Постанова № 71251748, 21.12.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 325/50/17 Головуючий у 1 інстанції: Пантилус О.П.

Провадження № 22-ц /778/3376/17 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів: Кочеткової І.В., Гончар М.С.

при секретарі: Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року у справі за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Україна» до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до СВК «Агрофірма Україна» про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

В обґрунтування позову зазначив, що вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22.02.2010р., який набрав законної сили 05.05.2010р., по справі № 1-92/2010 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та з ОСОБА_2 стягнуто на користь СВК «Агрофірма «Україна» матеріальну шкоду в сумі 28 622,32 грн. На виконання вироку 16.06.2010р. Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області виданий виконавчий лист № 1-92/2010, який із 07.06.2011р. знаходився на виконанні у відділах державної виконавчої служби (ВДВС) Приазовського та Приморського районних управлінь юстиції Запорізької області за місцем проживання та роботи боржника. Протягом часу виконання цього виконавчого листа 16.06.2010р. на рахунок позивача в АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК" з ВДВС Приазовського районного управління юстиції Запорізької області надійшло 11 441,80грн. (платіжне доручення №803 від 23.12.2014 року); з ВДВС Приморського районного управління юстиції Запорізької області: 456,69 грн. - платіжне доручення № 2316 від 09.10.2015р.; 1 097,27 грн. - платіжне доручення № 2312 від 09.10.2015р.; 1 097,27 грн. - платіжне доручення № 2315 від 09.10.2015р.; 1 097,27 грн. - платіжне доручення № 2589 від 11.11.2015р.; 2 907,58 грн. - платіжне доручення № 2631 від 13.11.2015р. Всього за виконавчим листом № 1-92/2010 від 16.06.2010р. СВК отримав 18 097,88грн.

Посилаючись на несвоєчасне виконання боржником грошового зобов»язання за рішенням суду, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 4 838,40 грн. - 3% річних за період з 06.05.2010р. по 28.02.2017р. включно та 19 611,56 грн. - втрат від інфляції за період травень 2011р. - січень 2017р. включно, а також понесені судові витрати.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Україна" 3% річних за період з 06 травня 2010 року по 28 лютого 2017 року (включно) в розмірі 4 838,40 грн. та втрат від інфляції грошових коштів за період травень 2010 року - січень 2017 року (включно) в розмірі 19 611,56 грн., а всього в сумі 24 449,96 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Україна" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 600 грн..

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Україна" судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в розмірі 4 280 грн..

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставина справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Справа розглядалась судом першої інстанції за положеннями ЦПК України в ред. від 18.03.2004 року, тобто до набуття 15.12.2017р. чинності змінами, внесеними на підставі Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року до цивільно-процесуального кодексу. Тому рішення підлягає перевірці в частині дотримання судом першої інстанції норм процесуального закону в редакції від 18.03.2004р., а розгляд справи здійснюється та судове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги постановляється відповідно до вимог ЦПК у новій редакції.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що зобов'язання ОСОБА_2 перед СВК «Агрофірма «Україна» виникло внаслідок спричинення ним майнової шкоди позивачу і зводиться до сплати грошей відповідно до судового рішення (вироку), а відтак, є грошовим зобов'язанням, і тому у зв»язку з простроченням сплати цих грошових коштів ОСОБА_2 на вимогу СВК «Агрофірма Україна» зобов'язаний сплатити інфляційні витрати та три проценти річних від простроченої суми.

Колегія судді апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

По справі встановлено, що вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22.02.2010р. по справі № 1-92/2010, який набрав законної сили 05.05.2010р., ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України і йому було призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком на два роки. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбуття покарання з випробуванням строком на два роки. Вироком суду з ОСОБА_2 на користь СВК "Агрофірма "Україна" стягнуто матеріальну шкоду в сумі 28 622,32 грн..

16.06.2010р. на виконання зазначеного судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області видано виконавчий лист № 1-92/2010.

07.06.2011р. постановою ВП № 269221204 старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Приазовського районного управління юстиції Воронцовою С.В. відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого документу - виконавчого листа № 1-92/2010 і запропоновано боржнику ОСОБА_2 самостійно виконати рішення суду в строк до 14.06.2011р.

10.04.2015р. головним державним виконавцем Приазовського районного управління юстиції Запорізької області Воронцовою О.В. винесено постанову ВП № 26921204 про закінчення виконавчого провадження № 1-92/2010 на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. Постанова мотивована тим, що боржник ОСОБА_2 працює в ТОВ "Приморський автосервіс" та отримує заробітну плату за адресою: Запорізька область, м. Приморськ, вул.Чапаєва, 8А.

22.12.2015р. постановою ВП № 47343137 старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції Запорізької області Ганчева О.Г. закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-92/2010 від 16.06.2010р. на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження". Постанова мотивована тим, що боржник ОСОБА_2 звільнився з роботи у ТОВ "Приморський автосервіс".

11.03.2016р. постановою ВП № 50448253 головного старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Приазовського районного управління юстиції Воронцовою С.В. відкрито виконавче провадження щодо виконання наведеного вище виконавчого документу та запропоновано боржнику ОСОБА_2 самостійно виконати виконавчий документ в строк до 18.03.2016 року.

Із платіжного доручення № 803 від 23.12.2014р. судом встановлено, що під час виконання виконавчого листа № 1-92/2010 від 16.06.2010р. на рахунок позивача № 26001210196273 в АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК" з ВДВС Приазовського районного управління юстиції Запорізької області надійшли кошти в розмірі 11 441,80 грн..

З ВДВС Приморського районного управління юстиції Запорізької області надійшли кошти в розмірах: 456,69 грн. згідно платіжного доручення № 2316 від 09.10.2015р.; 1 097,27 грн. згідно платіжного доручення № 2312 від 09.10.2015р.; 1 097,27 грн. згідно платіжного доручення № 2315 від 09.10.2015р.; 1 097,27 грн. згідно платіжного доручення № 2589 від 11.11.2015р.; 2 907,58 грн. згідно платіжного доручення № 2631 від 13.11.2015р.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ч.1,2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч.2 ст.21 КПК України, судове рішення, в тому числі вирок, який набрав законної сили, є обов'язковим для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення рішення) вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Факт спричинення ОСОБА_2 матеріальної шкоди СВК "Агрофірмі "Україна" в сумі 28 622,32 грн. підтверджений вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22.02.2010 року, який набрав законної сили 05.05.2010 року.

Вирок суду в частині відшкодування матеріальної шкоди виконано ОСОБА_2 частково - в сумі 18 097,88 грн., що підтверджено наведеними вище платіжними документами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Однією з підстав виникнення зобов'язання - є завдання майнової шкоди іншій особі, згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Зобов'язання ОСОБА_2 перед СВК виникло внаслідок спричинення ним майнової шкоди позивачу і зводиться до сплати грошей відповідно до судового рішення (вироку), а відтак, є грошовим зобов'язанням.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За підрахунком позивача, станом на 28.02.2017р. (в межах заявлених вимог) боржник ОСОБА_2 сплатив СВК "Агрофірмі "Україна" всього 18 097,88 грн.. Сума невиконаного грошового зобов'язання складає 10 524,44 грн., із розрахунку 28 622,32 грн. - 18 097,88 грн. = 10 524,44 грн.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях, яким є, зокрема газета "Урядовий кур'єр".

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексації судом було враховано рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р., що є правильним.

Суд першої інстанції, з урахуванням викладеного, перевіривши розрахунок позивача, прийшов до правильного висновку про те, що розрахунок проведено вірно. Та апелянтом наведені судом розрахунки та визначені значення інфляційних втрат позивача та 3 % річних не оспорюються.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 625 ЦК України та зазначає, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не грошове зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю, а отже нарахування процентів на суму шкоди - є фактично подвійною мірою відповідальності. Вказує, що положення ст. 625 ЦК України не поширюються на правовідносини, що виникають у зв»язку з завданням шкоди.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апеляційної скарги з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення рішення) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно правового висновку, який викладено в постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, предметом якої був спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період невиконання судового рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди: будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, незалежно від правових підстав його виникнення (в тому числі рішення суду) і в разі його порушення підлягає застосуванню ч.2 ст.625 ЦК України.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, висновки суду першої інстанції зроблені з урахуванням вказаної правової позиції.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставина справи є безпідставними.

В судовому засіданні апеляційного суду представник СВК «Агрофірма «Україна» просив стягнути з відповідача також судові витрати у вигляд правової допомоги, яка була надана адвокатом на стадії апеляційного провадження, і це клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З матеріалів справи вбачається, що правова допомога надавалась позивачу адвокатом Соловйовим В.М. на підставі договору № 10 від 10.01.2017р. про надання правової допомоги ( а.с. 50-52).

Згідно з наданими позивачем документами, на правову допомогу на стадії апеляційного провадження затрачено 2,5 години на підготовку заперечень на апеляційну скаргу ( а.с. 177), про що між адвокатом Соловйовим В.М. та СВК «Агрофірма «Україна» складно акт приймання-передачі виконаних робіт № 10 від 31.10.2017р., а визначена до сплати за ці послуги сума становить 800 грн.

Фактична сплата цієї суми підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 52 від 31.10.2017р., оригінал якої був оглянутий колегією в судовому засіданні.

Тому ці витрати у відповідності до вимог ст. 137 ЦПК України ( ред. від 15.12.2017р.) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у зв»язку із залишенням без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь СВК «Агрофірма «Україна» витрати за надання правової допомоги в апеляційній інстанції в сумі 800 (вісімсот) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: