Рішення № 71246175, 19.12.2017, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/987/17

2/189/448/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

19.12.2017 року смт. Покровське Покровського району Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Корхової М.Г.,

представника позивача ОСОБА_1, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відео конференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Покровське Покровського району Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2» до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди завданої роботодавцю працівником під час виконання службових обов’язків,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський ОСОБА_2» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої роботодавцю працівником під час виконання службових обов’язків, в розмірі 720,00 грн.00 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що наказом № 468-п від 28.10.2013 року ОСОБА_3 було прийнято на посаду начальника відділення №122 ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», з робочим місцем у м. Дніпропетровськ.

Наказом № 456 ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 09.04.2013 року «Про призначення осіб відповідальних за облік матеріальних цінностей» ОСОБА_3 як особу, що займала посаду начальника відділення № 122 у місті Дніпропетровськ по вулиці Столярова в будинку № 7, було призначено відповідальним за облік та переміщення основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, які обліковуються на балансі за відділенням Банку №122 за територіальною ознакою і використовуються в його обороті, або знаходяться в резерві.

Згідно інвентаризаційного опису основних засобів відділення № 122 ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2 банк» у м. Дніпропетровськ від 28.11.2014 року, ОСОБА_3 особі, що займала посаду начальника відділення № 122 у м. Дніпропетровськ по вулиці Столярова в будинку № 7, передано на відповідальне зберігання необоротні матеріальні активи які обліковуються на балансі за відділенням Банку № 122 за територіальною ознакою і використовуються в його обороті, або знаходяться в резерві.

Згідно інвентаризаційного опису основних засобів від 20.03.2015 року за результатами проведення інвентаризації активів та зобов’язань зафіксовано відсутність матеріальних цінностей, які перебувають на балансі відділення № 122 у місті Дніпропетровськ в кількості 4 одиниці, а саме: монітор вартістю 180,00 грн.; монітор вартістю 216,00 грн., монітор вартістю 168,00 грн., принтер вартістю 156,00 грн., разом на суму 720,00 грн.

Згідно наказу № 160-п від 21.09.2015 року ОСОБА_3 звільнено з посади начальника відділення № 122 Пат «ВіЕйБі Банк».

15.07.2016 року відповідачу надіслано вимогу № 18/3-37224 про повернення матеріальних цінностей або відшкодування їх вартості, однак відповіді на вказану вимогу позивач не отримав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на приписи ст. ст. 130, 134 Кодексу законів про працю України, просив позов задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з’явилась, заяв, відзиву та клопотань від неї не надходило; відповідачка повідомлена про час, дату та місце судового засідання належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Згідно ст. ст. 280, 281 ЦПК України суд ухвалив заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши надані позивачем письмові докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Суд встановив, що відповідно до витягу з наказу № 468-п від 28.10.2013 року ОСОБА_3 була прийнята на посаду начальника відділення № 122 ПАТ «ВіЕйБі Банк» з робочим місцем у м. Дніпропетровськ та посадовим окладом згідно штатного розкладу (а. с. 119).

Згідно витяга з наказу № 160-п від 21.09.2015 року ОСОБА_3 була звільнена з посади начальника відділення № 122 з 25 вересня 2015 року, у зв’язку зі скороченням штату працівників (копія, а. с. 120).

Таким чином, ОСОБА_3 працювала на посаді начальника відділення № 122 банку у м. Дніпропетровськ в період з 28.10.2013р. по 25.09.2015р.

Позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог на наказ № 456 від 09.04.2013 року про призначення осіб, відповідальних за облік та переміщення матеріальних цінностей призначено відповідальних осіб (копія наказу, а. с. 121-124). Суд, дослідивши зміст цього наказу, встановив, що згідно п.2.1 наказу відповідальними особами за облік та переміщення основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, які обліковуються на балансі відділень банку за територіальною ознакою і використовуються в його обороті, або знаходяться в резерві, призначаються начальники відповідного відділення банку (а. с. 122).

При цьому в зазначеного наказу не зазначається прізвище відповідачки, відсутній її підпис про ознайомлення з текстом даного наказу, тобто, цей наказ не є персоналізованим і конкретно на відповідачку жодні обов’язки та відповідальність не покладається.

Більше того – наказ позивача № 456 від 09.04.2013 року про призначення осіб, відповідальних за облік та переміщення матеріальних цінностей призначено відповідальних осіб був виданий раніше, ніж відповідачка була прийнята на посаду начальника відділення банку (наказ виданий у квітні 2013 року, а відповідачка прийнята на посаду у жовтні 2013 року).

Дослідивши копію інвентаризаційного опису основних засобів відділення № 122 ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2 банк» у м. Дніпропетровськ від 28.11.2014 року, на який також посилається позивач, яка складена згідно форми, затвердженої постановою держкомстата СРСР від 28.12.1989р. № 241, суд встановив, що у ньому відсутня дата закінчення інвентаризації, не зазначена посада особи, яка відповідальна за збереження основних засобів та не зазначений дата та номер наказу, яким проведене зняття фактичних залишків та врахування на балансових рахунках майна (а. с. 127-147 ).

Статтею 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Стаття 134 КЗпП України передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджено постановою Державного комітету ОСОБА_4 Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 р. №447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної ОСОБА_4 України від 12 вересня 1991 р. №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР". Цей перелік не підлягає розширеному тлумаченню. Договори про повну матеріальну відповідальність із працівниками, чиї посади (виконувані роботи) в зазначеному переліку не вказані, юридичної сили не мають.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року (справа № 6-16цс12).

Із роз'яснень, викладених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», вбачається, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст.135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що посада начальника відділення банку, на якій працювала відповідачка ОСОБА_3, не входить до переліку посад і робіт, затверджених постановою Державного комітету ОСОБА_4 Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної ОСОБА_4 Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, з якими роботодавцем може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Окрім того, суд встановив, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність між позивачем та відповідачкою не був укладений взагалі, а наказ № 456 від 09.04.2013 року про призначення осіб, відповідальних за облік та переміщення матеріальних цінностей призначено відповідальних осіб не є таким договором і не є підставою для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності за майно.

Також суд зазначає, що позивач просить стягнути шкоду, яка заподіяна нестачею необоротних матеріальних активів саме під час виконання відповідачем трудових обов’язків, тоді як відповідачка не займала посаду і не виконувала роботи, безпосередньо пов’язані з зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їй цінностей, тому суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі саме з наведених вище підстав.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 130, 134, 135-2, 136 КЗпП України, ст. ст. 7, 8, 10, 12, 18, 259, 263-265, 268, 280, 281 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2» до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди завданої роботодавцю працівником під час виконання службових обов’язків – відмовити.

Відповідно до п. п. 15.5 пункту 15 розділу XII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу в редакції від 03.10.2017 року рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через Покровський районний суд Дніпропетровської області до Апеляційного суду Дніпропетровської області або безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Чорна