Постанова № 71244419, 18.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Калитки О. М. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду, м. Полтава, суддя Є.Б. Супрун від 08.11.2017р., повний текст складено 13.11.17 р. по справі № 816/1718/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання незаконною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просила суд: визнати незаконною відмову ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, оформлену листом від 03.05.2017 №5058/6-17, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Покровського старостату Шишацької селищної ради Шишацького району Полтавської області;

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність.

В обгрунтування позову зазначила, що зауваження, викладені у рішенні ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, є необґрунтованими, такими, що порушують її конституційні права на отримання у власність земельної ділянки.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вога просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: ст.ст. 116, 118 ЗК України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Віповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 04.07.2003 між ОСОБА_1 (Орендар) та Шишацькою районною державною адміністрацією (Орендодавець) був укладений договір про надання в строкове платне володіння земельної ділянки площею 1,00 га, яка знаходиться на території Куйбишевської сільської ради терміном на 5 років (а.с. 8-11). Договір зареєстровано в Куйбишевській сільській раді Шишацького району Полтавської області, про що в книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис 08.07.2003 за №52, а в Шишацькому районному відділенні земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 07.07.2003 №33.

По закінченню дії вказаного договору позивач продовжує використання даної земельної ділянки і по теперішній час.

Маючи намір відвести вказану земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач 31.03.2017 звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 1,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Покровського старостату Шишацької селищної ради Шишацького району Полтавської області за межами населеного пункту (а.с. 23). До клопотання додано графічні матеріали про бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду (а.с. 24).

За результатами розгляду заяви, рішенням ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у формі листа від 03.05.2017 №5058/6-17 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відмовлено з таким мотивуванням: "У межах реалізації доручень уряду щодо впровадження програми соціальної допомоги сім'ям військовослужбовців, які беруть участь у виконанні завдань щодо здійснення антитерористичної операції у східних та південно-східних областях України, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області вживаються заходи щодо реалізації учасниками АТО їх конституційних прав на безоплатне отримання земельних ділянок із земель запасу державної власності в розмірах відповідно норм встановлених статтею 121 Земельного кодексу України.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №898 за окремими дорученнями Держгеокадастру в області резервуються земельні ділянки державної та комунальної власності, що перебувають у запасі учасникам АТО і членам родин загиблих в АТО військовослужбовців.

На сьогоднішній день є додаткова потреба в резервуванні земель сільськогосподарського призначення державної власності в кількості 154,0 га.

Крім того, за інформацією органів місцевого самоврядування на території Шишацького району Полтавської області 77 учасників антитерористичної операції, які проживають на даній території, на сьогоднішній день не реалізували своє право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної власності.

Враховуючи вищевикладене, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області вважає першочергово забезпечити учасників АТО та сімей загиблих, які проживають на території Шишацького району, тому на даний час неможливо надати Вам дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Покровського старостату Шишацької селищної ради."

Позивач вважає, що вказана відмова ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, порушує її права та інтереси на одержання у власність земельної ділянки, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач договір оренди земельної ділянки за процедурою узгодження не поновила і наразі користується нею без правових підстав. Таким чином, відповідач, за відсутності будь-яких правових передумов як для продовження дії договору оренди, так і для передачі її власність заявнику, не мав інших законних варіантів поведінки, крім того як прийняти рішення, що є предметом оскарження у даній справі.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель урегульовано Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України).

Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Колегія суддів зазначає, що лист відповідача від 03.05.2017р. № 5058/6-17 про розгляд заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і викладена в ньому позиція (фактично відмова) у наданні дозволу, не містить посилання на жодну з визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Враховуючи приписи п. б ч.1 ст. 121 ЗК України, якими унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному, водночас, при розгляді заяви позивача не було встановлено підстав, передбачених ч.7 ст.118 ЗК України, а крім того, позивачем було подано разом із заявою необхідний пакет документів, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні її заяви, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надано будь - яких доказів на підтвердження того факту, що земельна ділянка, відносно якої позивачем подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, запланована для відведення конкретному учаснику АТО.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області юридичних та фактичних підстав для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Як встановлено частиною 4 статті 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Тобто, судом за результатами розгляду справи може бути задоволено будь-яку з цих вимог, у тому числі й вимогу про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити пені дії.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов'язані відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку втручання у дискреційні повноваження відповідача є виправданими, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивачів.

А завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень .

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Так, у рішенні у справі Волохи проти України зазначено: «Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.»

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14 березня 2002 року., Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Аманн проти Швейцаріїї» від 16 лютого 2000 року).

Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі «Круслена» від 24 квітня 1990 року зазначає, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.»

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі «Фадєєва проти Росії» від 9 червня 2005 року, в якому Суд з відсилкою до справи «Баклі проти Сполученого Королівства», зазначив, що: «Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку «необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції».

Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області подала весь пакет необхідних документів однак, відповідачем за результатами розгляду заяви позивача не було прийнято рішення (висновку), про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу або про відмову в його наданні.

Проте, зі змісту листа від 03.05.2017р. № 5058/6-17 вбачається, що відповідачем фактично відмовлено позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не у спосіб, встановлений законом.

Таким чином, оскільки у ході судового розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, колегія суддів вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Покровського старостату Шишацької селищної ради Шишацького району Полтавської області за межами населеного пункту.

Отже, позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції зроблені передчасні висновки, щодо відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Покровського старостату Шишацької селищної ради Шишацького району Полтавської області за межами населеного пункту.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п.4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було неправильно застосовано норми чинного матеріального права, і як наслідок апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню повністю з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, п.4 ч. 1, ч. 2 ст. 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2017р. по справі № 816/1718/17 задовольнити .

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2017 р. по справі № 816/1718/17 скасувати.

Прийняти нову постанову якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлену листом від 03.05.2017 №5058/6-17, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Покровського старостату Шишацької селищної ради Шишацького району Полтавської області за межами населеного пункту.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлений 26.12.2017 р.