Постанова № 71244089, 20.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа № 826/4659/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

при секретарі: Хмарській К.І.

за участю:

представника позивача: Качан Т.В.

представника відповідача: Шпінь В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.В.» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.В.» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Б.В.» (далі - Позивач, ТОВ «Б.В.») звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві) у якому просило визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення від 13.03.2017 року №0001971203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою позовні вимоги адміністративного позову задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.01.2017 року ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку даних, задекларованих ТОВ «Б.В.» у податковій звітності з плати за землю (орендна плата), реєстр. № 9013318890 від 10.02.2016 року.

За результатами проведеної перевірки, податковим органом складено акт від 25.01.2017 року №80/26-54-12-03-13 (далі по тексту - акт перевірки).

В ході проведеної перевірки встановлено, що позивач використовує земельну ділянку площею 0,9899 га по вул. Вербова, 21, 23 м. Києва (кадастровий номер 78:223:002) згідно договору оренди земельної ділянки від 21.10.2010 року №78-6-00649, строком дії на 25 років. При перевірці показників поданої податкової декларації з плати за землю за 2016 рік контролюючим органом виявлено, що позивачем порушено вимоги п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України, а саме: занижено суму задекларовану до сплати суму орендної плати за 2016 рік на 485 195,70 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.03.2017 року №0001971203, яким позивачу відповідно до п. 54.3 ст. 54 та п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб за 2016 рік у розмірі 606 494,63 грн., в тому числі 485 195,70 грн. - за основним платежем, 121 298 - штрафні (фінансові) санкції, що становить 25% від суми заниженого грошового зобов'язання.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, хоч і введена в дію 01.07.2015 року рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року №565/565, проте була проведена та затверджена рішенням Київської міської ради №23/23 від 03.07.2014 року саме в липні 2014 року, а тому позивач при обрахунку суми орендної плати за землю за 2016 рік мав застосовувати коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки як за 2014 рік (1.249), так і за 2015 рік (1.433).

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з додаткових пояснень податкового органу (а.с.38), розрахунок земельного податку позивачу за 2016 рік було здійснено з урахуванням положень рішення Київської міської ради від 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва».

Розмір орендної плати за земельну ділянку, яку використовує позивач, за 2016 рік розрахований контролюючим органом наступним чином:

9899 кв.м. * 1015,96 * 2,5 * 1.18 * 1,249 * 1,433 * 5% = 2 655 024,80 грн., де:

- 9899 кв.м,- площа нежилої будівлі що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Вербова, 21, 23 (згідно договору оренди від 12.10.2010 року);

- 1015,96 грн./кв.м. - базова вартість 1 кв.м. землі по вулиці вулиця Вербова, 21,23 на підставі рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» (економіко-планувальна зона 398);

- 2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі, на підставі Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 05.04.2006 року за № 388/12262);

- 1,18 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони;

- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки за 2015 рік, відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року № 783 (застосовується згідно зі ст. 289 Податкового кодексу України)

- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки на 2016 рік, відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель. За даними Державної служби статистики України індекс споживчих цін станом на 01.01.2016 рік становить 1,433. Враховуючи це, коефіцієнт індексації нормативно-грошової оцінки земель, станом на 01.01.2016 рік становить 1,433;

- 5 % - річна орендна плата за земельну ділянку, згідно договору оренди від 12.10.2010 року.

Таким чином, на думку відповідача, належна до сплати позивачем сума орендної плати за 2016 рік становить 2 655 024,80 грн. : 12 міс = 221 252,07 грн. (сума за місяць). Тобто, 221 252,07 грн. - 177 143,37 грн. (сума самостійно визначена платником в податковій декларації за землю (орендна плата) за 2016 рік = 485 195,70 грн. (тобто по 44 108,70 грн. за кожен з 11 місяців, оскільки на момент винесення податкового повідомлення-рішення від 13.03.2017 року нарахування в облікову картку не були рознесені, а тому визначена сума податку лише за січень-листопад 2016 року).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Правовідносини оренди землі в Україні регулюються Законом України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року №161-XIV (далі по тексту - Закон № 161), відповідно до ст. 1 якого визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 5 Закону №161 встановлено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право користування земельною ділянкою.

Згідно із ст. 13 Закону № 61 договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний передати орендареві земельну ділянку у користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Однією з істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст. 15 Закону №161).

Згідно зі ст. 21 Закону № 161, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) плата за землю, це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно із п.п. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, п. 288.1 - 288.5 ст. 288 ПК України платниками податку є землекористувачі, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Статтею 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пп. 271.1.1 п.271.1 ПК України базою оподаткування є, зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Правовими положеннями п. 289.2 ст. 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 100 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 100.

Відповідно до положень абзацу четвертого пункту 289.2 Податкового кодексу України коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Згідно із інформацією Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка викладена в листах від 11.01.2016 року №6-28-022-201/2-16 та від 12.01.2017 року №22-28-0.22-443/2-17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель», коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розрахований відповідно до п. 289.2 Податкового кодексу України, cтаном на 01.01.2016 pоку становить - 1,433. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 2007 рік - 1,028, 2008 рік -1,152, 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік - 1,0, 2012 рік - 1,0, 2013 рік - 1,0 та за 2014 рік - 1,249, 2015 рік - 1,433.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що контролюючим органом правомірно застосовано при обрахунку позивачу суми орендної плати за землю за 2016 рік коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки як за 2014 рік (1.249), так і за 2015 рік (1.433), виходячи з наступного.

Рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року №565/565 введена в дію технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, починаючи з 01.07.2015 року, яка була затверджена рішенням Київської міської ради №23/23 від 03.07.2014 року.

За вказаних обставин, виходячи з положень абз.4 п.289.2 ПК України, відповідно до якого коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, колегія суддів вказує на протиправність застосування податковим органом коефіцієнта індексації за 2014 рік, як такого, що вчинено без урахування дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що оскільки за змістом ч.1 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» результатом нормативної грошової оцінки земельних ділянок є складання технічної документації, яка відповідно до положень статті 23 цього Закону затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою, то до прийняття уповноваженим органом рішення про затвердження нормативної грошової оцінки земельних ділянок, така оцінка земель не є проведеною.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.09.2016 року по справі № 804/649/16 (К/800/16903/16), яка була переглянута постановою Верховного Суду України від 20.06.2017.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.03.2017 року №0001971203 є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 КАС України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, в даному випадку податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.В.» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.В.» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 0001971203 від 13.03.2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова