Рішення № 71252250, 20.12.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/16853/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської областіпро визнання дій неправомірними, зобов'язання поновити виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі-відповідач), в якому просила суд, визнати дії відповідача неправомірними та зобовязати відновити виплату раніше призначеної пенсії.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що їй відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»було призначено пенсію за віком з 12 липня 2015 року, яку вона отримувала регулярно до 01 квітня 2017 року. Отримавши право на постійне проживання в Державі Ізраїль, залишила межі України та виїхала за кордон, у зв'язку з чим відповідач перестав їй виплачувати пенсію. Норма п.2 ч. 1ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІVпередбачала, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України. Проте, вказана норма втратила чинність згіднорішення КонституціногоСуду України від 07 жовтня 2009 року № 25рп/2009, як така, що не відповідаєКонституції. Листом від 04 травня 2017 року №4736/03 відповідач повідомив представника позивача, що виплата пенсії позивачу припинена з 01 жовтня 2016 року, оскільки вона з 20 вересня 2016 року знята з місця реєстрації в Україні і у 2016 році отримала дозвіл для виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль. Також повідомив, що виплата пенсії для громадян, які переїхали на постійне місце проживання в Україну з країн, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, поновлюється з дня реєстрації місця постійного проживання в Україні, але не раніше дня подання заяви про поновлення виплати пенсії. Вважає такі дії відповідача неправомірними, такими, що порушують її конституційні права.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, з підстав, зазначених у позовній заяві, уточнила, що просить відновити виплату пенсії позивачу з 02 травня 2017 року.

Представник відповідача в судовому засіданні надала суду письмові заперечення проти позову, відповідно до змісту яких заперечує проти позову у повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що відпоідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згодна на обов'язковість якого надана ОСОБА_4 України.Ст. 51 Закону України №1058-ІVвстановлює, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України. В 2016 році позивач звернулася до відповідача із заявою про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання (зняття з обліку) та просила виплатити 6 місячний розмір пенсії наперед (за період із жовтня 2016 року по березень 2017 року). Відповідно дорішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року у справі №1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідностіКонституції Україниположень п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого реченняст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"вказані положення визнано неконституційними - такими, що не відповідаютьКонституції Українита такими, що втрачають чинність з дня ухвалення нього рішення. Пунктом 3 резолютивної частини вказаногорішення Конституційного Суду України визначено: «Звернути увагу Верховної ОСОБА_4 України на необхідність приведення у відповідність доКонституції Україниположень інших Законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття Закону про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними». На даний час, нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, яким будуть передбачені умови, норми і механізми виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не прийнято. Просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини і перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 6 Кодексу адміністративного судочинства Українипри вирішенні справи суд має керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Перебуваючи на обліку у відповідача 12 липня 2015 року позивач отримувала пенсію за віком по 01 квітня 2017 року, до виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.

В матеріалах справи не має даних про те, що позивачем припинено громадянство України у відповідності з вимогамиЗакону України "Про громадянство України".

Представник позивача звернулася до відповідача з письмовою заявою про поновлення виплати позивачу раніше призначеної пенсії, однак відповідач відмовив в задоволенні такого звернення, посилаючись на те, що позивач знята з реєстрації місця проживання в Україні та у 2016 році нею отримано дозвіл на постійне місце проживання в Державі Ізраїль.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України.

Згідно з ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 рокупункт 2 частини 1 статті 49, другого реченнястатті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною ОСОБА_4 України було визнано таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним).

При цьому в рішенні звернуто увагу Верховної ОСОБА_4 України на необхідність приведення у відповідність доКонституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

Статтею 24 Конституції Українивизначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч. 2ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбаченихКонституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведені вище міркування ЄСПЛ є достатніми для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 ОСОБА_5 протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд приходить до висновку, що неукладення державою міжнародного договору у галузі пенсійного забезпечення не може бути правовою підставою для відмови позивачу в отриманні передбаченогостаттею 46 Конституції Українисоціального захисту у вигляді отримання пенсії.

Крім того, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормамиЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого реченняст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, починаючи з 07.10.2009 року відсутні будь-які підстави для припинення виплат пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, в країни, з якими Україна не має відповідних міжнародних договорів, в тому числі до Держави Ізраїль.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виїхала на постійне місце проживання за кордон, а саме до Держави Ізраїль в 2016 році, тобто у відповідача не було жодних підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Таким чином відповідач припинивши виплату позивачу пенсії діяв поза законом.

Крім того, ч. 1ст. 55 Конституції Українигарантує кожній особі право на безпосереднє звернення до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів, та не передбачає обов'язку особи попередньо самостійно вирішувати спір.

Для забезпечення судового захистуКонституція Україниу ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Положення частини другоїстатті 124 Конституції Українищодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист (Рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002).

Вищевикладене додатково свідчить, що позивач в будь-якому випадку не була зобов'язана звертатись до відповідача із будь-якими заявами, а мала право на безпосереднє звернення до суду з метою отримання належного захисту свого права на отримання пенсії.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачу була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і незважаючи на те, що вона постійно проживає в Державі Ізраїль, вона має право на відновлення виплати раніше призначеної їй пенсії, починаючи з 02 травня 2017 року.

Відповідно до ч. 1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 640 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 19, 77, 241-246, 255, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, Держава Ізраїль, 2226046, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (місце знаходження: вул. Яворницького, 34, м. Рівне, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40373305) про визнання дій неправомірними, зобов'язання поновити виплату пенсії задовольнити.

Визнати протиправними дії Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо припинення виплати ОСОБА_3 раніше призначеної пенсії.

Зобовязати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_3 з 02 травня 2017 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Допустити рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області в Житомирський апеляційний адміністративний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення суду складено 26 грудня 2017 року.

Суддя Рівненського

міського суду ОСОБА_5