Постанова № 71244127, 18.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року, винесену головуючим суддею Білоусом І.О. о 17:46:25 у м.Тернополі, повний текст складений 14.07.2017 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанов про накладення штрафу, -

встановив:

ФОП ОСОБА_2 звернулася з позовом до управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення на неї штрафу за порушення законодавства про працю № ТЕ 81/2/19-13-58/106, № ТЕ 81/19-13-58/106 та № ТЕ 81/1/19-13-58/106 від 03.04.2017 року, винесених заступником начальника управління Держпраці у Тернопільській області ОСОБА_3

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року позов задоволений частково: постанови про накладення штрафу від 03.04.2017 року № ТЕ 81/2/19-13-58/106 та № ТЕ 81/1/19-13-58/106 визнані протиправними та скасовані; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Управління Держпраці у Тернопільській області оскаржило постанову суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції обставини, що мають значення для справи, з’ясовані неповно, висновки суду не відповідають встановленим обставинам та порушені норми матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги того, що відповідно до Положення, затвердженого розпорядженням голови райдержадміністрації 12.07.2016 року, робоча група з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення має право проводити обстеження діяльності суб’єктів господарювання на предмет дотримання законодавства з питань оплати праці і інформація про встановлені таким обстеженням факти порушень направляється до фіскальних , контролюючих та правоохоронних органів для вжиття заходів, що і було зроблено. Відповідачем проведено перевірку фактів , викладених у довідці про обстеження магазину «Олімп», де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_2 і встановлені порушення законодавства про працю, про що складений акт перевірки. Апелянт наголошує, що оскільки порушення були встановлені , то існують підстави для притягнення до відповідальності ФОП ОСОБА_2

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги пояснення позивача щодо встановлення посадового окладу продавцю ОСОБА_4 у розмірі 1600 гривень, оскільки всі умови праці між працівником та фізичною особою-підприємцем визначаються трудовим договором, а такого позивач не надала, як і не надала будь-якого іншого документу, яким визначено такий посадовий оклад продавця ОСОБА_4

Крім цього, апелянт зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду про оскарження постанов № ТЕ 81/19-13-58/106 та № ТЕ 81/1/19-13-58/106 від 03.04.2017 року, а судом не наведено у судовому рішенні, з яких підстав позивачу продовжений строк на оскарження постанов про накладення штрафу.

Просить апелянт скасувати пункт 2 постанови Тернопільського окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову, визнавши законними постанови про накладення штрафу № ТЕ 81/2/19-13-58/106 та № ТЕ 81/1/19-13-58/106 від 03.04.2017 року.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений про дату, час і місце його проведення апелянт не прибув.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а. с. 8).

Згідно з розпорядженням голови Підволочиської районної державної адміністрації № 199-од від 12.07.2016 року «Про стан ринку праці та заходи щодо підвищення реальної заробітної плати в районі» створено та затверджено персональний склад районної робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення.

В управління Держпраці у Тернопільській області для розгляду та вжиття необхідних заходів надійшов лист Підволочиської райдержадміністрації від 08.02.2017 року № 01-167/01-16 та довідка за результатами обстеження суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 від 07.02.2017 року № 6.

На підставі даного листа управління Держпраці у Тернопільській області отримало погодження Державної служби України з питань праці від 21.02.2017 року № 1997/4.3/4.2-дп-17 на проведення позапланової перевірки у ФОП ОСОБА_2

Згідно наказу від 28.02.2017 року № 130 «Про проведення позапланової перевірки» (а. с. 44 ) та направлення на проведення перевірки суб’єкта господарювання від 28.02.2017 року № 060 (а. с.45), у період з 02.03.2017 року по 07.03.2017 року проведена перевірка додержання суб’єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, результати якої відображені в акті перевірки № 19-13-58/106 від 07.03.2017 року (а. с. 9-19).

Перевіркою встановлені порушення законодавства про працю, які відображені в акті перевірки № 19-13-58/106 від 07.03.2017 року. Зокрема, встановлено порушення пункту 6 частини 1 статті 24 КЗпП України ( працівник ОСОБА_5 допущений до роботи без укладення трудового договору) ; порушення ст. 107 КЗпП України ( оплата за роботу в святковий і неробочий день продавцю ОСОБА_4 здійснена не у подвійному розмірі) та порушення ч.1 та 2 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» (заробітна плата за січень 2017 року найманим працівникам виплачена єдиним платежем 31.01.2017 року без виплати заробітної плати за першу половину місяця (авансу)).

На підставі акта перевірки заступником начальника управління Держпраці у Тернопільській області ОСОБА_3 винесені постанови № ТЕ 81/2/19-13-58/106, № ТЕ 81/19-13-58/106 та № ТЕ 81/1/19-13-58/106 від 03.04.2017 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення штрафу.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із того, що оскаржена постанова №81/2/19-15-58/106 від 03.04.2017 року винесена органом з питань праці на підставі даних з довідки-обстеження, складеної 07.02.2017 року робочою групою з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення Підволочиської РДА, тобто на підставі висновків осіб, які не уповноважені на здійснення перевірок фізичних чи юридичних осіб з питань праці, а також не наділеними повноваженнями контролюючих органів. З приводу позовних вимог про скасування постанови № 81/2/19-13-58/106 від 03.04.2017 року зазначено, що під час нарахування та виплати заробітної плати за січень 2017 року найманому працівнику ОСОБА_4 ФОП ОСОБА_2 дотрималася мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а тому підстави для притягнення її до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП України відсутні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з приводу скасування постанови № ТЕ 81/19-13-58/106 від 03.04.2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не додано жодних доказів на підтвердження виплати заробітної плати за січень 2017 року у порядку та в строки, передбачені Законом України «Про оплату праці».

Апеляційний суд повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, зазначає наступне.

Відповідно підпункту 6 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно пункту 7 Положення № 96 Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Наказом Міністерства соціальної політики України за № 390 від 02.07.2012 року затверджено Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (далі - Порядок № 390), який встановлює процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці.

Згідно пункту 2 Порядку № 390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

Відповідно пункту 3 Порядку № 390 інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Згідно з пунктом 7 Порядку № 390 за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України за № 509 від 17.07.2013 року затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення ( далі - Порядок № 509), який визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).

Згідно з пунктом 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками .

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

-рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

-акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Аналізуючи вищезазначені норми, апеляційний суд звертає увагу, що право на проведення перевірок за дотриманням законодавства про працю та встановлення факту порушення трудового законодавства мають виключно посадові особи Державної служби України з питань праці та посадові особи її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. За результатами перевірки інспектори з питань праці складають акт про виявлені порушення законодавства про працю. Висновки акта перевірки інспекторів з питань праці є підставою для винесення постанови про накладення штрафу уповноваженими особами.

Оскаржувана постанова від 03.04.2017 року № ТЕ 81/2/19-13-58/106 винесена відповідачем не на підставі даних, виявлених не під час перевірки, як того вимагає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, а згідно даних, виявлених обстеженням робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення Підволочиської райдержадміністрації.

Оскільки саме ознаки порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, виявлені під час проведення перевірки безпосередньо інспектором та відображені в акті перевірки є підставою у розумінні пункту 8 Порядку № 509 для винесення постанови про накладення штрафу уповноваженими особами органів з питань праці, то апеляційний суд не може прийняти до уваги аргументи апелянта щодо правомірності та обгрунтованості постанови про накладення штрафу за порушення статті 24 КЗпП України.

Також апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів наявності порушення трудового законодавства, передбаченого ст. 24 КЗпП України, оскільки на момент проведення службовими особами управління Держпраці у Тернопільській області перевірки позивача, у період з 02.03.2017 року до 07.03.2017 року, між роботодавцем ФОП ОСОБА_2, Підволочиським районним центром зайнятості та безробітним ОСОБА_5 діяв договір № 1914/ПН/02-24/17 від 15.02.2017 року про професійне навчання безробітного у позивача, згідно якого Центр направив безробітного ОСОБА_5 на професійне навчання шляхом стажування зі строком навчання 392 години з 20.02.2017 року до 03.05.2017 року.

Щодо аргументів апеляційної скарги про непроведення працівнику оплати у подвійному розмірі за роботу у святковий день, апеляційний суд зазначає наступне.

В обгрунтування встановленого порушення у акті перевірки відповідач покликається на табель обліку використання робочого часу за січень, згідно якого продавець ОСОБА_4 працювала 1 січня (Новий Рік) 6 годин, а у відомостях нарахування заробітної плати за січень нарахування оплати роботи у подвійному розмірі не проведено.

Відповідно до ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 КЗпП України, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Згідно ст. 96 КЗпП України мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Як передбачено у ст. 3-1 Закону № 108/95 розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Згідно п. 1 ОСОБА_6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6.12. 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1.01.2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, системний аналіз вищенаведених норм КЗпП України та Закону № 108/95, з урахуванням п. 1 ОСОБА_6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII свідчить про те, що розмір оплати за роботу в нічний час, у святкові і неробочі дні слід розраховувати, виходячи із посадового окладу, а не розміру мінімальної заробітної плати, а отже, як правильно зроблено висновок судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_2 під час нарахування та виплати заробітної плати за січень 2017 року найманому працівнику ОСОБА_4 дотрималася мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а тому підстав для притягнення її до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП України немає.

Покликання апелянта на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений ч.5 ст. 99 КАС України ( в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції ) для оскарження постанов про накладення штрафу, судом апеляційної інстанції до уваги не береться, оскільки даною нормою встановлений строк звернення до суду про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, а в даному випадку оскаржуються постанови про накладення штрафу, примусове виконання яких здійснюється Державною виконавчою службою і не потребує заявлення суб'єктом владних повноважень вимог про стягнення грошових коштів.

Так, відповідно до ст. 265 КЗпП України виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, а тому ФОП ОСОБА_2 не пропущений строк оскарження постанов про накладення штрафу.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року у справі № 819/672/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 26.12.2017 року