Рішення № 71258145, 27.12.2017, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/8073/15-ц

Провадження № 2/591/36/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого – судді Сидоренко А.П.

з участю секретаря – Майбороди А.О.

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Сумського нотаріального округу м. Суми ОСОБА_5, треті особи: Комунальне підприємство «Сумське міське бюро технічної інвентаризації», Перша Сумська державна нотаріальна контора м. Суми про визнання особи недієздатною, визнання правочинів нікчемними та їх скасування, стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_6, неодноразово уточнював позовні вимоги, та остаточно просить визнати ОСОБА_7 недієздатною особою в судовому порядку згідно ст. 146 ч. 6 та 212 ЦПК України, визнати правочини згідно ст. 226 ЦК нікчемними та їх скасування і відновлення чинності заповіту на його користь від 08.04.1996 р., застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів шляхом визнання їх в судовому порядку незаконними, неправомірними та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на ? частки будинку, зареєстрованого в БТІ у м. Суми на підставі договору довічного утримання від 22.06.2005 р. ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4, визнати право власності за позивачем на ? частки будинку з земельною ділянкою в порядку спадкування за законом згідно заповіту від 08.04.1996 року заповідачки ОСОБА_7 Також просить відшкодувати моральну шкоду, завдану відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в сумі 20000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 08 квітня 1996 року сестри ОСОБА_8 та ОСОБА_7, які проживали у ІНФОРМАЦІЯ_1, склали заповіт на користь позивача стосовно житлового будинку, кожна з яких мала ? частку власності будинку та земельної ділянки. Після смерті ОСОБА_8 26 липня 1997 року, позивач прийняв спадщину у виді 1/2 частини належного останній майна. У січні 2006 року померла ОСОБА_7 Зазначає, що ОСОБА_7 страждала на психічне захворювання, а відповідача ОСОБА_4, на яку приватним нотаріусом ОСОБА_5 складений заповіт 13 травня 2005 року та 22 червня 2005 року договір довічного утримання, ні позивач, ні його сім’я в будинку ОСОБА_7 не бачила.

Посилається на те, що приватний нотаріус Сумського нотаріального округу м. Суми ОСОБА_5 порушила порядок складання і посвідчення заповіту. А саме вказує на те, що нотаріус не витребувала довідку з медичної закладу про те, чи розуміє свої дії заповідачка, не перевірила її дієздатність. Крім того зазначає, що заповіт складений не по формі, не по змісту та поза межами нотаріального округу. Зазначає, що заповіт було прочитано нотаріусом вголос, але чомусь були відсутні при цьому свідки. Вказує на те, що ОСОБА_9 заяви про відмову від заповіту на її ім’я не підписувала. Що стосується моральної шкоди позивач зазначив, що зазнав багато фізичного болю, душевних та моральних страждань, які негативно сім років впливали на стан його здоров’я.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала остаточно уточнені заявлені позовні вимоги, посилаючись на те, що судами приховувався факт недієздатності ОСОБА_7, суддя переніс розгляд справи, не призначивши посмертну експертизу. В іншій справі призначена експертиза на підставі ст. 225, а не на підставі ст. 143-147 ЦПК України. Вважає, що ОСОБА_7 була недієздатною з кінця 1978-1979 років, та потім повідомила, що помилилася, і вважає, що недієздатною та була з кінця 90-х років. В поведінці ОСОБА_7 були моменти, які викликали сумнів у її психічному здоров’ї, оскільки вона зашивала у чулок замок, розповідала про домового та про якогось Толіка. Вважає нікчемними три правочини, які зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_7 була дієздатною особою, на час скасування заповіту на користь позивача, вона не була знайома з ОСОБА_4 і лише у 2005 році, тобто через 6 років після скасування заповіту ОСОБА_7 склала заповіт на відповідача та в подальшому договір довічного утримання. Доказів недієздатності позивачем не надано, а тому відсутні підстави для визнання правочинів нікчемними. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог, стягнувши з позивача на користь відповідача ОСОБА_4 понесені судові витрати за правову допомогу в розмірі 3000 грн.

Позивач, відповідачі та представники третіх осіб, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явились, в письмовій заяві відповідач приватний нотаріус Сумського нотаріального округу м. Суми ОСОБА_5 просить розглядати справу в її відсутність з урахуванням раніше наданих нею пояснень.

В наданих письмових пояснень відповідач приватний нотаріус Сумського нотаріального округу м. Суми ОСОБА_5 зазначає, що 13 травня 2005 року до неї звернулась ОСОБА_4 з проханням з’їздити на виклик до ОСОБА_7 за адресою: м. Суми вул. Котовського, буд. 22. Зазначає, що добре пам’ятає той виклик, в будинку, де проживала ОСОБА_7 та на подвір’ї був безлад, видно було, що вона потребувала сторонньої допомоги по господарству. При особистій розмові з нею нотаріус з’ясувала, що вона має бажання, щоб їй допомагали по господарству, і хоче посвідчити заповіт на ім’я ОСОБА_4 Ніяких сумнівів у її дієздатності у неї не виникло, розмовляла вона досить чітко та ясно, розповіла їй ще потрібно оформити спадщину після померлої ОСОБА_8 та попросила її підготувати довіреність від її імені на ім’я відповідача ОСОБА_4 Вона встановила її особу, з’ясувала дієздатність заповідачки шляхом особистого спілкування з нею, і тільки коли впевнилася в її дієздатності та в тому, що вона діє добровільно, перебуває при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміє значення своїх дій та що це волевиявлення є вільним волевиявленням та відповідає її внутрішній волі, посвідчила заповіт. Нотаріус зазначає, що заповіт був посвідчений з дотриманням всіх норм діючого законодавства, текст заповіту був підписаний нотаріусом за допомогою технічних засобів і зважаючи, що заповіт посвідчувався за домашньою адресою заповідачки – текст його розпорядження нотаріус записує зі слів заповідача, а заповідачка підписала його власноручно. Підписувалася ОСОБА_7 особисто, підпис на документах був чітким та зрозумілим. Про її права по скасуванню вищевказаного заповіту та цієї довіреності відповідно до діючого законодавства нею було роз’яснено, про що вказано у тексті довіреності та в самому заповіті. Чому особа бажає скласти заповіт на певну особу, і які в неї при цьому були мотиви, нотаріус не з’ясовує та ніяким чином не впливає на її волевиявлення, а лише посвідчує її особисте розпорядження на випадок смерті.

22 червня 2005 року вона знову їздила на виклик до ОСОБА_7 та посвідчила від імені договір довічного утримання з ОСОБА_4 Нотаріус зазначає, що укладення цього договору ніяким чином не порушує права власника, а лише покращує його умови проживання, а також у власника залишається право на розірвання цього договору у разі невиконання його умов стороною, яка взяла на себе ці обов’язки. (а.с. 50-51т. 1)

Суд, заслухавши осіб, які з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 08 квітня 1996 року ОСОБА_7 склала заповіт, згідно якого заповіла належну їй частину житлового будинку з господарчими будівлями та земельною ділянкою при ньому в м. Суми, вул. Котовського, 22, ОСОБА_3 (а.с. 12 т. І).

25 лютого 1999 року ОСОБА_7 звернулася до Першої Сумської державної нотаріальної контори з письмовою заявою, якою скасувала заповіт, посвідчений Першою Сумською нотконторою 08 квітня 1996 року (а.с. 13 т. І).

13 травня 2005 року ОСОБА_7 склала заповіт на ім’я ОСОБА_4, за змістом якого вона заповідала усе майно, що належало їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право, відповідачці ОСОБА_4 (а.с.14 т. І). Вказаний заповіт був посвідчений нотаріусом Сумського міського нотаріального округут ОСОБА_5

22 червня 2005 року ОСОБА_7 уклала з відповідачем ОСОБА_4 договір довічного утримання, за яким остання отримала у власність ? частину житлового будинку по вул. Котовського, 2 м. Суми, взявши на себе зобов’язання довічно доглядати за ОСОБА_7 (а.с. 18-19 справа №2-189/11).

03 січня 2006 року ОСОБА_7 померла, що підтверджується копією актового запису про смерть (а.с. 16 т. І).

Відповідно до ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Статтею 40 ЦК України визначено, що фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною зазначені у ст. 41 ЦК України, яка передбачає, що над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун; відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що фізична особа може бути визнана недієздатною тільки за своє життя, а не після смерті. Таким чином відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_7, яка померла 03 січня 2006 року, недієздатною.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Зарічного райсуду м. Суми від 20 червня 2011 року по цивільній справі №2-189/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Перша Сумська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Сумського нотаріального округу ОСОБА_5, Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких громадян «Берегиня» Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання правочинів недійсними у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

Вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що з висновку амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи вбачається, що ОСОБА_7 під час складання заяви від 25 лютого 1999 року про скасування заповіту на частину домоволодіння та земельної ділянки на ім’я позивача, заповіту на ім’я ОСОБА_4 від 13 травня 2005 року та договору довічного утримання від 22 червня 2005 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому позивачем не доведено, що ОСОБА_7 під час вчинення оспорюваних у позові правочинів не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а відповідно відсутні підстави для визнання цих правочинів недійсними (а.с. 24 т. І).

Суд не може погодитися з доводами позову, в яких фактично висловлюється незгода з постановленими судовим рішенням у справі № 2-189/11, та відсутні підстави не довіряти вказаним висновкам суду, оскільки предметом дослідження посмертної судово-психіатричної експертизи було з’ясування стану психічного здоров’я ОСОБА_7 на час вчинення правочинів.

Відповідно до вимог ст. 544 ЦК України від 1963 року особа, заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах де немає нотаріусів – посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальній дії.

Позивачем не наведено доводів та не надано доказів щодо обставин пред’явлених позовних вимог до заявлених відповідачів ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Сумського нотаріального округу ОСОБА_5 в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину – заяви ОСОБА_7 від 25 лютого 1999 року, якою остання скасувала складений на користь позивача ОСОБА_3 заповіт від 08 квітня 1996 року. Так, позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_4 мала будь-яке відношення до вказаної заяви, також як і не зазначено, якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено права позивача приватним нотаріусом, з огляду на те, що вказана заява подана ОСОБА_7 до Першої Сумської державної нотаріальної контори.

За нормами ст.ст. 1233,1234 ЦК України, заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, на яке має право кожна фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Ст. 1247 ЦК України передбачає складання заповіту у письмовій формі з нотаріальним посвідченням або посвідченням визначеними законом посадовими особами. Відповідно до ст. 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, скласти новий заповіт, який скасовує попередній.

У відповідності до вимог ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написано власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбутися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат», нотаріус при посвідченні заповіту до його складання з’ясовує дійсні наміри заповідача шляхом розуміння стороною правочину його значення та наслідків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою для визнання правочину недійним є недодержання вимог, встановлених ст. 203 ЦК України. Серед таких підстав може бути наступне: волевиявлення учасника не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, правочин вчинений не у формі, встановленій законом.

У відповідності до вимог ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до п. 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (в редакції чинної на час посвідчення оспорюваних правочинів) (далі – Інструкція) нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса.

В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін.) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями .

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених Законом.

Як вбачається з заповіту від 13 травня 2005 року та договору довічного утримання від 22 червня 2005 року, вказані правочини посвідчені у зв’язку з хворобою ОСОБА_7 за її домашньою адресою, тобто в м. Суми, вул. Котовського, 22.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про нотаріат» (в редакції чинній на час посвідчення заповіту від 13 травня 2005 року та договору довічного утримання від 22 червня 2005 року) нотаріальний округ визначається управлінням юстиції за заявою нотаріуса відповідно до адміністративно-територіального поділу України. В містах, що мають районний поділ, округом діяльності нотаріуса є територія відповідного міста.

Посвідчені вказані правочини нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_5, тобто в межах нотаріального округу.

Як заповіт від 13 травня 2005 року, так і договір довічного утримання від 22 червня 2005 року містять зазначення прізвища та ініціали нотаріуса, а тому доводи позовної заяви про те, що є незрозумілим ким саме посвідчені вказані правочини, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Згідно п. 14 Інструкції при посвідченні правочину визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть участь у ньому.

Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом або іншими документами, передбаченими статтею 43 Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

Відповідно до п. 31 Інструкції нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:

вчинення такої дії суперечить законодавству України;

не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії;

дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом;

є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства;

з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень;

правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у її статуті чи положенні, або виходить за межі її діяльності;

особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення;

особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням;

в інших випадках, передбачених Законом.

Під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б вказували на те, що на час вчинення заповіту від 13 травня 2005 року та договору довічного утримання від 22 червня 2005 року ОСОБА_7 була визнана недієздатною, також як і не було встановлено обставин того, що у нотаріуса могли виникнути сумніви того, що ОСОБА_7 не усвідомлювала значення, зміст, правові наслідки цієї дії.

Під час судового засідання представник позивача надала пояснення, що з ОСОБА_7 вони спілкувалися близько 30 років, і вона ніколи не казала, що хвора, хоча отримувала пенсію з 1975 року. Отже за тривалий час спілкування у родини позивача за життя заповідача не виникало сумнівів щодо психічного здоров’я останньої, та про необхідність в зв’язку з цим сприяти в лікуванні цієї особи питання не стояло. Також позивачем не надано належних доказів на підтвердження обставин необхідності нотаріусу під час посвідчення згаданих правочинів витребувати докази щодо психічного стану заповідача ОСОБА_7

Відповідно до п. 157 Інструкції заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними в пункті 16 цієї Інструкції.

Під час судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення вказаних вимог Інструкції під час посвідчення складеного на користь ОСОБА_4 заповіту, а твердження позивача, зокрема, щодо того, що заповіт не був підписаний ОСОБА_7, є лише припущеннями. Не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду доводи щодо необхідності посвідчення заповіту ОСОБА_7 при свідках, оскільки доказів на підтвердження того, що хворобливий стан останньої обмежував її фізичні можливості, та вона не могла самостійно прочитати та власноручно підписати заповіт, суду не надано.

Отже під час розгляду даної справи не встановлено підстав для визнання правочинів нікчемними, так як вони складені особою, яка мала на це право, а також не порушені вимоги щодо їх форми.

Таким чином відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання правочинів нікчемними та їх скасування і відновлення чинності заповіту на користь позивача від 08 квітня 1996 року, застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів шляхом визнання їх незаконними, неправомірними та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на ? частки будинку, зареєстрованого в БТІ у м. Суми на підставі договору довічного утримання від 22 червня 2005 року ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4, визнання права власності за позивачем на ? частки будинку з земельною ділянкою в порядку спадкування за законом згідно заповіту від 08.04.1996 року заповідачки ОСОБА_7

Ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкоди полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідачами порушено право позивача, зокрема право власності за заповітом від 08 квітня 1996 року, який було скасовано ОСОБА_7 25 лютого 1999 року, також як і не встановлено будь-яких інших обставин, які б свідчили спричинення рішеннями, дією чи бездіяльністю відповідачів шкоди позивачу.

За наведених обставин у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України на користь відповідача ОСОБА_4 з позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, пов’язані з допомогою адвоката, в розмірі 3000 грн.

Керуючись ст. ст. 81, 82, 141, 264-265, 273 ЦПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_4, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, понесені судові витрати в розмірі 3000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27 грудня 2017 року.

Суддя А.П.Сидоренко