Рішення № 71244643, 04.12.2017, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/1276/17

(2/199/1228/17)

РІШЕННЯ

Іменем України

04.12.2017 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Руденко В.В.,

при секретарі Куземі О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», третя особа: Управління- служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпрі ради, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування державної реєстрації права власності. У підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що 14 лютого 2007 року між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та громадянином ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №2/14-Ф, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в іноземній валюті на суму 38000,00 доларів США, а позичальник повернути кредит у строк до 13 лютого 2012 року та сплатити відсотки за користування кредитом.

Також 14 лютого 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1, був укладений іпотечний договір №2/14-Ф/ІП, відповідно до якого майновий поручитель (іпотекодавець) ОСОБА_1 передала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру загальною площею 81,4 кв.м., житловою площею 50,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить їй на підставі Договору дарування квартири, посвідченого 28.07.2005 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокофєвою О.Ю., зареєстрованого в реєстрі № 2791.

28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» був укладений договір факторингу № 15, відповідно до якого первісний кредитор ПАТ "Сведбанк" передало ТОВ "ФК «Вектор плюс" право вимоги за кредитним договором №2/14-Ф від 14.02.2007 року. Та 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» був укладений нотаріально посвідчений договір про відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого у зв'язку з укладенням договору факторингу № 15 від 28.11.2012 року ПАТ " Сведбанк " передало ТОВ "ФК «Вектор плюс» право вимоги за іпотечним договором №2/14-Ф/ІП від 14 лютого 2007 року.

Позивач зазначає, що 16 травня 2016 року нею було зроблено приватному нотаріусу Дніпропетровського МНО Дніпропетровської області Яковлєвої І.М., запит про надання інформації №16846434, та у відповідь надана інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та із наданої довідки Позивач дізналась, що Рішенням № 28864170 від 22.03.2016 року про реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. право власності на об'єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Позивач вважає, що зазначене рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не відповідає вимогам закону та порушує її права оскільки обов'язковою умовою для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, що перебуває в іпотеці, є подання заявником документу, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки, в тому числі факту виконання відповідних умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість переходу права власності.

Позивач вважає, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва В.М., приймаючи оспорювань рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.03.2016 року №28864170, фактично провела державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за наявності вже зареєстрованих обтяжень.

Також позивач посилається, що на момент укладення договору іпотеки законом була передбачена єдина правова підстава для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки: договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, однак жодних окремих договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, як то передбачено статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки, між сторонами не укладалося. Крім того, відповідне застереження про передачу іпотекодавцями іпотекодержателю у випадку невиконання основного зобов'язання права власності на предмет іпотеки, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в іпотечному договорі відсутнє. В іпотечному договорі міститься лише положення про можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Посилаючись на викладені обставини позивач вважає, що окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передання права власності на предмет іпотеки між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор плюс» та нею не укладався, тому державну реєстрацію № 13805484 від 16.03.2016 р. за ТОВ «ФК «Вектор плюс» права власності на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, квартиру АДРЕСА_1, було зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. з порушенням приписів законодавства, оскільки при його реєстрації не було перевірено наявність факту виконання відповідних умов правочину, з якими закон та відповідний правочин пов'язує можливість переходу права власності.

Також позивач зазначила, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають малолітні діти - ОСОБА_7, 2000 року народження, ОСОБА_8, 2003 року народження, дочка. Таким чином, проведенням перереєстрації права власності опосередковано порушенні й права неповнолітніх осіб.

У зв'язку з вище викладеним позивач просить суд визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 13805484, вчинений 16.03.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28864170 від 22.03.2016 р. про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно-квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по суті позову, аналогічні викладеним у заяві, наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову в повному обсязі, надав письмові заперечення в яких посилався на правомірність державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав заяву про слухання справи у його відсутність, просив суд постановити рішення відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням інтересів дітей.

Вислухваши пояснення представника відповідача, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 лютого 2007 року між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та громадянином ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №2/14-Ф, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в іноземній валюті на суму 38000,00 доларів США, а позичальник повернути кредит у строк до 13 лютого 2012 року та сплатити відсотки за користування кредитом.

Також 14 лютого 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1, був укладений іпотечний договір №2/14-Ф/ІП, відповідно до якого майновий поручитель (іпотекодавець) ОСОБА_1 передала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру загальною площею 81,4 кв.м., житловою площею 50,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить їй на підставі Договору дарування квартири, посвідченого 28.07.2005 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокофєвою О.Ю., зареєстрованого в реєстрі № 2791.

28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» був укладений договір факторингу № 15, відповідно до якого первісний кредитор ПАТ "Сведбанк" передало ТОВ "ФК «Вектор плюс" право вимоги за кредитним договором №2/14-Ф від 14.02.2007 року. Та 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» був укладений нотаріально посвідчений договір про відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого у зв'язку з укладенням договору факторингу № 15 від 28.11.2012 року ПАТ " Сведбанк " передало ТОВ "ФК «Вектор плюс» право вимоги за іпотечним договором №2/14-Ф/ІП від 14 лютого 2007 року.

Рішенням № 28864170 від 22.03.2016 року про реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. право власності на об'єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Судом встановлено, що наданий час за кредитним договором №2/14-Ф в забезпечення виконання якого між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1, був укладений іпотечний договір №2/14-Ф/ІП наявна прострочена заборгованість.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 12 зазначеного Закону у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено право на задоволення іпотекодержателем своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі те, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. При цьому позасудове врегулювання здійснюється за застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що згідно Розділу 4 «Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки» Договору іпотеки, іпотеко держатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечене іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до умов вказаного розділу, встановлена можливість позасудового врегулювання у відповідності до умов цього Договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших, передбачених законодавством України, підстав. Право визначення підстави та способу звернення стягнення належать Іпотекодержателю; звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до вказаного розділу договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку». Тобто положеннями договору передбачено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Відсутність факту реалізації домовленості сторін щодо укладення окремої угоди про задоволення вимог іпотекодержателя за наявності відповідного застереження в іпотечному договорі, наявність якого прирівнюється до угоди про задоволення вимог іпотекодержателя, та яке за змістом вимог Закону України "Про іпотеку" свідчить про те, що сторони домовилися про позасудовий порядок врегулювання спору, не є обставиною, яка обмежує державного реєстратора у здійсненні відповідної реєстраційної дії. Так. в матеріалах справи відсутні докази оспорення договору про іпотеку повністю або ж у частині розділу Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Суд вважає той факт, що сторони домовилися про застосування позасудового порядку звернення стягнення на предметом іпотеки свідчить про те, що сторони дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи іншій спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений Законом України "Про іпотеку". При цьому, можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки.

Іпотечний договір єчинним, докази його оспорення у тому числі в частині вищезазначеного застереження позивачемсуду не надавалися. Проти факту наявності простроченої заборгованості за забезпеченим іпотекою зобов'язанням позивач також не заперечує.

Посилання позивача, що на момент укладення договору іпотеки, а саме 07 жовтня 2008 року, діяв Закон України «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006 року на момент укладення договору іпотеки законом була передбачена єдина правова підстава для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки: договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, є необґрунтованими оскільки новою редакцією статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» не було змінено встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише було їх уточнено.

Аналіз наведених норм не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом, а отже, положення Законів України «Про іпотеку» та «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» слід застосовувати також до договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, укладених до набрання чинності Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Посилання позивача, щодо порушення прав дітей, не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до частини третьої статті 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (в редакції Закону від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Стаття 12 Закону України від 2 червня 2005 року №2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (в редакції Закону від 2 червня 2005 року №2623-IV) вимагає, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

При укладенні договору іпотеки, права малолітніх дітей порушені не були, вони не були власниками та не користувалися нерухомістю, тому отримання дозволу на здійснення правочину та/або реєстраційної дії від служби у справах дітей не було потрібно.

Суд не бере до уваги посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки підпунктом 1 пункту 1 зазначеного Закону встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Отже, мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", встановлено тільки щодо примусового відчуження такого майна без згоди власника. Оскільки Положеннями іпотечного договору передбачено застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем забезпеченого зобов'язання.

Таким чином рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято Відповідачем на підставі згоди Позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не можуть бути застосовані, і твердження Позивача не відповідають чинному законодавству України.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає, що судові витрати необхідно віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.10, 60, 130, 214, 215, 81, 88 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У позовних вимогах ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни,товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Судові витрати у вигляді судового збору віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особами, що не були присутніми при проголошенні рішення,- у той же строк з часу отримання його копії.

Суддя