Постанова № 71246803, 20.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Кошара О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі: Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Валендюка В.С.

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2016 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, третя особа:Ленінський РВ у м. Дніпропетровськ Державної міграційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та передання квартири в управління, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2015 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, третя особа:Ленінський РВ у м. Дніпропетровськ Державної міграційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та передання квартири в управління.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2016 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»» до ОСОБА_3, третя особа Ленінський РВ у м. Дніпропетровськ Державної міграційної служби України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та передання квартири в управління - відмовлено.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі: Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Валендюка В.С. просить касувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»» (правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 082/07-ФЛ/06, відповідно за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 29000 доларів США, з кінцевим терміном повернення 10 вересня 2027 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом 11,00 % на суму залишку заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 01 жовтня 2007 року між сторонами по справі було укладено договір іпотеки № 082/07/01/06, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Перфіловою О.А. за реєстровим № 6379. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_3 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 30,0 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Частиною першою ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У порушення зазначених норм закону та умов договору ОСОБА_3 станом на 21 грудня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 3232870,98 грн., яка складається з: строкової заборгованості по основному боргу кредиту в розмірі 15542,24 доларів США; простроченої заборгованості по основному боргу кредиту в розмірі 10028,89 доларів США; строкової заборгованості по відсоткам в розмірі 164,08 доларів США; простроченої заборгованості по відсоткам у розмірі 18556,63 доларів США; простроченої заборгованості по щомісячній комісії у розмірі 24010,70 грн.; пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам за період з 21.12.2014 року по 21.12.2015 року в розмірі 2165946,90 грн.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 082/07-ФЛ/06 від 01 жовтня 2007 року, що складається з: тіла кредиту та відсотків за період з 01.10.2007 року по 04.05.2012 року в розмірі 33706,26 доларів США; щомісячної комісійної винагороди в сумі 11416 грн.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за період з 05.05.2011 року по 04.05.2012 року в сумі 335788,99 грн.

Згідно з ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» направив передбачену ст.35 Закону України «Про іпотеку» вимогу про усунення порушення відповідачу, проте доказів виконання такої вимоги ОСОБА_3 суду не надано.

Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно до ч.3 ст.33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Виходячи з положень ч.2 ст.16 ЦК України, ч.3 ст.33, ст.36, ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 11.12.2013 р. № 6-124цс13, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч.1 ст.3607 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 р. № 6-61цс15, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч.1 ст.3607 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Наслідком звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості позичальника перед кредитодавцем. Виходячи з принципу правової визначеності у такому випадку з рішення суду повинно бути зрозуміло, яка сума заборгованості за кредитними зобов'язаннями погашається в результаті переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а відтак відповідно до вимоги ст. 39 Закону України «Про іпотеку» щодо обов'язкового зазначення у рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації поширюються і на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Однак, в позовній заяві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не вказав ціну предмета іпотеки, визначену відповідно до ч.6 ст. 38 Закону «Про іпотеку», а також до неї не додано відповідного звіту про оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності, що суперечить вимогам ст.ст.39,43 Закону «Про іпотеку».

Відповідно до положень ст.40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Згідно ч.2 ст.39 Закону України «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд, за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та передання квартири в управління, оскільки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не вказак обов'язкове зазначення початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації поширюються, не надав відомості щодо осіб зареєстрованих у спірній квартирі та не надав доказів на підтвердження направлення досудової вимоги про усунення порушення відповідачу.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі: Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Валендюка В.С. - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича