема:

- створити департамент муніципальної поліції Луцької міської ради (пункт 2);

- затвердити Положення про департамент муніципальної поліції Луцької міської ради додаток 2 (пункт 5).

Також, рішенням Луцької міської ради від 26.07.2017 № 29/10 «Про департамент муніципальної варти Луцької міської ради» вирішено:

1) перейменувати з 01.08.2017 департамент муніципальної поліції Луцької міської ради у департамент муніципальної варти Луцької міської ради;

2) викласти додаток до рішення міської ради від 23.12.2015 № 2/10 «Про затвердження структури виконавчих органів міської ради, загальної чисельності апарату міської ради та її виконавчих органів» у новій редакції (додаток 1);

3) Викласти пункт 2 рішення міської ради від 23.12.2015 № 2/10 у новій редакції:

«2. Затвердити загальну чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів у кількості 601 штатна одиниця».

4) Департаменту фінансів та бюджету міської ради (ОСОБА_3А.) передбачити в бюджеті міста кошти для забезпечення функціонування департаменту муніципальної варти Луцької міської ради;

5) Затвердити Положення про департамент муніципальної варти Луцької міської ради (додаток 2);

6) Вважати такими, що втратили чинність додаток 2 до рішення Луцької міської ради від 30.07.2015 № 76/143 «Про департамент муніципальної поліції Луцької міської ради та внесення змін до рішення міської ради від 30.12.2010 № 3/ 6 «Про затвердження структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» та рішення Луцької міської ради від 31.08.2016 № 12/10 «Про внесення змін до додатку 2 рішення міської ради від 30.07.2015 № 76/143 «Про департамент муніципальної поліції Луцької міської ради та внесення змін до рішення міської ради від 30.12.2010 № 3/6 «Про затвердження структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів».

Тобто, оскаржуване рішення втратило чинність в частині затвердження додатку 2 до нього (пункт 5), а в частині пункту 2 рішення про створення департаменту муніципальної поліції – такий департамент перейменовано у департамент муніципальної варти.

Приймаючи рішення про задоволення позову, з чим погоджуєься колегія суддів апеляційного суду, суд першої інстанції покликався на те, що відповідно до частини першої статті 6 КАС України (що відповідає приписам статті 5 КАС України у новій редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із змісту цієї норми процесуального закону, що повністю узгоджується із приписами частини першої статті 2 КАС України (яка кореспондує частині першій статті 2 КАС України у новій редакції) передумовою звернення до суду є порушення прав особи суб’єктом владних повноважень у конкретних публічно-правових відносинах, коли суб’єктивне право особи у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї оскаржуваним рішенням протиправно покладено певний обов’язок.

При розгляді справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, без цього неможливо виконати завдання судочинства; надати оцінку доводам щодо наявності порушення суб’єктивного права заявника у конкретних правовідносинах.

Якщо при розгляді справи не встановлено факту порушення прав чи інтересів позивача, то навіть у разі, якщо рішення суб’єкта владних повноважень є протиправними, підстави для задоволення позову та їх скасування відсутні. Тобто, звернення до суду є способом захисту порушених суб’єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Судом не встановлено того, що оскаржуване рішення якимось чином порушує права позивача, при тому, що вона належним чином не обґрунтувала і не підтвердила достатніми доказами того, що оскаржуване рішення застосоване щодо неї, чи що вона є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт; тобто стосується її особистих прав та законних інтересів.

Зі змісту оскаржуваних рішень за № 76/143 від 30 липня 2015 року та за № 29/10 від 26.07.2017 та положень про створювані органи (додатки до цих рішень) видно, що такі є виконавчими органами Луцької міської ради, основними завданнями яких є, зокрема, забезпечення виконання рішень міської ради та її виконавчих органів з визначеного кола питань, для чого їм надані певні повноваження; повноваження цих органів узгоджуються із приписами Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», не дублюють повноваження органів Національної поліції і такі органи не підмінюють її.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про безпідставність позовних вимог ФОП ОСОБА_2 та правомірність відмови в задоволенні таких вимог судом першої інстанції.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 серпня 2017 року (прийняту у місті Луцьку суддею Олексюком А.В.) в адміністративній справі № 161/16515/16-а, провадження № 2-а/161/828/17 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі.

Постанова в повному обсязі складена 26 грудня 2017 року.