Постанова № 71262899, 14.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2017 року № 826/2345/17

Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурінком-Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бурінком-Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 13 січня 2017 року № 214 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Бурінком-Україна».

В обґрунтування позову позивач зазначає, що оскаржуваний наказ виданий відповідачем без урахування вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V) у новій редакції, яка вступила у силу з 01 січня 2017 року, а саме: не затверджено та не оприлюднено на офіційному сайті Державної фіскальної служби України уніфікованої форми акту з переліком питань залежно від ступеню ризику; визначена наказом тривалість планового заходу у 10 днів перевищує граничну тривалість планового заходу для суб'єкту мікропідприємництва, визначену Законом № 877-V; на офіційному веб-сайті відповідача відсутній обов'язковий для опублікування план-графік проведення перевірок суб'єктів господарювання. Зазначені обставини позивач вважає підставами для визнання оскаржуваного наказу протиправним, а крім того зазначає, що відповідачем невірно визначено період, який підлягає перевірці, а копію наказу з додатками отримано лише 10 лютого 2017 року, тобто вже після спливу строку проведення перевірки, що також є підставою для скасування наказу.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що призначення перевірки відбувалося на підставі норм Податкового кодексу України, які було дотримано повністю та у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно ухвали від 25 травня 2017 року (протокольної) розгляд справи продовжено у порядку письмового провадження на підставі положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу частини першої статті 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13 січня 2017 року № 214 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Бурінком-Україна»" на підставі плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на І квартал 2017 року, відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України з метою здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) призначено провести документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, тривалістю 10 робочих днів з 27 січня 2017 року по дату завершення перевірки.

Як зазначає позивач, копію оскаржуваного наказу та супровідних документів отримано ним лише 10 лютого 2017 року поштою та цією ж датою зареєстровано за вхідною кореспонденцією, тобто після сплину строку проведення призначеної перевірки.

Водночас, відповідач у запереченнях зазначає, що оскаржуваний наказ направлено позивачу завчасно - 17 січня 2017 року, проте поштовий корінець з повідомленням про вручення до податкового органу не повернувся, а відповідно до бази даних Укрпошти позивача 19 січня 2017 року повторно повідомлено про надходження поштового відправлення.

Не встановивши у призначену дату за місцем реєстрації платника податків, відповідачем оформлено доповідну записку від 01 лютого 2017 року № 316/26-15-14-02-03 на ім'я начальника ГУ ДФС у місті Києві щодо розшуку посадових осіб ТОВ «Бурінком-Україна» та направлення запитів про встановлення місцезнаходження платника податків від 31 січня 2017 року № 2710/7/26-15-14-02-03 та від 23 лютого 2017 року № 5706/7/26-15-14-02-03.

Разом з тим, на підтвердження своєчасності повідомлення позивача про наявність наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13 січня 2017 року № 214 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Бурінком-Україна»" відповідачем будь-яких доказів не надано. В матеріалах справи міститься лише зворотне поштове повідомлення про отримання уповноваженою особою позивача - Сліпченко Г.М. листа від ГУ ДФС у м. Києві 10 лютого 2017 року, через що суд виходить з того, що позивач повідомлений про призначену документальну планову виїзну перевірку саме у дату 10 лютого 2017 року, тобто несвоєчасно.

Посилаючись на те, що призначаючи документальну планову виїзну перевірку відповідач керувався лише нормами Податкового кодексу України, без урахування вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить скасувати наказ від 13 січня 2017 року № 214 як протиправний.

Оцінивши наявні документи в матеріалах справи, з урахуванням пояснень позивача та заперечень відповідача, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому та об'єктивному досліджені доказів дійшов до наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 21 ПК України визначені обов'язки контролюючих органів, серед яких обов'язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Водночас, на органи Державної фіскальної служби України розповсюджується дія Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», зокрема, згідно частини четвертої статті 2 зазначеного Закону заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах.

Частиною п'ятнадцятою статті 4 Закону № 877-V встановлено, що при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані використовувати виключно уніфіковані форми актів.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 877-V уніфіковані форми актів з переліком питань затверджуються органом державного нагляду (контролю) та оприлюднюються на його офіційному веб-сайті протягом п'яти робочих днів з дня затвердження у порядку, визначеному законодавством.

Отже, наявність затверджених та оприлюднених на власних офіційних веб-сайтах уніфікованих форм актів з переліком питань є однією з умов, що уможливлюють проведення перевірок органами державного нагляду (контролю) суб'єктів господарювання, відповідно вихід на перевірку суб'єктів господарювання органів державного нагляду (контролю), які не мають затверджених та оприлюднених на власних офіційних веб-сайтах уніфікованих форм актів з переліком питань не відповідатиме вимогам законодавства.

Як зазначає у листі № 07-03/17-1 від 07 березня 2017 року Державна регуляторна служба України, до якої звернувся для роз'яснень положень законодавства позивач, такі дії органів нагляду (контролю) не відповідатимуть вимогам законодавства навіть у випадку, якщо в цих органах державного нагляду (контролю) затверджені уніфіковані форми актів, в яких передбачаються переліки питань залежно від ступеня ризику, але вони не оприлюднені на офіційних веб-сайтах цих органів державного нагляду (контролю). Уніфіковані форми актів з переліком питань, які затверджуються органом державного нагляду (контролю), повинні бути оприлюднені на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади.

З такою позицією погоджується й суд.

Інформація про те, що ДФС України не затверджено уніфікованої форми актів та критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), та не розміщено її на офіційному веб-сайті, не спростована відповідачем у справі та не надано доказів у протилежне.

Суд також критично ставиться до тверджень відповідача про те, що здійснюючи діяльність щодо нагляду (контролю) за додержанням податкового законодавства та, зокрема, при призначенні документальних планових перевірок, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві керується нормами Податкового кодексу України, якими чітко передбачено порядок проведення документальних планових перевірок (статтею 77 ПК України).

У цьому зв'язку суд звертає увагу на те, що згідно статті 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Таким чином, діяльність щодо нагляду (контролю) за додержанням податкового законодавства має відповідати не тільки нормам Податкового кодексу України, а й інших законів України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, у даному випадку - Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Крім того, згідно пункту 82.1 статті 82 ПК України тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Тривалість перевірки суб'єктів мікропідприємництва Податковим кодексом України не передбачена.

Водночас, частиною третьою статті 55 Господарського кодексу України визначено, що суб'єктами мікропідприємництва є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Середня кількість працівників за 2016 рік у ТОВ «Бурінком-Україна» відповідно до наданої суду інформації складає 8 осіб, а річний дохід - 31 644,90 грн., тобто позивач є суб'єктом мікропідприємництва, тому тривалість перевірки у даному випадку не повинна перевищувати 5 робочих днів відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону № 877-V.

Отже, встановлена оскаржуваним наказом тривалість перевірки у 10 робочих днів не відповідає вимогам частини п'ятої статті 5 Закону № 877-V.

Відповідно до пункту 77.1 статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок, плану-графіку документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні перевірки.

Як стверджує позивач, зазначені вимоги Податкового кодексу України податковим органом не дотримано, план-графік документальних планових перевірок на 2017 рік не оприлюднений на офіційному веб-сайті відповідача, і доказів зворотного відповідачем суду не надано.

Отже, проаналізувавши встановлені обставини в сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо протиправності оскаржуваного наказу та наявності підстав для його скасування.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною першою статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем тверджень позивача не спростовано, не надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність та законність оскаржуваного наказу.

Беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача здійсненні ним судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 17, 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13 січня 2017 року № 214 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Бурінком-Україна.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурінком-Україна» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда