Постанова № 71244541, 19.12.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1052/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

19 грудня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сторчака В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

представника позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 (далі - позивач) до Міністерства внутрішніх справ України, управління МВС України на Південно-Західній залізниці (далі - відповідач 1, 2) про стягнення заборгованості з грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

Позивач 30.06.2017 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: стягнути з Міністерства внутрішніх справ України та управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці солідарно на його (позивача) користь 4 705,80 грн. заборгованості по грошовій компенсації за невикористану відпустку при звільненні за 2015 рік в кількості 30 днів із розрахунку 156,86 грн. за 1 день відпустки та 171 870, 95 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2015 по 12.09.2017 із розрахунку 333,73 грн. за один день затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.09.2017 адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 з Міністерства внутрішніх справ України заборгованість з грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні за 2015 рік у розмірі 4705,80 грн. без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2015 по 12.09.2017 в розмірі 171870,95 грн. без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України.

Постанову суду в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за один місяць у розмірі 7175,19 грн. допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.08.2015 наказом №1723 о/с підполковник міліції ОСОБА_3, звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п.64 "б" (через хворобу) з 21.08.2015, про що внесений запис до трудової книжки за №6.

Відповідний запис до трудової книжки позивача здійснений начальником ВКЗ ДВБ МВС України Є.В. Городнім та скріплений гербовою печаткою Департаменту внутрішньої безпеки МВС України.

08.09.2015 ОСОБА_3 виданий грошовий атестат №37/8-250 та 23.09.2015 виплачена грошова допомога при звільненні у розмірі 51044,62 грн.

02.11.2015 позивач, встановивши зі вказаного грошового атестату, що при розрахунку грошової допомоги при звільненні йому не було здійснено грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік, звернувся із відповідними листами на адресу Міністра внутрішніх справ Авакова А.Б., Департаменту внутрішньої безпеки МВС України та голови ліквідаційної комісії УМВС України на Південно-Західній залізниці.

Усі звернення позивача на адресу Управління МВС України на Південно-Західній залізниці не знайшли свого адресата, оскільки листи були повернуті позивачу через відмову їх отримання адресатом з посиланням на ліквідацію.

25.01.2016 на вимогу ОСОБА_3 здійснити виплату компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом №15/2-Б-725 повідомив, що станом на 21.08.2015 будь-яких документів стосовно нарахування позивачу компенсації за невикористану відпустку до фінансового підрозділу не надходило.

28.02.2017, після того, як Департамент внутрішньої безпеки МВС України ліквідовано як структурну одиницю, та створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №887 від 25.10.2015 Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, позивач звернувся до останнього з вимогою про здійснення повного розрахунку при звільненні.

20.03.2017 на вказане звернення Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України листом №3021/Б-215/42-01/0417 надав позивачу відповідь про те, що Національна поліція, у складі якої функціонує Департамент, не є правонаступником міліції або структурним підрозділом МВС, а тому вимогу про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік необхідно направити до ліквідаційної комісії УМВС України на Південно-Західній залізниці.

21.02.2017 позивач у черговий раз звернувся рекомендованими листами до відповідачів з вимогою про здійснення повного розрахунку при звільненні, згідно якого просив виплатити 4705,80 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку (30 календарних днів) в 2015 році при звільненні. Проте вказані звернення відповідачами та МВС України не були задоволені.

22.03.2017 Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом № 15/2-Б-140 повідомив позивача, що станом на 21.08.2015 будь-яких документів стосовно нарахування позивачу компенсації за невикористану відпустку до фінансового підрозділу не надходило.

Вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності вчинених дій та прийнятих рішень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114), чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства (абз. 2 п. 56 Положення № 114).

Судом першої інстанції встановлено, що згідно додатку до послужного списку ОСОБА_3, що міститься в матеріалах особової справи останнього, яка зберігається в архівному відділі ГУ НП у Вінницькій області, чітко значиться в картці обліку відпусток, що ОСОБА_3 використав чергові відпустки лише за 2013 рік (з 21.11.2013 по 30.12.2013) та за 2014 рік (з 08.09.2014 по 23.10.2014 відповідно до наказу №1816 о/с від 08.09.2014).

Також міститься рапорт позивача від 02.09.2014 на відпустку із виплатою йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2014 рік. Проте відсутні будь-які накази на відпустку чи рапорт про її надання за 2015 рік.

Вказане підтверджується листом заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України С.Є Житняка від 19.11.2015 за №18/7ЦА-110.

У грошовому атестаті, що виданий УМВС України на Південно-Західній залізниці за №37/8-250 від 08.09.2015 зазначено, що ОСОБА_3 відпустка використана виключно за 2014 рік і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення при наданні основної відпустки за 2015 рік не виплачувалось.

Згідно матеріалів справи, розмір щорічної відпустки ОСОБА_3 з урахуванням вислуги років становить 45 календарних днів.

Тобто, суд першої інстанції вірно вказав, що оскільки позивач звільнений 21.08.2015, то за 2015 рік у нього невикористаної відпустки було 30 днів (45днів відпустки: 355 календарних днів (календарна кількість днів у році мінус 10 святкових та неробочих днів у році) * 233 відпрацьовані дні (в 2015 році) = 29,53 або ж 30 днів).

Згідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (п. 7 Порядку № 100).

Згідно з даними грошового атестату №37/8-250 середньомісячна заробітна плата позивача за попередні 12 місяців перед звільненням становить 4640,42 грн. на місяць (в грошовому атестаті зазначається, що він видається за період після попереднього грошового атестата №65 від 18.07.2014).

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що сума грошової компенсації за невикористану позивачем відпустку з 2015 році становить 4705,80 грн. (4640,42 грн. * 12 місяців: 355 днів = 156,86 грн. - вартість компенсації одного дня невикористаної відпустки; 156,86 грн. * 30 днів = 4705,80 гри. - сума заборгованості на момент звільнення).

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2015 по 12.09.2017 слід вказати наступне.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; при цьому основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках гарантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно п. 3 наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Положенням ст. 116 КЗпП України вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст.117 КЗпП України).

Таким чином, установивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 20.11.2013 у справі № 6-114цс13 та від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, та Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 23.11.2017 у справі №К/800/30145/15.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно взяв до уваги правову позицією Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що якщо працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Якщо розмір сум належних працівнику при звільненні був визначений лише за результатами судового розгляду справи, відповідно до положень статті 117 КЗпП України розмір відшкодування за час звільнення необхідно визначити з урахуванням істотності суми заборгованості у порівнянні з середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Положенням п. 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи, що позивач звільнений 21.08.2015., то, для обрахунку середньоденної заробітної плати береться до уваги заробітна плата за два попередні місяці, що передували звільненню, тобто за червень та липень 2015 року.

Згідно довідки про доходи № 37/8-617 від 16.10.2015, виданої управлінням МВС України на Південно-Західній залізниці, заробітна плата ОСОБА_3 за червень 2015 року становила 4640,42 грн, а за липень 2015 року 9709,96 грн. Кількість робочих днів у червні 2015 року становила 20 днів, а в липні 2015 року - 23 дні.

Таким чином, судом першої інстанції вірно вказав, що середньоденна заробітна плата для виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку становить (9709,96 грн. + 4 640,42 грн.) : (23 дні + 20 днів) = 333,73 грн.

При цьому, встановивши, що позивачу не було проведено повного розрахунку при звільненні та не здійснено виплату всіх належних сум, суд першої інстанції правильно встановив, що часом затримки розрахунку при звільненні є період з 22.08.2015 по день прийняття рішення у справі, що в даному випадку становить 515 робочих днів (92 дні в 2015 році, 251 день у 2016 році та 172 дні у 2017 році).

Отже, сума середнього заробітку за весь час затримка розрахунку при звільненні, передбаченого як міри відповідальності за ст. 117 КЗпП України, становить 171870,95 грн. (333,73 грн. * 515 днів = 171870,95 грн.).

Щодо посилання відповідача на неможливість застосування до спірних правовідносин норм трудового законодавства апеляційний суд зазначає наступне.

Спеціальним законодавством врегульовано правове становище oci6, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі ( порядок, умови проходження та звільнення зi служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Законом 565-XII "Про міліцію", Законом України "Про соціальний i правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового i начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку. Такий порядок встановлений КЗпП України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 вказано, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми КЗпПУ, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 06.11.2013 у справі № 21-352а13.

У постанові від 17.07.2015 у справі №21-8а15 Верховний суд України вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Верховний Суд України у постанові від 14.10.2014 у справі № 21-413а14 виклав правову позицію, щодо приписів п. 56 Положення №114, які є юридично недосконалими, а тому при застосуванні законодавства його тлумачення має здійснюватися з урахуванням змісту норм, що є вищими, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ, мають право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Таким чином, враховуючи, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпПУ.

Посилання відповідача, що МВС України не є належним відповідачем спростовується матеріалами справи, а саме тим, що згідно наказів МВС України Авакова А.Б. про призначення (№1298 о/с від 14.07.2014) та звільнення з посади (№1723 о/с від 21.08.2015) позивач весь час знаходився у підпорядкуванні Департаменту внутрішньої безпеки МВС України і відповідні накази про призначення та звільнення підписувались безпосередньо Міністром МВС України, а не начальником УМВС України на Південно-Західній залізниці, де позивач проходив службу.

Оскільки Департамент внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України знаходився як структурна одиниця без права юридичної особи в Міністерстві внутрішніх справ України та на даний час він ліквідований, а новостворений Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України не є його правонаступником відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №887 від 25.10.2015 та наказу Національної поліції України №83 від 09.11.2015, то належним правонаступником вказаного Департаменту являється саме Міністерство внутрішніх справ України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції де вказано, що саме МВС України має відповідати за зобов'язаннями Департаменту в частині порушення розрахунку при звільненні позивача, оскільки саме МВС України являлось роботодавцем ОСОБА_3 з огляду на накази про призначення та звільнення.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до положення ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 № 4191-VI, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

На підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 10.01.2017 за №21, в якому в п. 3.11 обумовлена сума гонорару адвоката 5000 грн. та порядок її оплати, копію довідки №21 від 10.01.2017, копію прибуткового касового ордеру №21 від 10.01.2017, які підтверджують факт сплати позивачем обумовленої суми гонорару, та оригінал акта від 09.08.2017 наданих послуг за договором №21 від 10.01.2017, згідно з яким позивачем вказані послуги прийняті в повному обсязі та документально підтверджена сума вказаних послуг.

Розрахунок витрат на правову допомогу здійснювався в межах граничних сум, передбачених Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Таким чином, сплачені позивачем кошти на правову допомогу відповідають обсягу виконаної роботи адвокатом, а тому, розмір витрат, понесених на правову допомогу адвоката підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 5000 грн.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно статті 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 26 грудня 2017 року .