Рішення № 71249030, 26.12.2017, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/12543/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді - Бароніна Д.Б.,

за участю секретаря - Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сєвєродонецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 05 березня 2005 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, від якого народилась дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 13 листопада 2007 року шлюб між сторонами розірвано, місце проживання дитини після розірвання шлюбу визначено з позивачем. Відповідач не проживає з позивачем та їх дитиною вже близько 10 років. З часу розлучення відповідач повністю усунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по утриманню дитини, аліменти на утримання дитини не сплачує. Відповідач припинив спілкування з позивачем та їх дитиною, зв'язок з ним відсутній. Позивач на адресу реєстрації відповідача направляла лист з вимогою надати нотаріально засвідчений дозвіл на виїзд їх спільної дитини за кордон, але ніякої відповіді не отримала. Необхідність в отриманні від відповідача дозволу на виїзд дитини за кордон виникла у зв'язку з тим, що на сьогоднішній день у позивача з'явилась можливість оздоровити дитину за кордоном. На початку січня 2018 року позивач має намір розпочати оформлення документів для подальшого виїзду на відпочинок разом з дитиною до однієї з туристично розвинених країн. Оскільки позивачу невідомо місцезнаходження відповідача, вона не має можливості отримати від батька дитини - відповідача ОСОБА_2 дозвіл на виїзд неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон для відпочинку та оздоровлення, розвитку, розширення світогляду. Крім того, тимчасовий виїзд дитини за кордон добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку дитини як особистості. Відповідач дозволу не надає та об'єктивно не може цього зробити, так як позивачу невідомо, де саме він знаходиться.

На підставі викладеного позивач звернулася з даним позовом до суду в якому просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі території України неповнолітній дочці ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, строком з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року до Єгипту, Туреччини, Чорногорії, Болгарії, Грузії з метою оздоровлення та відпочинку.

Також просила надати їй дозвіл на оформлення документів для виїзду неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року до Єгипту, Туреччини, Чорногорії, Болгарії, Грузії з метою оздоровлення та відпочинку, без згоди батька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В судове засідання позивач не з'явилася, в позовній заяві просила розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило, відзиву на позов від відповідача також не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Позивач не висловила заперечень проти заочного розгляду справи за відсутності відповідача. У зв'язку з наведеним, суд вважав за можливе слухати справу за відсутністю відповідача, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього, про що було постановлено ухвалу, яка відображена в протоколі судового засідання.

У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 23 листопада 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ватутінського міського управління юстиції Черкаської області, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 95. Батьком записаний ОСОБА_2, матір'ю - ОСОБА_1.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого 05 березня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ватутінського міського управління юстиції Черкаської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 05 березня 2005 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 23. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_2, дружини - ОСОБА_1.

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3, виданого 22 липня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвали шлюб 13 листопада 2007 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 13. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_2, дружини - ОСОБА_1.

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 08 червня 2010 року по справі № 2-229-2010 було стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_3

Відповідно до довідки № 90 від 10.11.2017 року, виданої Ватутінським виробничим управлінням ЖКГ Черкаського обласного управління ЖКГ, до складу сім'ї позивача ОСОБА_1 в м. Ватутіно Черкаської області входить донька ОСОБА_3

Позивач стверджує, що відповідач з часу розірвання шлюбу повністю припинив спілкування з дитиною. Доказів на користь протилежного відповідачем не надано.

Згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Згідно зі статтею 141 СК України, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, батьки, відповідно до положень ст. 151 СК України, вправі обирати самі.

Згідно з вимогами ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Стаття 154 СК України надає батькам право звернутися до суду за захистом прав та інтересів дитини.

Відповідно до вимог статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до Конвенції «Про права дитини» батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з вимогами частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 із змінами та доповненнями, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 - «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Отже, виходячи з аналізу зазначених вище правових норм, дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька на підставі наведених нормативних положень є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначені поїздки із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном.

З аналізу вказаного вище вбачається, що предметом розгляду при вирішенні вказаної категорії справ є: відповідність такої поїздки до іншої країни інтересам дитини (відпочинок, оздоровлення, розвиток, відвідування родичів тощо), ухилення батьком від надання згоди на таку поїздку, зазначення конкретної країни та конкретного періоду часу перебування у цій державі, тобто разову поїздку.

В позовній заяві позивач вказує, що неповнолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, в той час як відповідач самоусунувся від будь-якого спілкування з дитиною, її виховання та утримання, що суперечить інтересам дитини, яка має конституційне право на освіту, здоровий образ життя та право вільно залишити територію України, а відсутність письмової згоди батька позбавляє її цих прав.

Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_2 не підтримує зв'язку з родиною і протилежного ним не доведено, не може або не бажає дати згоди на виїзд за кордон України його неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а такий тимчасовий виїзд дитини за кордон надасть їй можливість розвитку та відпочинку, відповідатиме інтересам дитини, буде сприяти її всебічному розвитку і не буде суперечити діючому законодавству, а також не позбавить дитину права та можливості спілкуватися з батьком, то суд вважає за можливе надати неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон без згоди та супроводу її батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, строком з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року до Єгипту (Арабська Республіка Єгипет), Туреччини (Турецька Республіка), Чорногорії (Республіки Чорногорія), Болгарії (Республіки Болгарія), Грузії. При цьому суд враховує, що позивач не може заздалегідь точно визначити час відповідних поїздок за кордон, у зв'язку із чим вказівка на можливість такого виїзду в певний період в конкретні країни є належним способом захисту прав позивача та дитини.

Стосовно вимоги про надання дозволу на виготовлення проїзних документів суд зазначає, що питання щодо оформлення документів для виготовлення та отримання паспорту для виїзду за кордон особі, яка не досягла 16 - річного віку врегульовано «Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення», затвердженого постановою КМУ України №152 від 07 травня 2014 року, та окремого дозволу не потребує. Отже, у задоволенні позовної вимоги про надання дозволу на оформлення документів для виїзду дитини за кордон належить відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанцією № 2657033 від 13.11.2017 року про сплату судового збору у сумі 640 грн. 00 коп. Враховуючи викладене та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 320 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька - задовольнити частково.

Надати неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон без згоди та супроводу її батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, строком з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року до Єгипту (Арабська Республіка Єгипет), Туреччини (Турецька Республіка), Чорногорії (Республіки Чорногорія), Болгарії (Республіки Болгарія), Грузії.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму судових витрат в розмірі 320 (триста двадцять) грн. 00 коп.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Д.Б. Баронін