Рішення № 71253294, 19.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5533/16-ц 22-ц/774/1916/К/17

Справа № 210/5553/16-ц Головуючий в першій інстанції

Провадження № 22-ц/774/1916/К/17 суддя Чайкіна О.В.

Категорія 44 (І) Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П.. ОСОБА_2

за участю секретаря - Кислиці І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 10 серпня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Відділ реєстрації місця проживання громадян виконкому Металургійної районної у місті ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6,

відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_4, третя особа Відділ реєстрації місця проживання громадян виконкому Металургійної районної у місті ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Зазначала, що вона зареєстрована та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, яка належить державі.

Разом з позивачем у квартирі зареєстровані її повнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_4, які не проживають у квартирі з 2004 року, оскільки створили власні сімї та проживають із своєю родиною, не беручи участі у сплаті комунальних платежів.

Посилаючись на вищевикладене та керуючись ст. 71, 72 ЖК України, просила суд визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право на користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 (раніше Димитрова) у місті ОСОБА_8.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 10 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Так, суд прийшов до висновку, що відповідачі не проживають у спірній квартирі через неприязні стосунки з матірю, спираючись виключно на їх пояснення, та не взяв до уваги доводів позивача про те, що причиною непроживання її дітей у квартирі є створення ними власних сімей. Також, позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вона має звернутися з вимогою про розподіл особових рахунків та здійснювати оплату комунальних платежів лише за себе, оскільки, на її думку, за умови непроживання відповідачів у квартирі більше 13 років, розподіл особових рахунків є недоцільним.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_6, які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_7, які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили її відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів заявлених позовних вимог та апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що квартира АДРЕСА_2 належить до комунальної власності місті ОСОБА_8.

Ордер на вищевказану квартиру, житловою площею 31,8 кв.м., виписаний 11 квітня 2002 року на ОСОБА_3 з сімєю із 6 чоловік, а саме: ОСОБА_3 - квартиронаймач, ОСОБА_4 син, ОСОБА_4 донька, ОСОБА_9- донька, ОСОБА_10 донька, ОСОБА_11 - онук (а.с. 4).

На теперішній час у квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_3 та відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_4 (а.с. 8).

ОСОБА_12 від 12 грудня 2016 року, складеного мешканцями будинку № 40 по вул. Героїв АТО, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, не мешкають у вказаній квартирі з 2004 року по теперішній час (а.с.5).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції керувався ст.ст. 71, 72 ЖК України та виходив з факту не проживання відповідачів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, у квартирі АДРЕСА_2 з поважних причин - у звязку неприязними відносинами з матірю (позивачем ОСОБА_3М.) та відсутності у звязку з цим підстав для визнання їх такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну, в особі її державних органів, позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється, як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя і зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правовідносини що склались між сторонами врегульовані Житловим кодексом України.

Так, частиною 4 статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

ОСОБА_12 ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вказаною статтею ЖК України передбачено підстави збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців.

ОСОБА_12 ст. 163 ЖК України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертоюстатті 71 цього Кодексу. Тимчасова відсутність наймача та членів його сім'ї не звільняє їх від виконання обов'язків за договором найму жилого приміщення.

В пунктах 10, 11 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 2 від 25.12.1992 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 Житлового кодексу України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою для відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Відповідно до вимог ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

За правилами ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Таким чином за змістом, вказаних норм матеріального права передбачено, що обовязковою умовою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є її не проживання в житловому приміщенні понад шести місяців без поважних на те причин.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_4 не мають ключів від квартири АДРЕСА_2 та не проживають у ній протягом більш ніж шести місяців у звязку з неприязними стосунками з матірю ОСОБА_3, тобто, відповідачі змушені були залишити спірну квартиру через сімейні обставини.

При цьому, ані відповідач ОСОБА_4, ані відповідачка ОСОБА_4, не мають іншого житла, а доводи позивача ОСОБА_3 про те, що вони створили нові сімї та можуть проживати за місце проживання другого з подружжя колегія суддів відхиляє, оскільки, дані обставини не тягнуть за собою втрату користування житловим приміщенням.

Отже, відсутність відповідачів в спірній квартирі більше шести місяців, з зазначених ними мотивів, свідчить що вони не проживають у квартирі з поважних причин та позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання її дітей сина ОСОБА_4 та доньку ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням не підлягають задоволенню, оскільки підстав передбачених ст. 71 ЖК України для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням не встановлено.

Фактично доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст. ст. 264-265 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обовязки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 10 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 грудня 2017 року.

Головуючий:

Судді: