Постанова № 71243551, 19.12.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа № 907/588/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А. (доповідач)

суддів Данко Л.С.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання - Кишенюк Н.Т.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: Петренко П.І. - представник;

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна група вин України №1", м. Хуст б/н від 31.10.2017

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.10.2017 (суддя Ремецькі О.Ф., м.Ужгород, повний текст складено 23.10.2017)

у справі №907/588/17

за позовом Фізичної особи - підприємця Корнієнко Миколи Миколайовича, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна група вин України №1", м. Хуст

про стягнення суми 764.779,45грн., у тому числі - 585.300,00грн. - основного боргу за договором про надання послуг №1/2016 від 04.01.2016р., 78.542,45грн. - пені за несвоєчасний розрахунок, 14.056,80грн. - три відсотки річних, 76 880,20грн. - інфляційних втрат та 10.000,00грн. витрат на надання правової допомоги

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Фізична особа - підприємець Корнієнко Микола Миколайович, м. Київ звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна група вин України №1", м. Хуст про стягнення суми 764 779,45грн., у тому числі - 585 300,00грн. - основного боргу за договором про надання послуг №1/2016 від 04.01.2016р., 78 542,45грн. - пені за несвоєчасний розрахунок, 14.056,80грн. - три відсотки річних, 76.880,20грн. - інфляційних втрат та 10.000,00грн. витрат на надання правової допомоги.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.10.2017 у справі №907/588/17 (суддя: Ремецькі О.Ф.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна група вин України №1" на користь фізичної особи - підприємця Корнієнко Миколи Миколайовича суму 676 237,00грн., у тому числі - 585 300,00грн. - основного боргу за договором про надання послуг №1/2016 від 04.01.2016р., 14 056,80грн. - три відсотки річних, 76 880,20грн. - інфляційних втрат, а також суму 10 000,00грн витрат на надання правової допомоги та 10143,60 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, зокрема, що позивачем виконано свої договірні зобов'язання у повному обсязі, що належним чином підтверджується доданими до матеріалів справи узгодженими сторонами та скріпленими печатками останніх актами про надання послуг та актами здачі - прийняття робіт.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна група вин України №1" подано апеляційну скаргу б/н від 31.10.2017, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.10.2017 в частині задоволення позову та винести постанову, якою ФОП Корнієнку М.М. відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що судом прийнято рішення без повного з»ясування всіх фактичних обставин справи, рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що обумовлені договором №1/2016 від 04 січня 2016 року послуги (роботи) ні товариством, ні його Філією позивачу надано (виконано) не було, а акти здачі-прийняття робіт підписано директором філії фіктивно, через що останнього притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Також скаржник зазначає, що на підприємстві відсутні, а до матеріалів справи не додано товарно - транспортних накладних, змінних рапортів, відомостей робочого часу, заявок про надання самоскиду чи іншого ТЗ, виставлених рахунків, які б могли підтвердити реальність наданих позивачем послуг (виконаних робіт). Отже, з огляду на відсутність належним чином оформлених документів, які б підтверджували реальність наданих позивачем послуг, скаржник вважає відсутнім обов'язок оплачувати не надані та не оформлені первинними документами послуги.

Також, скаржник зазначає, що суд не звернув уваги на той факт, що позивач намагається двічі стягнути з відповідача вартість ніби-то наданих послуг у лютому 2016 року. Так, згідно з актом надання послуг №2 від 29 лютого 2016 року позивачем надано послугу оренди автотранспорту в лютому 2016 року на суму 120000,00 грн., а в акті здачі-прийняття робіт №ОУ-0000002 від 29 лютого 2016 року - послуги перевезення вантажів також вартістю 120000,00 грн. Обидва акти містять однакову нумерацію(№2 та №ОУ-0000002) просто один акт складено російською мовою , а інший українською мовою. За один місяць складено два акти, що є очевидним дублюванням, а задоволення позову в цій частині свідчить про подвійне стягнення.

Також, скаржник вважає, що внаслідок відсутності виконаних робіт (наданих послуг) у відповідача відсутні грошові зобов»язання перед позивачем, не підлягають до стягнення 14 056,80грн. трьох відсотків річних та 76 880,20грн. інфляційного збільшення боргу.

Щодо вартості правової допомоги - 10000,00 грн., скаржник вважає вказану суму також необґрунтованою та завищеною.

Фізична особа - підприємець Корнієнко Микола Миколайович у відзиві на апеляційну скаргу б/н від 05.12.2017 просить залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.10.2017 у справі № 907/588/17 без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що твердження скаржника, що фактичні послуги не підтверджуються відповідними первинними обліковими документами не спростовують доводів позивача та поданих ним відповідних доказів. Також позивач зазначає, що судом у повній мірі з»ясовано обставини, що мають значення для справи, обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими є доведеними, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Скаржник повторно в судове засідання не з»явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке судовою колегією залишено без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.11 ст.270 ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Оскільки розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням скаржника, останній в судові засідання не з»являвся, має місце доказ належного повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника скаржника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 04 січня 2016 року між Фізичною особою-підприємцем Корнієнко Миколою Миколайовичем (виконавець) та Броварською філією Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА ГРУПА ВИН УКРАЇНИ № 1" (замовник) укладено договір № 1/2016 про надання послуг.

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець бере на себе зобов'язання за завданням замовника надавати останньому послуги машинами та механізмами, разом з екіпажем (або без екіпажу) на об'єкті Замовника, а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцеві надані послуги у порядку і на умовах передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.1 договору вартість наданих послуг за даним договором встановлюється за погодженням сторін та вказана в додатках до договору. Загальна сума договору дорівнює вартості всіх наданих послуг за весь час дії Договору.

Пунктами 2.2 та 2.3 договору сторони погодили, що оплата послуг проводиться на підставі виставлених виконавцем рахунків-фактур протягом 3-х днів з дня їх отримання. Замовник здійснює кінцевий розрахунок за надані послуги щомісячно протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами належно оформлених актів надання послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Матеріалами справи, а саме узгодженими сторонами та скріпленими печатками останніх актами про надання послуг та актами здачі - прийняття робіт підтверджено виконання позивачем своїх договірних зобов'язань у повному обсязі.

Позивач стверджує, що відповідач всупереч умов договору взятих на себе договірних зобов'язань у повному обсязі не виконав, та здійснив лише часткову оплату наданих послуг у сумі 20 000,00 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи банківською випискою, чим допустив заборгованість перед позивачем у сумі 585 300,00 грн.

Зважаючи на прострочення виконання грошових зобов'язань, позивачем здійснено нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та заявлено позовні вимоги про стягнення 585 300,00 грн. основного боргу, пені трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно із ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.602 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно із ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг та з якого вбачається, що оплата проводиться саме за надані послуги. Підтверджує надання послуг підписаний сторонами відповідний акт.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції судом правомірно встановлено, що позивачем надано відповідачу послуги по перевезенню машинами та механізмами, разом з екіпажем (або без екіпажу), а також по користуванню автотранспортом (додатки до договору про надання послуг), що підтверджується поданими позивачем актами про приймання-передачу виконаних робіт (наданих послуг), підписаних та скріплених печатками сторін.

Наданими додатками до договору про надання послуг сторонами узгоджено вид послуг, їх одиницю виміру та розмір платежу, що відповідає умовам договору №1/2016 від 04.01.2016.

Окрім того, в матеріалах справи знаходиться наданий позивачем як доказ пред'явлений відповідачу в порядку вимог п.2.2 договору до оплати рахунок-фактура за №0000006 від 31.06.2016 на суму 605 300,00грн. Прийняття даного рахунку відповідачем до оплати підтверджується банківською випискою, з якої вбачається проведення відповідачем часткового розрахунку по оплаті вартості наданих послуг за договором та даним рахунком на суму 20 000грн.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

У статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку зазначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а в частині 9 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" міститься застереження про те, що вилучення оригіналів первинних документів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.

Отже, враховуючи наведене, твердження скаржника, що фактичні послуги не підтверджуються відповідними первинними обліковими документами не спростовують доводів позивача та поданих ним відповідних доказів.

Акти про надання послуг №1 від 31.01.2016, №2 від 29.02.2016, №ОУ-0000002 від 29.02.2016, №ОУ-0000003 від 31.03.2016, №ОУ-0000005 від 30.04.2016 складені сторонами та містять всі визначені законодавством обов»язкові реквізити та підтверджують надані послуги позивачем.

З огляду на викладене, твердження скаржника про фіктивність вказаних документів не підтверджується належними та допустимими доказами. Протокол допиту свідка - ОСОБА_6 від 15.12.201 складений в ході розгляду матеріалів досудового розслідування Броварським ВП ГУНП у Київській області, наданий скаржником в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції не є належним та допустимим доказом вищенаведених обставин.

З огляду на викладене позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 585 300,00грн. - основного боргу за договором про надання послуг №1/2016 від 04.01.2016 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 78 542,45 грн. пені за несвоєчасний розрахунок за період з 02.01.2017 року по 26.05.2017 року судова колегія зазначає наступне..

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня нараховується починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно з ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України обмежено можливість нарахування пені після 6 місяців з моменту прострочення.

З огляду на викладене судом першої інстанції правомірно встановлено, що при нарахуванні суми пені, позивачем помилково не враховано вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Крім того, згідно п. 2.5. вищезазначеної постанови щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи умови п. 2.2 та п.2.3 договору про надання послуг №1/2016 від 04.01.2016 судова колегія прийшла до висновку, що пеня нарахована позивачем неправомірно поза межами встановленого законом шестимісячного строку.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, враховуючи те, що у поданому розрахунку спірної суми включено суму пені, нарахованої не у період прострочення та за межами строку позовної давності, про наслідки застосування якої звернувся із заявою відповідач, вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем трьох відсотків річних та інфляційних втрат, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за період з 14.09.2017 по 03.07.2017 підлягають задоволенню в розмірі 14 056,80 грн. трьох відсотків річних та 76 880,20 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (чинного на час прийняття рішення) судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату правової допомоги адвоката в розмірі 10 000грн.

Відповідно до статті 44 ГПК України (чинного на час прийняття рішення) судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та адвокатом Петренко П.І. 20 червня 2017 року укладено договір № 15/17 про надання правової допомоги. 29 червня 2017 року між Позивачем та Адвокатом Петренком Павлом Івановичем підписано додаткову угоду № 1/17 до договору № 15/17 про надання правової допомоги від 20.06.2017. 29 червня 2017 року Позивач на виконання договору № 15/17 про надання правової допомоги від 20.06.2017 та додаткової угоди № 1/17 від 29.06.2017 оплатив послуги адвоката Петренка Павла Івановича у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 0009 від 29.06.2017 (копія квитанції до прибуткового касового ордеру № 0009 від 29.06.2017 в матеріалах справи).

Також, в матеріалах справи наявне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КС№5262/10 на ім'я Петренко П.І.

Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" № 01-8/973 від 14.12.2007, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Частинами 1,2,3 статті 28 ГПК України передбачено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, залучення до участі у справі в якості представника іншої особи є правом, а не обов'язком сторони, і пов'язано лише з волевиявленням самої сторони, як і визначення між цією стороною та найнятим представником оплати останнього за надані цим представником послуги.

При цьому суд зазначає, що результати розгляду справи у суді залежить не від того хто представляє інтереси тієї чи іншої сторони у суді, а від встановлення судом наступних обставин: наявності у позивача права, на захист якого ним подано позов, а також наявності чи відсутності факту порушення такого права або його оспорення.

Враховуючи ціну позову, розумну необхідність у здійсненні таких витрат, обсяг проробленої роботи, та виходячи з розумної необхідності зазначених судових витрат для даної справи витрати на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно із ч.ч.1,2 ст. 86 ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Згідно із ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 276, 282, 284 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.10.2017 у справі №907/588/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна група вин України №1", м. Хуст б/н від 31.10.2017 без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.

(Повний текст постанови складено 26.12.2017).