Ухвала суду № 71262570, 26.12.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

26 грудня 2017 року справа № 823/2165/17

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицький С.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області ОСОБА_2 про визнання факту протиправним,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з адміністративним позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області (далі – відповідач 1) та начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області ОСОБА_2 (далі – відповідач 2), в якому просить визнати факт видачі висновку за результатами перевірки особової справи № 12052 протиправним.

Відповідно до ст. 168 Кодексу адміністративного судочинства України позов пред’являється до адміністративного суду шляхом подання позовної заяви.

Ознайомившись з позовною заявою, суддя встановив, що вона не відповідає вимогам ст.ст.160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім?я та по батькові – для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб – громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв?язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

Позивачем не зазначено повного імені відповідача 2, натомість зазначені лише його прізвище та ініціали.

Пунктом 4 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Позивачем не зазначено позовних вимог до кожного з відповідачів.

Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позивачем вказані вимоги Кодексу адміністративного судочинства України також не дотримані.

Відповідно до п. 11 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Позивач в позовній заяві не зазначає про те, що ним не подано іншого позову до цих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Також із позовної заяви та документів доданих до неї, вбачається, що висновок за результатами перевірки особової справи № 12052, факт видачі якого позивач просить визнати протиправним видано в жовтні 2014 року.

Згідно з ч. 2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Тобто, чинне законодавство обмежує право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Проте, згідно відмітки Черкаського окружного адміністративного суду, датою звернення з даним адміністративним позовом є 20.12.2017, що значно перевищує встановлений законом строк звернення до адміністративного суду.

З аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, – це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Доказами, які свідчать про день, коли особа дізналася про порушення своїх прав, є розписка про одержання рішення, докази відправки та отримання кореспонденції, акт про відмову одержати документ (надати пояснення), довідки, складені особами, у випадках, передбачених законом. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2016 року у справі №К/800/20330/15 (реєстраційний номер 55869931).

Разом з тим, з матеріалів позовної заяви неможливо встановити коли позивачу стало відомо про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», положення якої та практика Європейського Суду з прав людини, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є джерелом права, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»)

Зокрема, Високий Суд вказав, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata. (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, здійснюючи, передбачене ст. 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд шукає підстави для поновлення строку виключно з ініціативи та в межах доводів особи, яка подала позовну заяву. Виходячи з принципу змагальності, суд не може визнавати строк звернення до суду пропущеним з поважних причин з підстав, на які не покладається особа, яка звернулася до суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов?язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, заяви про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску не надано.

Згідно з ч.1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Окрім того, в порушення ст. 10 Конституції України, ст. 15 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 3 ст. 14 Закону України від «Про засади державної мовної політики» позовна заява не викладена державною мовою.

Спеціальним законом у сфері використання мови є Закон України від 3 липня 2012 року N 5029-VI «Про засади державної мовної політики».

Відповідно до ч.1 ст. 14 цього Закону, судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

У силу ч.ч. 3,4 ст. 14 цього Закону, сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.

Отже, законом встановлено вимоги, відповідно до яких сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. При цьому законом надано можливість особі, яка не володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, користуватися рідною мовою або мовою, якою вона володіє, завдяки залученню до справи перекладача, без додаткових для цієї особи витрат, а тому відсутні підстави вважати, що така особа обмежена у правах та буде позбавлена судового захисту.

Відповідно до ч. 3 статті 14 цього Закону сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Враховуючи викладене, суддя встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п?яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 5, 6, 8, 122, 123, 159, 160, 168, 169, 241, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області ОСОБА_2 про визнання факту протиправним – залишити без руху.

Надати ОСОБА_1 для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви строк тривалістю сім днів з дня отримання копії даної ухвали.

У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.О.Кульчицький