Постанова № 71244293, 20.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 рокуЛьвів№ 876/10547/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Довгополова О.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради та Львівського міського голови Садового Андрія Івановича,

на постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 29 вересня 2017 року (суддя - Баєва О.І., час ухвалення - 10:59 год., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - не вказана),

в адміністративній справі № 466/3363/17 за позовом ОСОБА_3 до Управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради, Львівської міської ради,

третя особа: Львівський міський голова Садовий Андрій Іванович,

про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У травні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулась в суд із адміністративним позовом до відповідачів Управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради та Львівської міської ради, в якому, з врахуванням уточнення позовних вимог, просила: 1) визнати протиправним та скасувати розпорядження Львівського міського голови Садового А.І. від 27.01.2017 року за № 132-к «Про звільнення ОСОБА_3»; 2) визнати протиправним та скасувати розпорядження Львівського міського голови Садового А.І. від 03.05.2017 року за № 423-к «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 27.01.2017 року № 132-к»; 3) поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача сектора бухгалтерського обліку ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради з 04.05.2017 року; 4) зобов'язати управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.05.2017 року по 29.09.2017 року.

Відповідачі позову не визнали, у суді першої інстанції подали заперечення, просили відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 29 вересня 2017 року позов задоволено. Скасовано розпорядження Львівського міського голови Садового А. від 27.01.2017 року №132-к «Про звільнення ОСОБА_3». Скасовано розпорядження Львівського міського голови Садового А. від 03.05.2017 року №423-к «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 27.01.2017 року №132-к». Поновлено ОСОБА_3 на посаді завідувача сектора бухгалтерського обліку ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради з 04.05.2017 року. Зобов'язано управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.05.2017 року по 29.09.2017 року. Постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць за виключенням податків та обов'язкових платежів допущено до негайного виконання.

З цією постановою суду першої інстанції від 29.09.2017 року не погодились відповідач Управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради і третя особа Львівський міський голова Садовий А.І. та оскаржили її в апеляційному порядку. Вважають апелянти, що оскаржена постанова суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому оскаржена постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянти зазначають, що оскарженими розпорядженнями №132-к від 27.01.2017 року та №423-к від 03.05.2017 року позивача ОСОБА_3 правомірно звільнено з посади у зв'язку із втратою довіри відповідно до п.2 ст.41 КЗпП України. Ці розпорядження приймались на підставі службової записки начальника управління «Секретаріат ради» від 26.01.2017 року №4-01-62 із додатками та з врахуванням листка непрацездатності від 19.04.2017 року. Підставою для втрати довір'я стало порушення позивачем чинних норм законодавства щодо ведення бухгалтерського обліку та безпідставне перерахування коштів ПП «Малиш» на суму 25180 грн.. Вказують апелянти, що управління «Секретаріат ради» не замовляло в ПП «Малиш» жодних послуг, для перерахування цьому підприємству грошових коштів не було підстав, а тому позивач безпідставно оформила платіжне доручення №894 від 26.12.2016 року.

За результатами апеляційного розгляду апелянти просять скасувати оскаржену постанову суду від 29.09.2017 р. та прийняти нову постанову суду, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та межі апеляційної скарги, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_3 з 25.05.2007 року проходила службу в органах місцевого самоврядування, а саме у Львівській міській раді. 01.03.2010 року позивач переведена на посаду головного бухгалтера апарату Секретаря ради Львівської міської ради, а із 01.02.2017 року переведена на посаду завідувача сектора бухгалтерського обліку ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради (а.с. 74-76).

26.01.2017 року начальником управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради Лукашевським Ю. складена службова записка №4-01-62 на ім'я міського голови Садового А., про необхідність звільнення головного бухгалтера апарату Секретаря ради ОСОБА_3 з підстав втрати довір'я, відповідно до п.2 ст.41 КЗпП України, внаслідок вчинення нею умисно або необережно порушень правил проведення операцій з матеріальними цінностями. У цій службовій записці вказано, що ОСОБА_3 вчинила порушення чинних норм законодавства щодо ведення бухгалтерського обліку та безпідставне перерахування коштів ПП «Малиш» на суму 25180 грн. згідно платіжного доручення №894 від 26.12.2016 року, оскільки управління «Секретаріат ради» не замовляло в ПП «Малиш» поточного ремонту меблів та вікон і для перерахування цьому підприємству грошових коштів не було підстав (а.с. 124-125).

Оскарженим розпорядженням Львівського міського голови № 132-к від 27.01.2017 року «Про звільнення ОСОБА_3» позивача звільнено з посади завідувача сектора бухгалтерського обліку ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради з 03.02.2017 р., у зв'язку з втратою довіри, відповідно до п.2 ст.41 КЗпП України (а.с. 123).

Оскарженим розпорядженням Львівського міського голови № 423-к від 03.05.2017 року «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 27.01.2017 року № 132-к» внесено зміни в розпорядження № 132-к від 27.01.2017 року в частині дати звільнення позивача, а саме вказано звільнити ОСОБА_3 з займаної посади 03.05.2017 року, на підставі листка непрацездатності серії АДВ №058771 від 19.04.2017 року (а.с. 130).

Також судом встановлено, що розпорядженням Львівського міського голови №148-к від 31.01.2017 року «Про переведення ОСОБА_3» позивача ОСОБА_3 було переведено із 01.02.2017 року з посади головного бухгалтера апарату секретаря ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради на посаду завідувача сектору бухгалтерського обліку ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради (а.с. 135).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини щодо звільненням з публічної служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ст.1 вказаного Закону, служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України. Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом (стаття 7 Закону).

Згідно ст.20 вказаного вище Закону, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на загальних підставах передбачених Кодексом законів про працю України, на підставах і в порядку визначених цим та іншими законами України, а також Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Статтею 41 КЗпП України передбачено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Судом першої інстанції вірно вказано, що розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що звільнення з підстави втрати довіря може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

При цьому, слід зазначити, що безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Таким чином відображенням розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей це прийняття і збереження. Тобто, основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт. Коло цих працівників може бути розширене за рахунок основного кола матеріально відповідальних осіб, тобто осіб, з якими відповідно до законодавства можуть бути укладені договори про повну матеріальну відповідальністю.

Разом з тим, головні бухгалтери відповідно до законодавства підписують разом з керівниками підприємств документи, в тому числі платіжні доручення, що є підставою для прийняття і видачі товарно-матеріальних цінностей і коштів, а також розрахункові, кредитні і фінансові зобов'язання, а тому звільнення з підстави втрати довіри можливе лише в разі, якщо власником підприємства на головного бухгалтера, як посадову особу, покладено належним чином закріплений ряд обов'язків щодо безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей.

Тобто, належним підтвердженням того, що позивач виконувала обов'язки, пов'язані з безпосереднім обслуговуванням грошових коштів, товарних чи культурних цінностей, може бути посадова інструкція.

З цього приводу судом першої інстанції вірно враховано, що в момент проведення операції по спірному платіжному дорученні №894 від 26.12.2016 року про перерахування коштів ПП «Малиш» на суму 25180 грн., позивач ОСОБА_3 займала посаду головного бухгалтера апарату секретаря ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради.

У матеріалах справи немає і відповідачами не надано суду доказів того, що позивач ОСОБА_3 працюючи на посаді головного бухгалтера чи на посаді завідувача сектора бухгалтерського обліку ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради (із якої була звільнена спірними розпорядженнями) належала до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи матеріальні цінності, тобто підпадала під категорію осіб, звільнення яких є можливим за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що посада головного бухгалтера не передбачає таких трудових (службових) обов'язків як безпосереднє обслуговування грошових і товарних цінностей.

В такій ситуації суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що станом на час розглядуваних правовідносин позивач ОСОБА_3 не належала до осіб, звільнення яких є можливим за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України (у зв'язку із втратою довіри).

Також судом першої інстанції вірно враховано, що згідно з пунктом 11.6 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 № 1407, з врахуванням змін внесених відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 10.12.2015 №1125 «Про затвердження Змін до Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами», платіжні доручення подаються до органів Казначейства в кількості примірників, необхідних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Форма, обов'язкові реквізити, строк дії платіжних доручень та вимоги до заповнення розрахункових документів на паперових носіях визначено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976.

У платіжному дорученні повинні бути заповнені всі реквізити, передбачені його формою. Реквізит Призначення платежу платіжного доручення заповнюється з урахуванням вимог нормативно-правових актів та повинен містити повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Подані розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів платіжні доручення перевіряються органами Казначейства щодо наявності всіх необхідних реквізитів, відповідності підписів відповідальних посадових осіб і відбитка печатки установи зразкам.

Крім цього, важливим є і той факт, що спірним розпорядженням № 132-к від 27.01.2017 року позивача ОСОБА_3 звільнено з посади завідувача сектора бухгалтерського обліку ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради. Однак, станом на той час, як і станом на грудень 2016 року, позивач працювала на посаді головного бухгалтера апарату секретаря ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради.

На посаду завідувача сектора бухгалтерського обліку ради управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради позивач була переведена із 01.02.2017 року згідно розпорядження №148-к від 31.01.2017 року, тобто уже після винесення розпорядження №132-к від 27.01.2017 року «Про звільнення ОСОБА_3».

Отже, позивача було звільнено з посади, яку вона не займала, ні в момент винесення оскаржуваного розпорядження № 132-к, ні в період в який проводилися відповідні фінансово-господарські операції, що є підтвердження незаконності такого звільнення.

Колегія суддів також зазначає, що всупереч вимогам пунктів 3.4, 3.5 Положення про управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради № 1029 від 03.10.2016 року, звільненню позивача ОСОБА_3 не передувало ні подання начальника управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради, ні подання секретаря ради.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 ст.71 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням наведеного, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що оскаржені позивачем у даній адміністративній справі розпорядження Львівського міського голови про звільнення позивача ОСОБА_3 являються протиправними і підлягають скасуванню, а позивач підлягає поновленню на службі на попередній посаді із часу звільнення, тобто із 04.05.2017 року.

Також колегія суддів враховує, що згідно статті 235 КЗпПУ незаконно звільнений позивач підлягає поновленню на службі на попередній посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, слід зазначити, що згідно статті 11 КАС України (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції), суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Однак, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами адміністративної справи та пояснення в судовому засіданні позивача та її представника підтверджується, що позивач в суді першої інстанції змінила позовну вимогу про стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і просила суд прийняти рішення, яким зобов'язати управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Тому, судом першої інстанції правомірно також вирішено питання щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.05.2017 року по 29.09.2017 року.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржена постанова суду першої інстанції від 29.09.2017 року винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради та Львівського міського голови Садового Андрія Івановича - залишити без задоволення.

Постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 29 вересня 2017 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи чи в порядку письмового провадження - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

О.М. Довгополов

Повний текст постанови складено 26.12.2017 року