Рішення № 71244714, 21.12.2017, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/1304/17

2/171/1156/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2017 р.

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Семенової Н.М.

за участю секретаря - Ровної Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Апостолове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача, вказуючи, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. З 1999 року позивач проживала в цивільному шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 Від сумісного проживання у них народилась донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент дарування квартири сторони мешкали разом за адресою АДРЕСА_1, де були і прописані. На даний час в квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 та їх донька - ОСОБА_5. З 2008 року сторони припинили сімейні відносини, відповідач виїхав та став проживати окремо, забравши з собою всі речі. З 2009 року відповідач у спірній квартирі не проживає, комунальних послуг та аліментів не сплачує. Відповідач відносини з сім'єю не підтримує. З моменту припинення сімейних відносин відповідач ОСОБА_2 до квартири не з'являвся, перешкод у користуванні житловим приміщенням йому не чинили.

Вважає, що відповідач втратив право користування жилим приміщенням, так як відсутній за місцем реєстрації понад шість місяців. Просить позов задовольнити, визнати відповідача, особою, яка втратила право користування житловим приміщенням.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 позов про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням підтримує в повному обсязі. Обґрунтовуючи тим, що позивач ОСОБА_1 є її рідною донькою. Донька дійсно проживала однією сім'єю з відповідачем, у 2000 році у них народилась донька. В 2003 році дочка згідно договору дарування отримала квартиру. Так як вона проживала у цивільному шлюбі з відповідачем, то прописала відповідача у спірній квартирі. За час сумісного проживання і позивач, і відповідач працювали, але у зв'язку з тим, що відповідач любив гарне життя, утриманням квартири, сплатою комунальних послуг займалась її донька. Зароблені кошти відповідач витрачав на свої нужди. Згодом сімейні відносини погіршились і вони з 2009 року припинили сімейні стосунки. Онука у них проживала з 2011 року три роки, відповідач знав про це, однак матеріальної допомоги на утримання дитини не надав, станом квартири не переймався. Відповідач дійсно у 2014 році забрав з квартири холодильник та комп'ютер, хоча знав, що на літні канікули приїжджала його донька. До теперішнього часу не цікавиться станом квартири та витратами пов'язаними з утриманням квартири. З часу коли донька виїхала до Російської Федерації витратами пов'язаними з утриманням квартири займається вона, як мати позивачки. Просить позов задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні пояснив, що з позивачем проживали у цивільному шлюбі з 1999 року по 2014 року, що можуть підтвердити свідки, є фотознімки. Позивач до 2003 року не працювала, кошти за які була придбана квартира належать йому. Квартиру вони придбали, але щоб було дешевше сплачувати за нотаріальні послуги оформили, як договір дарування. Колишні власники квартири не являються родичами або друзями позивача. Гроші на отримання дитини він надав, кошти перераховував. З 2012 року по 2014 року працював, позивач з донькою приїжджали до мене. В 2014 році позивач виїхала до Росії. Ключі від квартири забрала. З 2014 року спільного господарства не ведуть. Власних особистих речей в спірній квартирі не має. Підтвердити факт отримання квартири за особисті кошти не має змоги. За спірні кошти придбали речі сумісного вжитку. На теперішній час проживає у матері.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами цивільної справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню через наступне.

Суд встановив, що відповідно до договору дарування квартири від 17 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Романченко Ю.В. 17.12.2013 року, зареєстровано в реєстрі за № 1869 - квартира АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.7), відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 03.02.2004 року зареєструвала право власності на квартиру (а.с.8).

Відповідно копії технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 власником квартири є ОСОБА_1, в цілій частині (а.с. 9).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Нивотрудівської сільської ради у квартирі за адресою АДРЕСА_1, зареєстровані ОСОБА_1, 1977 року народження, ОСОБА_2, 1976 року народження, ОСОБА_5, 2000 року народження (а.с. 10).

Судом встановлено, що відповідно до довідки з сектору адресно-довідкової роботи управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, з 01.04.2010 року (а.с. 18).

Відповідачем до судового засідання надано пояснення свідка ОСОБА_6, відповідно до яких, свідок підтверджує той факт, що сімейні стосунки між сторонами були припинені в 2014 році, але цей факт сторонами не оскаржується (а.с. 36).

В судовому засіданні судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та поясненнями представника позивача, відповідачем, що договір дарування на спірну квартиру був укладений 11.12.2003 року, право власності позивач зареєструвала 03.02.2004 року, згідно довідки з сектору адресно-довідкової роботи управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, з 01.04.2010 року, тому розписка надана відповідачем у судовому засіданні, на підтвердження факту того, що квартира була придбана за його кошті, суд вважає нікчем доказом у зв'язку з тим, що розписка укладена між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 17.05.2004 року, вже після оформлення договору дарування та реєстрації права власності на спірну квартиру. Інших доказів на підтвердження того, що ці кошти були передані саме у сплату за купівлю спірної квартири відповідачем не надано.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Крім того, права власника житлового будинку, квартири визначені ст. ст. 317, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Виходячи з положень ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України щодо обов'язку доказування, обов'язок довести свої заперечення щодо наявності поважних причин відсутності на спірній житловій площі покладено на відповідача.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Стаття 47 Конституції України та ст.9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніж з підстав і в порядку визначеним законом.

Право на повагу до житла гарантує і ст.8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Відповідно до вимог ст.317 ЦК України власнику належать права володіння, користування і розпоряджання своїм майном. Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Права власника житлового будинку, квартири визначені в ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 статті 71 ЖК України встановлено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст.71, 72, 116, 156 ЖК України).

Таким чином, при розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника житла, мають встановлюватися наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад встановлені строки, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.

Пленум Верховного Суду України в пункті 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Згідно роз'яснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року з подальшими змінами „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладання трудового договору на невизначений строк тощо).

Отже, в судовому засіданні встановлено і дані обставини досить повно підтверджуються матеріалами справи, що ОСОБА_2 з вересня 2014 року в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, його речі в квартирі відсутні, за квартиру та комунальні послуги відповідач не сплачує, ремонтні роботи в спірній квартирі не проводить.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та суд вважає необхідним позбавити відповідачів ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1, з тих підстав, що відповідач ОСОБА_2 у вищевказаній квартирі тривалий час - з вересня 2014 року не проживає, комунальні послуги не сплачує та будучи зареєстрованими у даній жилій квартирі, але не проживаючи у ній, фактично чинить перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні приватної власністю, яка належить ОСОБА_1, а добровільно знятися з реєстрації відповідач не бажає. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а відповідача ОСОБА_2 необхідно визнати таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. Доводи позивача про відсутність відповідача у спірному жилому приміщенні понад один рік без поважних причин підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем під час розгляду справи не оспорені, тому існують правові підстави, передбачені ст.71 ЖК України для задоволення позову про позбавлення ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Керуючись ст.8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст.41,47 Конституції України, ст.ст.317,319,386,391,405 Цивільного Кодексу України, ст.71,156, 162, 163 Житлового кодексу України, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року, постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", ст.ст. 9, 12, 14, 81, 82, 133, 141, 259, 263, 264, 265, 268, ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

На рішення суду може бути подана апеляція безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Вступну та резолютивну частину рішення суду проголошено в судовому засіданні 21 грудня 2017 року. Повний текст рішення виготовлено 26 грудня 2017року.